2.2 Функції економічної культури

На основі аналізу публікацій, присвячених економічній та організаційній культурі, узагальнюючи та доповнюючи їх (як за функціями так і за поясненням їх змісту) можливо виділити наступні функції економічної культури, які проявляються на різних її рівнях(макро-,мезо-,мікро):

• творча (збагачення, наповнення духовно-культурного змісту цінностей, норм, теоретичних знань практикою господарської діяльності через що утворюються, наприклад, особливі форми господарської діяльності, такі як артілі, або збагачується, поповнюється теоретична економічна думка);

• інноваційна (вона є складовою творчої функції; інноваційність передбачує оновлення або формуваня нових форм та методів роботи у відповідності до вимог зовнішнього середовища);

• фільтруюча за допомогою економічної культури відкидаються або зміцнюються цінності та норми, необхідні для розвитку економіки);

• меморіальна (відповідає за збереження та накопичення досвіду людства та суспільної пам’яті);

• трансляційна (передбачує спадковість культурного досвіду у часі та просторі);

• оціночно-регулююча в цілому та етична, зокрема (забезпечує як нормативну так і моральну регуляцію, контроль економічних процесів, людських відносин у процесі господарської діяльності);

• смислоутворююча та ціннісно-оріентаційна (когнітивно-моральне оформлення сенсу, завдань людини та суспільства у просторі господарського життя;

• інтеграційна (забезпечує єдність інтересів працюючих, держави, суспільства або єдність усвідомлених потреб діяльності різних суб’єктів господарювання, об’єднує в єдине ціле різні субкультури в межах однієї організації, створює відчуття ідентичності у працівників);

• адаптаційна (адаптація організації до зовнішнього середовища, а також забезпечення взаємного пристосування співробітників та організації);

• обмінна або комунікаційна (забезпечує взаєморозуміння та взаємодію);

• семіотична (знакова, яка передбачує знання, володіння, поширене відтворення мовної системи культури);

• рекреативна (оновлююча духовно-моральні сили людей, ті сили які витрачаються у процесі господарської діяльності);

• мотиваційна (спрямовує поведінку господарських суб’єктів, працівників у певному напрямі);

• зберігаюча, охоронна та стабілізаційна (культура нейтралізує вплив негативних зовнішніх факторів, більш того, якісна організаційна культура є додатковим і навіть визначальним джерелом збереження як самої організації, так і її зовнішнього оточення в умовах соціальної та економічної нестабільності, кризи. Якщо домінантою організаційної культури та відповідно стилю поведінки організації є стабільність, визначеність, соціальна відповідальність, організація тим самим протидіє зовнішньому хаосу, невизначеності, безвідповідальності і таким чином захищає та зберігає себе у якості точок зростання майбутнього соціально-економічного підйому).

2.3 Структура економічної культури. Підприємницька культура у складі економічної культури

Для аналізу такого складного явища, як економічна культура, необхідно виділяти її окремі підсистеми, елементи, рівні.

Окремі дослідники аналізують структуру економічної культури, як і саму економічну культуру, з різних боків. І тому не існує загальноприйнятого розуміння як економічної культури, так і її складових. Спробуємо систематизувати різні бачення.

З точки зору економічних відносин, економічна культура включає у свій склад культуру виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних та духовних благ.

З точки зору рівня економічного аналізу культури (макро-; мезо-; мікро-), її носіями виступають, відповідно, суспільство у цілому, колективні господарські суб’єкти (організації, підприємства, їх об’єднання, у тому числі корпорації) та індивідуальні господарські суб’єкти. Таким чином, на першому (макро-) рівні ми маємо економічну культуру взагалі, на другому (мезо-) рівні – організаційну культуру (культуру фірми), на третьому (мікро-) рівні - культуру окремої особистості, яка хазяйнує (таблиця 2.1).

У визначеннях, які дають деякі вчені, зокрема В.В. Ліпов, А.В. Сур’як, виділяють економічну культуру та господарську культуру. Це пов’язано з тим, що в економічній теорії розмежовують безпосередньо економіку, (економічну діяльність) та господарювання (господарську діяльність). Вчені по-різному розглядають зміст господарської та економічної діяльності і в одному варіанті вважають, що господарська діяльність - явище більш широке, ніж економічна діяльність, а в іншому – навпаки. Також часто ці поняття ототожнюють. Виходячи з цього і розглядаються категорії економічної та господарської культури. Оскільки у своєму дослідженні ми ототожнюємо поняття економіки (як домобудівництва) та господарювання, поняття економічної та господарської культури ми також будемо розглядати як тотожні.

