2. Нормативна регламентацій дисциплінарної відповідальності прокурорів

Правовою базою дисциплінарної відповідальності прокуро­рів є: а) Закон України «Про прокуратуру», де в ч.З ст. 48 «За­охочення та відповідальність прокурорів і слідчих» записано, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов’язків чи вчинення ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відпові­дальність, згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури Укра­їни, який затверджується Верховною Радою України; б) власне сам Дисциплінарний статут прокуратури України, що регулює, як це зазначено в ст. З, питання порядку заохочення та притяг­нення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини. Цей нормативний акт був прийнятий 6 листопада 1991 року і за багатьма параметра­ми не відповідає сучасному стану розвитку прокуратури.

Слід звернути увагу на позицію судді Конституційного Суду України В.Д. Вознюка, який в окремій думці до рішення цього суду у справі про Дисциплінарний статут прокуратури, зокре­ма, зазначив, що Статут є «...неналежним нормативно-право­вим актом щодо визначення порядку заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини»¹. По цій же справі суддя Конституційного Суду України П.Б. Євграфов в окремій думці підкреслив, що «...Статут, затверджений Постановою Верховної Ради України як нормативно-правовий акт, за формою не є за­коном, хоча у ньому закріплено положення з питань організації і діяльності прокуратури, які відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України. Отже, в цьому контексті Статут має бути ви­знаний таким, що не відповідає Конституції України (є некон­ституційним) повністю...».

Положення щодо дисциплінарної відповідальності прокуро­рів містяться й у міжнародних документах. Так, п. п. 21, 22 «Дис­циплінарні стягнення» Керівних принципів щодо ролі держоб- винувачів (1990 рік) передбачають, зокрема, що розгляд питання про накладення дисциплінарного стягнення на осіб, які здійсню­ють судове переслідування, базується на законі або нормативних актах. Скарги на осіб, в яких стверджується, що вони порушили професійні стандарти, невідкладно і безсторонньо розглядаються у відповідності з певною процедурою. До того ж розгляд справи про накладення дисциплінарних стягнень гарантує об’єктивну оцінку та прийняття об’єктивного рішення. Він здійснюється «...у відповідності до закону, Кодексу професійної поведінки та інши­ми встановленими стандартами і етичними нормами і у світлі цих Керівних принципів».

В п.6 f) та g) Норм професійної відповідальності та викла­дення необхідних прав і обов’язків прокурорів (1999 рік) звер­тається увага на «швидке та безпристрасне слухання справ, що базується на законі або правових приписах, де, внаслідок скарг вимагаються дисциплінарні заходи, які передбачають дії, що зна­ходяться поза межами кола відповідних професійних норм» та об’єктивну оцінку і рішення у дисциплінарних слуханнях.

Про дисциплінарну відповідальність прокурорів згадується і в п.5 е) Рекомендації R (2000) 19 Комітету міністрів державам- членам щодо ролі державної прокуратури в системі криміналь­ного судочинства (2000 рік), зокрема, що «дисциплінарні прова­дження проти державних прокурорів регулюватимуться законом і гарантуватимуть справедливість і об’єктивність оцінок і при­йнятих рішень, які повинні підлягати незалежному і безсторон­ньому контролю». Як про це сказано у пояснювальній записці до рекомендації, прокурори повинні у кінцевому рахунку мати змогу звертатися з поданням до незалежного та безстороннього органу про перегляд застосування дисциплінарних санкцій. Проте це не виключає обов’язкового попереднього адміністративного або іє­рархічного перегляду дисциплінарної справи.