Другий аспект

6. Забезпечити оптимальний рівень розвитку фізичних якостей.

7. Запам’ятовувати рухову дію в умовах утоми.

Виявляється, що стійкість рухових навиків до втоми не є перевагою феноменальних атлетів, її можна формувати в спеціально організованому навчанні (відтворення на незначних, а потім і на більш виражених ступенях утоми).

Слід відзначити також, що вироблення стійкості до втоми визначається не тільки методикою, але й мотивацією учня.

8. Формувати навики психічної саморегуляції.

Установлено, що погіршення навиків у змагальній ситуації спостерігається у 50 – 55 % учасників на рівні збірних команд країни, а у початківців і в неспортсменів погіршення навиків в екстремальних ситуаціях спостерігається у 80 – 95 % випадків. Така різниця визначається не тільки відбором, а й цілеспрямованою, настирливою працею.

Якщо причиною дискоординації є стартова лихоманка (перезбудження), то ефективним прийомом регуляції є самонавіювання, методика якого описана в посібниках по психорегулюючому тренуванню.

Коли ж негативним фактором є стурбованість, збентеженість, що призводить до пригніченості, то дійовим методом оптимізації психічного стану є більш повне переключення уваги на суть діяльності, на контроль якості окремих рухів і операцій. Людина з високим рівнем бентежливості повинна вчитися зосереджуватися на якості дій, відволікаючись таким чином від впливу надмірної для неї кількості подразників.

9. Формувати навики узагальнених дій.

З цією метою учнів знайомлять з різними варіантами вирішення рухових завдань уже на етапі опрацювання окремих ООТ рухової дії, учні повинні навчатися виділяти ООТ і систематизувати їх як стосовно до конкретної вправи, так і стосовно інших однотипних вправ, що відрізняються нюансами умов виконання.

Цьому сприяє також і розгалужене програмування, і варіація умов виконання, і виконання вивченої вправи в поєднанні з іншими, і застосування ігрового та змагального методів.

Контрольні питання

1. Що таке принципи навчання і як давно вони були сформульовані?

2. Як класифікуються дидактичні принципи сучасною педагогічною наукою?

3. Чи є різниця у застосуванні дидактичних принципів при вирішенні завдань фізичної та інтелектуальної освіти?

4. Застосування якого із принципів не є наскрізним у процесі занять фізичними вправами?

5. Яких вимог треба дотримуватись для забезпечення швидкого і міцного запам’ятовування нових рухових координацій?

Розділ Х

Заняття фізичними вправами

як структурні одиниці процесу

фізичного вдосконалення людини

Структурною одиницею процесу навчання з будь-якої галузі знань, у тому числі і з фізичного виховання, є заняття. Стосовно останнього, заняття можна визначити так: це разова, певним чином організована діяльність, спрямована на вирішення завдань фізичного вдосконалення людини. Прийнято розрізняти зміст і форму занять.

Зміст занять визначається, в основному, чотирма складовими:

1. Сукупність фізичних вправ, що використовуються для втягування в роботу, для вирішення освітніх, оздоровчих, виховних завдань і для нормалізації стану організму після виконаної роботи, тобто для виходу з неї.

2. Діяльність педагога (якщо такий є на занятті), яка включає підготовку і пояснення учбових завдань, вказівки по конкретизації завдань і організації їх виконання, спостереження за діями учнів, аналіз цих дій, оцінка їх виконання, регулювання навантажень, тактовне спрямування в потрібне русло поведінки учнів і т.п.

3. Діяльність учнів, що складається зі слухання педагога, спостереження за показом, осмисленого проектування своїх дій, контролю за своїми діями і їх оцінки, обговорення з педагогом питань, що виникають, прослідковування свого стану, регулювання емоційних проявів і т.п.

4. Фізіолого-психічні процеси і зміни в станах учнів, які складають внутрішній, відносно прихований бік змісту заняття.

Зрозуміло, що на конкретних заняттях всі ці складові та їх елементи виявляються по-різному, а у випадках самостійних індивідуальних чи групових занять така складова як “діяльність педагога” взагалі буде відсутньою.

Під формою занять розуміють порівняно стійкий спосіб об’єднання елементів їх змісту. Сюди відносять: співвідношення частин занять, порядок виконання вправ, характер взаємин між учнями, характер взаємин між учнями і керівником (якщо такий є), організаційна побудова заняття і т.д.

У кожному конкретному випадку форма повинна відповідати змісту, що є стрижневою умовою якісного проведення заняття. Так, якщо зміст заняття спрямовано на розвиток рухових якостей, то необхідний специфічний порядок регламентації вправ, що визначається закономірностями їх (якостей) розвитку. Залежно від цього розподіляється час по частинах заняття, складається певний порядок регулювання навантаження і відпочинку, підбираються відповідні методи і прийоми організації діяльності учнів.

Постійне користування одними і тими ж стандартними формами занять стримує вдосконалення фізичної підготовки учнів. Доцільно варіювати форми, вводити нові замість тих, що стали уже звичними.

Форми занять надзвичайно різноманітні, та легко піддаються систематизації й у цілому їх можна розділити на дві великі групи: урочні і неурочні. Зобразимо це у вигляді структурно-логічної схеми.

У р о ч н і ф о р м и

уроки

практичні заняття

факульта-тивні заняття

семінарські заняття

заняття в групах здоров’я і ін.

У рочні форми занять повинні відповідати таким ознакам:

постійний склад учнів

постійний розклад занять

відповідність навчального матеріалу програмі

керівна роль педагога

Н е у р о ч н і ф о р м и
“зарядка”	фізкульт пауза	прикидки	змаган-ня	ігри	пробі-ги	походи і ін.

Це ті заняття, які відповідають лише якимось трьом або іще меншій кількості наведених вище ознак; вони, у свою чергу, класифікуються на:

самостійні і організовані
епізодичні і систематичні
індивідуальні і колективні
			групові		масові