3.3. Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства

Порівняльний підхід базується на інформації про недав­ні ринкові угоди з аналогічними об'єктами та її використання як бази визначення вартості об'єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб'єкти ринкових відно­син укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи ко­лишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елемен­тів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні меха­нізми коригування вартості аналога. Загальну логіку розрахунків у цьому разі можна показати формулою:

де к_i — коригувальний коефіцієнт за і-м параметром об'єкта; n — кількість параметрів розбіжності, що використовуються у порів­нянні.

Як бачимо з наведеної формули, об'єктивною необхідною умовою використання методів цієї групи є наявність розвинутого ринку об'єкта оцінки та існування на ньому об'єктів-аналогів.

Слід зазначити, що згадані вище оціночні коефіцієнти чи му­льтиплікатори - це відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого вартість-формувального кри­терію з певною фінансово-економічною базою. Загальна формула розрахунку має такий вигляд:

Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи: 1) загальні показники сфери діяльності підприємст­ва; 2) показники масштабу діяльності; 3) показники фінансово-економічного стану; 4) показники якості менеджменту; 5) показ­ники ринкової позиції.

За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-еконо­мічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чис­тих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об'єкта, чистий при­буток, середня сума виплачуваних дивідендів тощо.

Усі мультиплікатори поділяються на дві групи залежно від виокремленої ознаки:

1. Залежно від бази порівняння:

1. Ресурсні мультиплікатори — за базу порівняння беруть суму витрат (наприклад, вартість / капітал підприємства).

2. Результатні мультиплікатори — за базу порівняння беруть досягнуті результати діяльності (наприклад, вартість / генерований потік капіталу).

2. Залежно від періоду охоплення:

1. Інтервальні мультиплікатори — відтворюють зв'язок вартості об'єкта оцінки з показниками, які формуються протягом певного періоду (наприклад, вартість / прибуток).

2. Одномоментні мультиплікатори — визначають вартість підприємства відповідно до досягнутих на певну дату результатів чи понесених витрат (наприклад, вартість / чисті активи підприємства).

3. Залежно від сутнісного змісту:

1. Вартісні (цінові) мультиплікатори — відношення вартості (ціни) до бази порівняння (наприклад, вартість / грошовий потік).

2. Фінансово-економічні мультиплікатори— відношення ключових фінансових чи економічних показників до значень об'єктів-аналогів; як правило, використовуються у внутрішніх порівняльних процедурах.

Різновидом методу мультиплікаторів можна вважати метод галузевих співвідношень, який базується на попередньо визначе­них та усереднених співвідношеннях між характеристиками об'єктів порівняння.