Таблиця 2.1

Типи, суб’єкти та рівні аналізу економічної культури (вертикальний зріз)

Тип культури	Суб’єкт культури	Рівень економічного аналізу культури
Економічна (господарська) культура	Суспільство	Макрорівень
Організаційна культура підприємства (культура фірми, корпоративна культура)	Колективні господарюючі суб’єкти	Мезорівень
Культура індивідуума	Індивідуальні господарюючі суб’єкти	Мікрорівень

В економічній (господарській) діяльності необхідно виділити особливий вид діяльності відомий як підприємницька діяльність. Ці види діяльності мають як спільні, так і відмінні риси і тому у складі економічної культури слід виділити окремо культуру підприємницької діяльності, на ній докладно ми зупинимось у наступній лекції.

Ж. Сапір, спеціаліст з проблем розвитку радянської і російської економіки в інституціональному аспекті, виділяє три рівні економічної культури: теоретичну економічну культуру (набір аксіом панівного напрямку економічної думки); економічну культуру індивідів, які приймають рішення; економічну свідомість всього населення. Суттєво не заперечуючи йому, внесемо деякі уточнення.

Як спосіб засвоєння господарської діяльності, економічна культура включає: теоретичну економічну культуру - знання; практичні знання - господарський досвід, вміння та навички; відповідні, загальноприйняті типи економічної поведінки.

А з точки зору системного аналізу в економіці наявні дві підсистеми: управляюча і керована, тому слід розглядати економічну культуру осіб, які приймають управлінські рішення, та економічну культуру населення у цілому. Виділення в окремий об’єкт аналізу економічної культури осіб, які приймають управлінські рішення, важливо, оскільки вони займають особливу позицію в соціально-економічних відносинах: саме від знань, цінностей, моралі, поведінки управлінців у першу чергу залежить стан економічної культури як на рівні організації, так і на рівні суспільства у цілому.

У перспективі «минуле-сучасне» можна виділити економічну культуру як соціальну пам’ять минулого та як сучасний її прояв. Уявлення про згаданий конструкт як про соціальну пам'ять суспільства тлумачиться, як особлива мова цінностей, знання норм, вимог і санкцій, присвоєння котрих пов'язує нові покоління людей з попередньою історією, дає їм змогу оволодіти досвідом та примножити його [18, с. 422 - 423].

Економічна культура, як і культура взагалі, включає матеріальні, нематеріальні ( у т.ч. духовні) і діяльнісні складові. До матеріальних складових економічної культури відносяться засоби виробництва, що використовуються, і продукти матеріального виробництва. До діяльнісних — уміння, навички, досвід людей і технології, які використовують у процесі господарської діяльності. Найбільш складною є нематеріальна складова економічної культури. На нашу думку, вона включає безпосередньо духовні та соціально-психологічні складові (цінності, економічну свідомість, у тому числі економічну ментальність) та знаннєво-інформаційні (знання та інформацію), а також правові та адміністративні норми економічної діяльності. Якщо дещо розширити діяльнісний компонент, до його складу можливо віднести типи економічної поведінки, норми і зразки соціальної взаємодії суб'єктів, що хазяйнують, організаційні форми здійснення економічної діяльності, які закріплені у практиці, але своїм корінням мають економічну свідомість.

Матеріальні, діяльнісні й нематеріальні складові економічної культури нерозривно пов’язані між собою і впливають одна на одну. Однак при цьому матеріальні і діяльнісні компоненти значною мірою є втіленням і проявом нематеріальної, у першу чергу духовної та соціально-психологічної складової економічної культури.

Ядром економічної культури є свідомість, у тому числі економічна свідомість суб’єктів господарювання.

Як специфічний вид культури економічна культура найбільш концентровано виражає результати діяльності людини в економічній сфері, накопичений суспільством економічний досвід. Вона характеризує рівень економічних знань населення, умінь і навичок господарювання, розвиненості знання і мислення. Економічна культура відбиває повноту пізнання і використання економічних законів, трансформацію їх об'єктивних вимог у мотиви господарської діяльності людей. Вона визначає реалістичність і дієвість економічної політики, обумовлює якість керування й ефективність здійснюваних реформ.

Також необхідно з’ясувати зв'язок у складному ланцюгу «культура - свідомість – мислення - поведінка, її результати». Економічна культура в основному своєму спрямуванні є регулятором економічної поведінки. Це відбувається таким чином: економічне мислення як процес і як форма прояву економічної свідомості формує загальний тип економічної поведінки, а конкретні прояви цього типу поведінки залежать від стану економічної культури, у тому числі економічної свідомості суб’єкта.

Господарська (економічна) культура характеризується цінностями двох типів. По-перше, це цінності і норми, що утворюються в результаті проекції на сферу господарства універсальних цінностей: "індивідуалізм" - "господарський індивідуалізм", "змагальність" - "економічна конкуренція" і т. п. По-друге, це власні базові цінності і норми. Базові цінності господарської (економічної) культури формуються в процесі господарської діяльності і безпосередньо регулюють її, забезпечуючи реалізацію її функцій. В якості базових цінностей господарської (економічної) культури можна виділити працю, власність, багатство, раціональність, професіоналізм.