1. Бій під Бродами

1.2.1.Передислокація на Схід

28 червня 1944 почалося транспортування Першої Української Дивізії. Переміщення мало відбутися з площі вправ Нойгаммер до Галичини, у район на схід від Львова. Щодня навантажувалися і відходили 4 транспорти. До Нойгаммеру надійшла телеграма Головної Армійської Квартири до Армійської Групи «Північна Україна», згідно з якою дивізія не мала б бути введена в дію, як було проектовано, в околиці Станіславова, а в другій лінії передбачуваного пункту тяжіння Армійської Групи „Північна Україна". Червона Армія концентрувала в цей час сильні з’єднання в районі на схід від Львова, так що треба було рахуватися з радянським наступом на початок липня 1944 у районі Львова і на захід від нього.

Для командуючого генерала Гауффе та полковника фон Гаммершт дивізія була чимось цілком новим, і вони дивились спочатку дещо скептично на її бойову вартість. Але раділи підкріпленню. Так описує цю подію ветеран дивізії «Галичина» Лисяк О.: «Генерал зорієнтовує щодо становища... Ворожа фронтова лінія тепер середньої сили і не являє ніякої безпосередньої небезпеки. Щоправда помічається порівняно з минулим часом дещо збільшена дія розвідчих і ударних груп. Повітряні сили противника почали останніми днями жваву діяльність, зокрема розвідчу. Тому треба вивантажувати дивізію під час темряви.»[5,с.64].

Головне командування XIII армійського корпусу отримало завдання: у складі четвертої танкової армії захищати відрізок фронту обабіч Бродів, включно з містом. Сил корпусу було достатньо для цього завдання, якщо взаємовідношення військ не змінювалося б. Корпус мав 4-5 піхотних дивізій, або дивізійних груп, з яких кожна, що­правда, мала лише неповну або середню вартість. У корпусі бракувало власних танків (їх було усього 50).Крім цього лише деякі з них мали пальне. Власне авіація не виявляла ніяких помітних дій, крім декількох розвідницьких польотів. Командуючий генерал сподівався ворожого наступу, мабуть, протягом наступних 14 днів. У випадку наступу на Львів ворожа армія неминуче мусіла б зіткнутися із «брідським наріжняком», бо ж Броди є в тому випадку важливим комунікаційним пунктом. Генерал не вірив при цьому у фронтову атаку на місто, але швидше сподівався „кліщового маневру" із півдня і півночі, при чому головний натиск був би, мабуть, із півночі. Якби радянська армія не атакувала XIII армійського корпусу, а намагалась повалити „брідський наріжняк" , то це було б найгірше для дивізії, бо це довело б її до оточення в котлі. Таким чином дивізія мала завдання: збудувати укріплення й зайняти їх. З них дивізія мала б оборонятися проти ворожих бічних чи «кліщових» ударів, їх нейтралізувати або зупинити ворожий прорив коло Бродів. Дивізія не могла розраховувати на жодне підкріплення.

Тимчасове життя дивізії в другій лінії було корисне з огляду на можливість подальшого вишколу. Цю можливість використовували , поки був спокій на фронті. Дивізія отримала частину фронту - 36 км - у тому місці, де можна було сподіватися наступу Червоної армії на Львів. Дивізійники мали прохання: з огляду на німецький склад частини не розпорошувати її.