Хеджування процентного ризику

Для хеджування ризику зміни процентних ставок банк може використати такі інструменти:

форвардний контракт за процентними ставками;

ф’ючерсний контракт за процентними ставками;

опціонний контракт за процентними ставками;

процентний своп-контракт.

Розглянемо кожний інструмент хеджування.

Форвардний контракт за процентними ставками (FRA) – це двостороння угода, в якій фіксується процентна ставка та умови операцій залучення (розміщення) грошових коштів на визначену дату в майбутньому. Однією зі сторін угоди є учасник ринку, який бажає захиститися від підвищення процентних ставок і хоче купити FRA (покупець). Інший – учасник, який прагне уникнути ризику, пов’язаного зі зниженням ставок, і продає FRA (продавець). Форвардні контракти за процентними ставками укладаються як на міжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їхніми клієнтами.

Ф’ючерсний контракт за короткостроковими процентними ставками – це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, та кліринговою палатою ф’ючерної біржі, з іншого, про поставку чи прийняття на депозит стандартної суми грошових коштів під визначену процентну ставку на конкретну дату в майбутньому. Продавець бере на себе забов’язання розмістити депозит стандартної суми під процентну ставку, зафіксовану в момент продажу контракту. Дата виконання угоди - стандартна. Покупець – забов’язується прийняти депозит на аналогічних умовах. Ціна ф’єчерсу подається як 100 мінус очікувана процентна ставка за за цим інструментом.

Хеджування валютного ризику банку

Форвардні контракти як інструменти хеджування валютного ризику

Форвардний валютний контракт (FXA )- це угода між двома контрагентами про фіксацію валютного курсу за операцією купівлі-продажу обумовленої суми валютних коштів на визначену дату в майбутньому.

Одна сторона бере на себе зобов'язання здійснити поставку визначеної кількості ва­лютних коштів за узгодженим у контракті курсом на вказану дату, а інша сторона — прийняти цю поставку і виплатити відповідну суму коштів у іншій валюті.

У довгостроковому аспекті форвардні валютні курси залежять від різниці в рівнях процентних ставок за валютами, що котиру­ються. У свою чергу, процентні ставки відбивають насамперед діючий та очікуваний рівні інфляції, а також прогнозовані темпи економічного зростання в країнах походження валют, які можна лише спрогнозувати, то й процентні ставки на майбутні періоди також прогнозуються. Форвардні валютні курси розрахо­вуються на основі процентних ставок.

Якщо валютний ринок не зазнає жорсткого регулятивного впливу, то задовільні прогнози валютного курсу можна одержати, скориставшись теорією паритету процентних ставок.

Для європейських умов, коли котирування показує кількість валюти за один долар США, короткостроковий (до року) форвар­дний курс валюти розраховується за формулою:

5.3.6

де F(C₁ / С₂) — форвардний валютний курс однієї валюти ( ) щодо іншої ( ); S(C₁ / С₂) — спотовий валютний курс; r_C1, r_C2 — процентні ставки за відповідними валютами; t — тривалість фор­вардного періоду, днів; BS— база розрах., днів.

Для розрахунку довгострокових форвардних курсів використо­вується формула:

5.3.7

де п — тривалість форвардного періоду, років.

За теорією паритету процентних ставок форвардний курс ва­люти може бути вищим або нижчим за курс спот залежно від то­го, яка з валют приносить вищий процентний дохід при інвесту­ванні. Різниця між форвардним і спот-курсом залежить як від різниці в рівнях процентних ставок за валютами, так і від трива­лості форвардного періоду. З подовженням строків різниця між спотовим та фopвapдним валютним курсами зростатиме.

Форвардні валютні контракти захищають обох учасників від зміни валютних курсів упродовж форвардного періоду поперед­нім фіксуванням курсу на момент укладення угоди. Протягом пе­ріоду дії FXA учасники не наражаються на валютний ризик, пов'язаний зі змінами валютних курсів. У цьому і полягає сутність операцій хеджування валютного ризику.

Уклавши FXA, учасник валютного ринку наперед точно знає суму коштів, яку він одержить чи виплатить у разі проведення валютної операції в майбутньому, що дозволяє йому планувати свою діяльність. Це означає, що протягом форвардного періоду учасники не наражаються на валютний ризик, пов'язаний зі змінами ринкових валютних курсів, а їх майбутнє становище стає повністю визначеним, що цілком відповідає сутності процесу хеджування. Переваги та недоліки укладення FXA продемонструємо прикладом.

