11.2. Управління в галузі природокористування

 

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій :

        спостереження;

        екологічної експертизи;

        контролю, прогнозування, програмування;

        інформування населення та іншої виконавчо-розпорядної діяльності.

 

Контроль за якістю компонентів біосфери здійснюється з допомогою екологічного моніторингу.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища  - це система спостережень, збору, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього середовища. Система контролю включає основні види діяльності:

• систематичні спостереження за станом навколишнього середовища;

• визначення ступеня антропогенного впливу на нього;

• з’ясування факторів і джерел такого впливу.

Залежно від призначення здійснюється загальний, оперативний та фоновий моніторинг.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину  інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки  й прогнозування стану навколишнього середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього середовища – це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами – джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, а також  у районах аварії зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові  ситуації та створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий ) моніторинг навколишнього природного середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища , а також за характером, складом, міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем  і біосфери в цілому. Фоновий моніторинг здійснюється в природних та біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

локальному  - на території окремих об’єктів, міст, на ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери  в містах з населенням до 100 тис. осіб доцільно мати  три контрольні станції; від 100 тис. до 300 тис. – не менше п’яти, від 300 тис до 500 тис. – сім, у містах з населенням понад 1 млн. чоловік – 11-24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових  майданчиків і прилеглих до них районів;

регіональному – на територіях економічних і природних регіонів. Такий рівень моніторингу забезпечує отримання даних про забруднення атмосфери, водойм від міських і промислових контрольних станцій;

національному – на території країни в цілому моніторинг  означає обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників Землі та від космічних станцій.

Глобальні системи моніторингу навколишнього середовища  використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються  на основі міжнародних угод у цій сфері.

Таким чином, моніторинг повинен вирішувати такі завдання:

        спостереження за станом біосфери, визначення змін, обумовлених діяльністю людини, узагальнення результатів спостережень за різноманітними параметрами стану середовища, спостереження  за реакцією біоти;

        прогноз і визначення тенденцій у зміні біосфери;

        оцінка змін біосфери шляхом порівняння з деякими критеріями (ГДК), які вказують на межу екологічного навантаження на середовище.

Для збереження фонового  рівня якості середовища, порівняно з якими  визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища України в межах своїх повноважень здійснюють кілька організацій: Міністерство екології та природних ресурсів, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство сільського господарства і продовольства, Державний комітет з геології та використання надр, Міністерство лісового господарства, Національний комітет авіації України.

В Україні існує декілька незалежних мереж спостереження, які працюють за різними  методами, що ускладнює формування об’єктивних уявлень про стан середовища. Мережа моніторингу не охоплює всіх населених пунктів, недостатньо контролюються ґрунти і сільськогосподарська продукція.

Для контролю за забрудненням окремих компонентів біосфери використовуються екологічні стандарти. Екологічні нормативи і стандарти юридично закріплюються в спеціальних нормативно-технічних документах,  затверджуються державними органами і мають обов’язковий характер. Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Є стандарти  міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

Стандарти з охорони природи об’єднано під загальним номером 17:17.1 – Охорона природи. Гідросфера; 17.2 – Охорона  природи. Атмосфера та  ін. Найпоширенішим серед них єгранично допустима концентрація – це та найбільша концентрація речовини в середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш  тривалому впливі на організм не шкодить здоров’ю і не викликає віддалених ефектів.

Концентрацію наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок  у певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:

 

С_ф/ГДК ≤ 1

де, С_ф – фонова концентрація,

ГДК – гранично допустима концентрація.

В біосфері мігрує понад 40 тис. шкідливих для людини  речовин. Нормативи ГДК, що затверджуються Міністерством охорони здоров’я встановлені для 600 речовин у повітряному середовищі, 200 – у водному та 100 – у ґрунті.

Розрізняють такі гранично допустимі концентрації:

ГДК р.з. – гранично допустима концентрація речовини в повітрі робочої зони, мг/м³;

ГДК м.р. – гранично допустима максимальна разова концентрація речовини в повітрі населених місць, мг/м³;

ГДК с.д. – гранично допустима середньодобова концентрація токсичної речовини в повітрі населених місць, мг/м³. Всі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони порівнюються з максимальними разовими (протягом 30 хв.), а в повітрі населеного пункту – із середньодобовими за 24 год.

Різні токсичні речовини можуть чинити несприятливий  вплив на організм. У таких випадках відбувається ефект сумації або синергізму. Його мають фенол і ацетон, озон, оксиди нітрогену, формальдегід та ін. При наявності в середовищі  кількох токсичних речовин враховують їх спільну дію, використовуючи формулу:

 

С_ф1/ГДК₁+С_ф2/ГДК₂+...+С_фn/ГДК_n ≤ 1.

 

де, С_ф1,2…n – фонова концентрація n кількості речовин,

ГДК_1,2…n – гранично допустима концентрація n кількості речовин.

