2. Основні принципи трудового права

вору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові дого­вори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком ви­падків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк (ст. 39^і КЗпП).

Однією із головних гарантій і основою механізму, що сприяє ста­більності трудового договору і трудового правовідношення, є обме­ження підстав припинення трудових правовідносин з ініціативи робо­тодавця. Це означає, по-перше, що підстави припинення трудових правовідносин не можуть встановлюватися нормативними актами, нижчими за закон; по-друге, у законах можуть встановлюватися під­стави звільнення з ініціативи роботодавця, в основі яких лежать об'єктивно зумовлені фактори. Так, Конвенцією № 158 МОП про розі­рвання трудових відносин 1982 р. у ст. 4 закріплено принцип, за яким національне законодавство може встановлювати підстави припинення трудових відносин: трудові відносини з працівником не припиняються, якщо немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного зі здібностями або поведінкою працівника або причинами, які викликані виробничою необхідністю підприємства, роботи або служби. Відпо­відно до ст. 5 цієї Конвенції не є законною підставою для припинення трудових відноси такі причини: а) членство у профспілці або участь у профспілковій діяльності в неробочий час чи, за згодою роботодавця, в робочий час; Ь) намір стати представником працівників, виконання тепер або в минулому функцій представника працівників; с) подання скарги або участь у справі, порушеній проти роботодавця за звинува­ченням у порушенні законодавства чи правил, або звернення компе­тентних адміністративних органів; d) раса, колір шкіри, стать, сімейний стан, сімейні обов'язки, вагітність, віросповідання, політичні погляди, національність або соціальне походження; і) відсутність на роботі в період перебування у відпустці по материнству. Не є законною під­ставою для звільнення і тимчасова відсутність на роботі у зв'язку з хворобою або травмою (ст. 6).

Рекомендація МОП № 166 щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 р. розвиває ці положення: крім зазна­чених у ст. 5 Конвенції № 158 МОП, законною підставою для припи­нення трудових відносин не повинні бути вік і відсутність на робочому місці у зв'язку з проходженням обов'язкової військової служби, ви­конанням інших громадянських обов'язків. У Рекомендації викладено не тільки підстави, а й процедури, що застосовуються до і під час при-

47

Розділ 2. Принципи трудового права

пинення трудових відносин. їх слід розглядати як додаткові гарантії прав працівників при розірвання трудового договору з ініціативи ро­ботодавця. Зокрема, в ній закріплено, що трудові відносини з праців­ником не повинні припинятись у зв'язку з провиною, яка відповідно до національних законодавства або практики була б підставою для припинення трудових відносин лише за одно- чи багаторазового по­вторення, якщо тільки роботодавець не зробив працівникові відповід­ного письмового попередження і якщо тільки працівник надалі неза­довільно виконує свої обов'язки після закінчення розумного строку, встановленого для виправлення становища.

Принцип рівності у трудових правах та заборони дискримінації у сфері праці. Рівність у трудових правах є різновидом принципу рівності всіх людей у правах, закріпленого у Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Усі люди народжуються вільними і рів­ними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і по­винні діяти у ставленні один до одного в дусі братерства. Кожна лю­дина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Деклара­цією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політич­них або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Усі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.

Конвенція № 111 Міжнародної організації праці про дискримінацію в галузі праці та занять 1958 р. містить приписи, згідно з якими дис­кримінацією у сфері праці слід вважати: а) будь-яке розрізнення, не­допущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або со­ціального походження і призводить до знищення або порушення рівно­сті можливостей чи поводження в галузі праці та занять; Ь) будь-яке інше розрізнення, недопущення або перевагу, що призводить до зни­щення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Разом з тим не вважається дискримінацією будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах.

48