Приклад. Іноземний інвестор має намір вкласти 10 млн дол. США терміном на шість місяців. У нього є два варіанти розміщення коштів:

1. євродоларовий депозит під 7 % річних;

2. інвестування в Україні в гривнях під 25 % річних (на дату інвесту­вання спот-курс становить 5,30 грн за долар).

Оцінити переваги та недоліки кожного варіанта інвестування.

Розв 'язання:

Перш ніж прийняти рішення, інвестор має проаналізувати дохід­ність та рівень ризику кожного з напрямів інвестування коштів. Оскіль­ки інвестор має в розпорядженні долари, то за першого варіанта інве­стування валютного ризику немає, оскільки не проводиться конвертація однієї валюти в іншу.

Дохід інвестора в цьому разі дорівнюватиме 350 тис. дол.:

10 000 000 • 0,07 • 180/360= 350000.

За другого варіанта інвестування необхідно обміняти долари на грив­ні, що за спот-курсом становитиме 53 000 000 грн. Через шість місяців на цю суму планується одержати дохід на суму 6 625 000 грн:

0,25 • 53 000 000 • 180/360 = 6 625 000.

Отже, другий варіант виявився значно привабливішим, якщо його оцінювати тільки з погляду рівня дохідності і не брати до уваги ризик.

Але якщо після закінчення терміну інвестування планується конвер­тувати основну суму та отриманий дохід у долари, то необхідно про­аналізувати й рівень валютного ризику, пов'язаного з можливою змі­ною курсу гривні до долара протягом періоду вкладення коштів (у даному разі мова йде лише про валютний ризик, хоча, як відомо, інвес­тиційні операції супроводжуються й кредитним ризиком). У випадку обміну доларів на гривні в інвестора утворюється відкрита довга пози­ція за гривнями, яка принесе дохід у разі підвищення курсу гривні, і на­впаки, у разі його зниження інвестор матиме збитки.

Отже, за другого варіанта існує валютний ризик, пов'язаний зі зміною валютного курсу впродовж шести місяців. Обравши цей варіант вкладення коштів, інвестор має вирішити: узяти на себе валютний ри­зик і залишити позицію відкритою чи хеджувати валютний ризик, уклав­ши строкову угоду.

Якщо за шість місяців курс не зміниться, то інвестор одержить дохід на суму 1,25 млн дол. і не втратить коштів на основній сумі. За підвищення курсу гривні до долара інвестор матиме додатковий дохід, який виникає внаслідок узятого ним на себе валютного ризику та сприятливої кон'юнктури ринку. Але цей ризик може призвести і до недоотримання запланованого доходу через зниження курсу гривні.

Якщо інвестор вирішує хеджувати валютний ризик, то необхідно обрати найбільш придатний для цього випадку інструмент хеджування. Але оскільки ф'ючерсний та опціонний ринок в Україні не функціонує, то вибір інструментів хеджування обмежений і на практиці можна ско­ристатися лише форвардними контрактами.

Отже, для хеджування валютного ризику інвестор має укласти форвардний валютний контракт терміном на шість місяців про продаж суми 59 625 000 грн за долари (53 000 000 + 6 625 000 = 59 625 000).

Другий учасник угоди, наприклад український банк, визначає форвардний курс гривні через шість місяців, для чого можна скористатися формулою (5.3. 6 ):

Якщо продавець форвардного контракту пропонує курс 5,7608 грн за дол. і цей курс фіксується в угоді, то через шість місяців, одержавши за інвестиційною операцією загальну суму 59 625 000 грн, інвестор зо­бов'язаний його виконати навіть у тому разі, якщо спот-курс долара ви­явиться вигіднішим. Реалізувавши форвардний контракт, інвестор ма­тиме 10 350 124 дол.:

59 625 000 : 5,7608 = 10 350 124.

Сума доходу 350 124 дол. майже дорівнює ставці за євродоларовим депозитом у 7%. Як бачимо, операція хеджування валютного ризику захищає від збитків у разі несприятливої зміни валютного курсу, однак виключає можливість отримання додаткових прибутків.