 

Для більш повної оцінки якості середовища  використовують інший критерій – ГДЕН – гранично допустиме екологічне навантаження: для води – це ГДС г/с (гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водойми); для повітря – ГДВ – гранично допустимий викид, г/с. Ці величини характеризують навантаження, яке створює те чи інше підприємство на навколишнє середовище за одиницю часу.

Встановлюють також гранично допустимі рівні (ГДР) шумового та електромагнітного забруднення.

Найбільш істотним із розроблених  стандартів є екологічний паспорт промислового підприємства. Екологічний паспорт – це нормативно-технічний документ, який містить дані про використання підприємством ресурсів і визначення впливу його виробництва на навколишнє середовище.

В екологічному паспорті міститься така інформація:

        про підприємство і регіон його розміщення;

        про технології, що використовуються на підприємстві;

        кількісні та якісні характеристики ресурсів, що використовуються;

        кількісні характеристики продукції, що випускається;

        кількісні і якісні характеристики викидів забруднюючих речовин (нормативи ГДС і ГДВ), а також відходів виробництва.

На основі інформації, що міститься в екологічному паспорті, вирішуються такі екологічні завдання:

• оцінюється вплив викидів забруднюючих речовин і відходів на природне середовище та здоров’я населення;

• встановлюються нормативи викидів забруднюючих речовин і складування відходів;

• плануються і оцінюються природоохоронні заходи на підприємстві;

• аналізується дотримання підприємством законодавства, стандартів і нормативно-технічної документації з охорони навколишнього  середовища;

• розробляються заходи з підвищення ефективності  використання природних і мінеральних ресурсів, енергії і вторинної сировини.

Основними джерелами інформації для складання екологічного паспорта є показники виробництва, розрахункові і фактичні викиди, дозволи на природокористування, паспорти на очисне обладнання, інвентаризація джерел забруднення, дані про діяльність підприємств і фонові показники стану природного середовища в регіоні. Щорічно паспорт коригується і уточнюється.

Останнім часом активно розвиваються екологічний аудит та екологічний менеджмент.

Екологічний аудит – це екологічне обстеження підприємства, постановка „діагнозу” його „здоров’я”, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції. Це інструмент, за допомогою якого оцінюють екологічну ефективність керування підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища.

Чисте виробництво – найсучасніший із трьох використовуваних людиною способів зменшення забруднення природи (перший – розбавляння й розсіювання забруднень, другий – очищення відходів перед викиданням у повітря чи воду). Він передбачає:

• економію сировини, води та енергії;

• позбавлення від токсикантів у процесі виробництва;

• зменшення кількості й токсичності всіх відходів безпосередньо в ході виробничих процесів.

            Метод чистого виробництва ґрунтується на філософії „передбачення й профілактики”.

            Екологічний менеджмент – це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління (дотримання екологічних норм, стандартів, правил, затверджених для галузі) та економічного стимулювання.

            Необхідно зазначити, що найефективнішим з еколого-економічної точки зору природокористування може бути тоді, коли воно підпорядковане чіткій сучасній системі охорони довкілля і керування природокористуванням. У такій системі мають функціонувати різні методи екологічного управління (менеджменту) природокористуванням – інформаційні, адміністративні, ринково-економічні на основі чинних екологічних законів, норм і правил, ефективного екологічного законодавства.

До інформаційних методів управління належать: екологічний моніторинг, екологічне картографування, державні природні кадастри, географічні інформаційні системи, математичне моделювання і прогнозування особливостей природних процесів під впливом людської діяльності з використанням природних ресурсів.

Адміністративні методи управління охоплюють ліцензування природокористування, оцінку впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічний аудит і екологічну сертифікацію.

Ринково-економічні методи передбачають різні економічні механізми управління охороною природи і використанням природних ресурсів, екологічне страхування та ін.

 

Екологічна експертиза

 

Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян.

Мета і завдання екологічної експертизи – запобігання негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки проектів, планів, заходів господарського  розвитку вимогам екологічної безпеки суспільства; оцінка ефективності заходів з охорони навколишнього середовища; підготовка  висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: гарантування безпечного для життя і здоров’я людей навколишнього середовища; збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів, об’єктивність і законність.

Умови і порядок проведення екологічної експертизи визначаються законом України „Про екологічну експертизу” (1995 р.).

Екологічна експертиза має проводитись на всіх об’єктах, які можуть спричиняти негативний вплив на природне середовище. Експертизі підлягають:

1) правова, нормативна і інструктивна документація;

2) проекти технічних систем, механізмів і приладів;

3) документація на впроваджувані відкриття і винаходи;

4) діючі та ті, що будуються технічні системи, унікальні антропогенні і природні системи;

5) стан здоров’я населення;

6) відомі та нові речовини;

7) природоохоронні заходи, фонди, системи стимулювання, ресурсозбереження.

 

В Україні можуть здійснюватися державна, громадська та інші  форми екологічної експертизи. Висновки державної експертизи є обов’язковими для виконання. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час проведення державної екологічної експертизи, а також у рішеннях щодо подальшої реалізації об’єкта екологічної експертизи.