Питання для самоконтролю

1. У яких регіонах України найбільша ймовірність стихійних та небезпечних метеоявищ? Чому?

2. Перерахуйте чинники, що спричиняють виникнення надзвичайних природних ситуацій.

3. Які Ви знаєте види надзвичайних ситуацій техногенного характеру?

4. Перерахуйте основні причини виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

5. Яка головна мета державної політики щодо охорони навколишнього природного середовища?

6. Наведіть приклади антропогенного забруднення в Україні.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля План.

1. Історія становлення концепції збалансованого розвитку.

2. Конференція оон з навколишнього природного середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.)

Література:

1. Науково-популярний екологічний журнал «Екологічний вісник», № 1-2 (січень-лютий 2012 р.)

В кінці минулого тисячоліття людство обрало нову парадигму розвитку – збалансований розвиток. Очевидність нераціональності концепції розвитку в напрямі необмеженого економічного зростання, так само, як і неминучість його катастрофічного кінця, не викликає сумніву. Майбутній розвиток людства передбачає збалансовані соціальну і економічну складові з урахуванням можливостей біосфери. Реалізація збалансованого розвитку в рамках концепції є складним фундаментальним завданням, від вирішення якого залежатиме майбутнє усього людства.

1. Історія становлення концепції збалансованого розвитку.

Ідеї створення ідеальної моделі суспільства пропонували ще античні філософи. Так, одна з основних тем вчення Платона (428-347 рр. до н.є.) – створення «ідеальної» або «справедливої» держави. Не менш відомими є висловлювання учня Платона Аристотеля – автора трактату «Політика»(335-322 до н.є.), який містить початок соціальної та політичної філософії, політології та теорії управління. Роботи Томаса Мора, авора книги «Утопія»(1516 р), Томазо Кампанелли, творця «Міста Сонця» (1602) були також присвячені опису ідеальної держави, побудованої на принципах справедливості і сприяння стабільному розвитку суспільства.

Збільшення можливостей людини зумовило народження ідеї про необмежене економічне зростання. Першим, хто висловив сумнів щодо ідеї безмежного людського розвитку, був англійський учений, священик Томас Роберт Мальтус, автор праці «Есе про принципи народонаселення» (1798 р.), в якій він поклав початок теорії про обмеженість природних ресурсів. Однак ідеї Мальтуса випередили свій час, і тоді їм не приділили потрібної уваги.

Кінець Х1Х – початок ХХ століть характеризується появою терміна і теорії «ноосфери». Термін запропонував французький вчений Едуард Леруа, а теорію розвинув видатний радянський вчений В.І. Вернадський. Теорія ноосфери описує тісну взаємодію людини і природи, жодних змін в людському розвитку, що носить яскравий антропоцентричний характер, не відбулося. Навпаки, антропогенне навантаження на природні екосистеми продовжувало збільшуватися. Стрімке зростання народонаселення, народжуваності, розвиток атомної промисловості, «зелена революція», гонитва за надприбутком – ось, мабуть, лише деякі моменти людського розвитку, які призвели у ХХ столітті до катастрофічної експлуатації природних ресурсів. Надмірний вплив на навколишнє середовище ставав дедалі очевиднішим, як і необхідність розв’язання проблем, що виникли.

Першою віхою в історії становлення концепції збалансованого розвитку можна вважати Конференцію ООН з проблем навколишнього середовища, що відбулася в Стокгольмі у червні 1972 року. Саме на Стокгольмській конференції було вперше винесено до міжнародного порядку денного питання про взаємозв’язок між економічним розвитком і погіршенням стану навколишнього середовища, яка містила 26 принципів і план дій з 109 пунктів. У принципах вперше було введено перелік законів з природоохоронної діяльності на державному та міжурядовому рівнях. Конференція в Стокгольмі поклала початок розвитку природоохоронної політики на державному рівні, а також природоохоронного руху в світовому масштабі.

У грудні 1972 року була створена Програма ООН з навколишнього середовища і представлена також і в Україні.

Десятьма роками пізніше, у жовтні 1982 року, на засіданні Генеральної асамблеї ООН у Вашингтоні було прийнято Всесвітню Хартію природи, в якій проголошується ряд принципів збереження природи, відповідно до яких будь-яка діяльність людини, що впливає на природу, має бути керованою, оціненою У першому з принципів Хартії сказано:»Природу необхідно поважати і не порушувати її основні процеси».

У 1983 році Генеральна Асамблея ООН створила Міжнародну комісію з навколишнього середовища і розвитку. Головою комісії став прем’єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд. До завдань комісії входило розроблення основних принципів, показників збалансованого розвитку, а також глобальної еколого-економічної програми дій..

У 1987 році за результатами роботи Комісії була опублікована доповідь «Наше спільне майбутнє», в якій і була представлена нова концепція збалансованого розвитку, в якій і була представлена нова концепція збалансованого розвитку, як альтернатива розвитку, що базується на необмеженому економічному зростанні. У цій доповіді було вперше точно визначено поняття збалансованого розвитку, що трактується як розвиток, за якого нинішні покоління задовольняють свої потреби, при цьому не ставлячи під загрозу можливість задовольняти потреби майбутніх поколінь.

Однак офіційне визнання ідеї, сформульовано у доповіді «Наше спільне майбутнє», відбулося лише у 1992 році, на Міжнародній Конференції ООН з Навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро. За підсумками роботи Комісії, Гру Харлем Брундтланд був прийнятий новий принцип світового розвитку, який одержав назву збалансований (сталий) розвиток.

Конференція в Ріо-де-Жанейро стала епохальною в історії людства, в ній взяли участь понад 17 тис. представників з 179 держав. Така безпрецедентна за масштабами та змістом подія була зумовлена стрімким погіршенням глобальної екологічної ситуації. За підсумками конференції прийнято Декларацію, яка підтверджувала Декларацію Конференції ООН з проблем навколишнього середовища, прийняту в Стокгольмі 16 червня 1972 року, та містила 27 принципів збалансованого розвитку.

Другим документом, прийнятим на Конференції в Ріо-де-Жанейро, став «Порядок денний на ХХ1 століття», в якому кожній країні було рекомендовано розробити національну стратегію збалансованого розвитку з урахуванням необхідних природоохоронних заходів.

Подальшими міжнародними подіями, присвяченими проблемам збалансованого розвитку, стали Зустріч на вищому рівні «Планета Землі» +5 (1977 р, Нью-Йорк), присвячена огляду та оцінці реалізації Порядку денного на ХХ1 століття і Всесвітній саміт ООН зі сталого розвитку в Йоганезбурзі (2002 р.), на якому було представлено огляд десятирічного досвіду просування до збалансованого розвитку. За підсумками Йоганезбузького саміту було прийнято два документи: Йоганезбурзька декларація із збалансованого розвитку та План виконання рішень Порядку денного на ХХ1 століття. Особливий пріоритет був наданий соціальним проблемам збалансованого розвитку : подолання бідності, розвитку охорони здоров’я, особливо санітарії, забезпеченню чистою питною водою та і. Значну увагу було приділено проблемі втрати біорізноманіття. На Йоганнезбурзькому саміті також обговорювали нові проблеми, про які не йшлося на Конференції в Ріо-де-Жанейро, серед яких – торгівля, глобалізація та фінансування збалансованого розвитку.