Глава 10. Державна влада

161

Легальна, або раціонально-правова, легітимність заснована на добровільному визнанні встановлених правових норм, спрямова­них на врегулювання відносин влади-підпорядкування. Найбільш розвиненим типом цієї форми легітимності є конституційна дер­жава, в якій неупереджені норми чітко визначають правила її функціонування. З іншого боку, ці норми є відкритими для змін, для чого існують встановлені законом процедури. У системах подібної форми влада держави легітимізується своєрідним «цар­ством закону» і для обґрунтування своєї влади правлячі верства звичайно звертаються до чинного законодавства (Конституції).

Харизматична легітимність заснована на вірі народу у ви­няткові якості керівника, якими він наділений Богом, тобто віра в його харизму. Тому він іноді навіть обожнюється, створюється культ його особи. Харизматична влада є відносно нестабільною порівняно з традиційною або легальною. Харизма міцно пов'я­зана з якостями особи, тоді як традиція і закон є фактами суспіль­ного життя. Харизматичний спосіб легітимації часто викорис­товується в епохи революційних змін, коли нова влада для ви­знання населенням не може спиратися на авторитет традицій або ж демократично виражену волю більшості. У цьому випад­ку свідомо культивується велич самої особи вождя, авторитет якого освячує інститути влади, сприяє їх визнанню та прийняттю населенням. Харизматична легітимність базується на емоцій­них, особистісних відносинах вождя і мас.

Приклад 10.5

О. Зинов'єв про легітимацію державної влади

...сутність легітимації полягає саме в її формальності. А завдання цієї формальності полягає в тому, щоб нав'язати людям усвідомлення непоруш­ності влади і караності за непокору 'їй. Узаконювання влади є способом усві­домлення суспільством її сили та права на насильство, визнання чинника влади як такого, що знаходиться над підвладним. Ідея ж влади як захисника підвлад­ного є явищем ідеологічним і відтвореним від цього завдання легітимації влади. Не випадково, повторюю, що навіть фактично сильні правителі та режими (не говорячи вже про слабкі) прагнули і прагнуть якось узаконити свою владу або обпертися на якусь уже узаконену видимість влади. Якою б не була конститу­ція, що прийнята в Радянському Союзі у 1936 році, вона виконала своє істори­чне призначення, а саме: зробила радянську державність легітимною в очах усієї планети. Збереження монархії як елемента влади в демократичних кра­їнах значною мірою є засобом її легітимації, а не визнанням монархії як необ­хідного елемента демократії, яким вона не є.

З цієї точки зору будь-які викриття виборних процедур як показових, суто формальних, таких, що не змінюють існуючого становища, шахрайських, фіктивних тощо позбавлені соціологічного сенсу. Якими б безвладними не здавалися виборні

11 Теорія держави і права

162

РОЗЛІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

установи влади і якими б не були вибори, вони самим фактом здійснення та існу­вання виконують свою головну функцію - функцію легітимації влади як держав­ної. Остання повинна виглядати в очах суспільства як законна, а законність за своєю сутністю € формальною. І влада при цьому повинна усвідомлювати себе саме формально законною. Якщо ж цього немає,то влада не є державною.

Чому влада повинна бути узаконена? Адже ж не заради слова «держав­на»?! Потреба влади в узаконенні виникає не завжди, а лише за певних умов, а саме тоді, коли людське суспільство розростається, ускладнюється і розширю­ється в просторі настільки, що лише одними заходами насильства утримати владу над ним та зберегти єдність самої влади дедалі стає неможливим. Потрібно ви­найти та вбити в голови людей ідею, неначебто влада походить від якихось надлюд­ських сил або, у крайньому разі, від сил поза даним суспільством (бог, стародавні правителі), а у випадку виборної влади — виходить від певного народу, будучи втіленням його волі. Цим силам надавали роль засновників якогось закону, а у випадку виборної влади зображують народ, що стоїть над кожною окремою людиною немов вища сила, творець цього закону. Завдяки цьому винаходу неви­конання розпоряджень влади і будь-який замах на неї стали розглядатися не як виступ проти конкретних осіб при владі та конкретних проявів влади, а проти знеособленого і надлюдського закону. Заміна ідеї божественної влади на ідею народу як на джерело влади була лише зміною форми легітимації влади.

Джерело: Зиновьев А.А. На пути к сверхобществу. - М.: ЗАО Изд-во

Центрполиграф, 2000. - С. 202-203.

Легальність. Юридичним вираженням легітимності влади є її легальність.

Легальність - нормативність, здатність втілюватися в нор­мах права, обмежуватися законом, функціонувати в рамках законності.

Право є найбільш ефективним механізмом здійснення дер­жавної влади внаслідок наявності лише в нього низки характер­них рис:

• відкритість, гласність використовуваних правом норм, законів;

• різноманітність застосовуваних в рамках права санкцій, що дозволяє вибрати найдоцільніші способи регламентації сус­пільного життя;

• право будує ієрархію відповідальності, чітко поділяючи пра­ва і обов'язки учасників правовідносин;

• відносна стабільність правових норм, низький ступінь їх за­лежності від свавілля та власних особливостей носіїв влади;

• достатньо жорстка фіксація в правових нормах прав і обо­в'язків учасників суспільних відносин, що вносить у їх ді­яльність необхідні для влади якості чіткості та визначеності.