Ідентифікаційний зв'язок особистості з державою
Отже, архетип соціальної організації, який є основою образу держави, існує у двох іпостасях. Відповідно він може поставати позитивно і негативно емоційно забарвленим. Обом цим іпостастасям, імовірно, відповідають різні тенденціїї неусвідомлюваного| ставлення до держави. Тій іпостасі, яка втілює образ згуртовані підтримуючої та зміцнюючої індивіда групи, відповідає на особі тісному рівні тенденція ідентифікації. Вона виражається в прагненні окремого індивідуума ототожнити себе з групою, але и| просто із сукупністю людей, а з її структурою, установлений правилами взаємодії. Власне Я розчиняється в Ми, особистість сприймає себе як елемент світу.
Другій іпостасі відповідає протилежна тенденція — індивідуалізація. У цьому разі образ соціальної організації постає пригноблюючим, пригнічуючим, фруструючим. Тенденція ж виявляється в прагненні відгородити своє Я від зазіхань соціуму; відбувається автономізація, особистість сприймає себе як мікрокосм, своє Я — як єдиний виправдано існуючий світ.
Ці дві протилежні тенденції врівноважують одна од Проте в конкретному суспільстві, на конкретному етапі його витку може переважати або одна, або інша (рис. 8).
Ідентифікація Індивідуалізація
Рис.8. Дві іпостасі образу первинної соціальної організації та відповідні тенденції ставлення до неї
Слід підкреслити, що в нашому дослідженні мова йде саме про ідентифікацію з державою, а не про ідентифікацію з владою. Ідентифікація з державою передбачає ототожнення себе з певною інстанцією (у широкому розумінні), яка здійснює функцію регуляції соціального життя в даному суспільстві. На відміну від цього ідентифікація з владою означає ототожнення особистості з конкретним правлячим режимом (часто — персоніфікованим у конкретній особі).
Соціальна організація неможлива без ідентифікації, ідентифікація є її механізмом. Організація передбачає структуру, існування якої забезпечується відносно стійкими правилами взаємодії. А для цього необхідним є прийняття цих правил на індивідуальному рівні, уподібнення до заданого еталона.
Ідентифікація може бути як безпосередньою, так і опосередкованою. У разі, коли об'єкт ідентифікації є цільним, монолітним, можлива радше безпосередня ідентифікація. У протилежному разі, якщо об'єкт ідентифікації складний, внутрішньо суперечливий, ідентифікація відбувається опосередковано.
Процес ідентифікації з державою може не здійснюватися безпосередньо: усе-таки держава являє собою занадто складну, розгалужену, внутрішньо неоднорідну систему. Тому цей процес часто має опосередкований характер: ідентифікація відбувається через діяльність у державній системі (держустанові).
Будь-яка діяльність передбачає той чи той ступінь емоційної собистісної включеності в неї. Така включеність неможлива без певної особистісної ідентифікації з діяльністю.
Ідентифікація з діяльністю виявляється в такому:
процесові та цілям діяльності надається дуже висока емоційна значущість;
є яскраво виражене прагнення досягти результату, домогтися максимальної ефективності діяльності;
усе це забезпечує безперервність діяльності, її безпосередню включеність у загальний життєвий контекст особистості;
відбувається самоототожнення з продуктом діяльності: навіть після того, як його вироблено, суб'єктові діяльності не байдуже, що станеться надалі з продуктом діяльності, яке його речення для інших людей тощо;
— у разі неуспішності діяльності (її незавершеності, низької результативності) виникають фрустрація, негативні емоції.
Прояви протилежного характеру спостерігаються за відсутності ідентифікації з діяльністю. У цьому разі діяльність є слабо коструктурованою, немає вираженого прагнення досягти результату, характерним є відсторонене ставлення до продукту діяльності. Крім того, переривання діяльності або її неуспіх не породжу* яких-небудь виражених негативних переживань.
Відмінність діяльності в межах державної системи від будь-якої іншої (скажімо, будь-якої професійної діяльності взагалі) полягає в тому, що вона значно більш регламентована і контрольована. Заздалегідь визначено конкретну кількість виконавців, для кожного з них обумовлено певні дії, результати діяльності, операціональну сторону її виконання. Така регламентація вводиться через систему посад у державній організації. (Належить відзначити, що йдеться не лише про адміністративну посаду, приклад, у держапараті, а про будь-яке робоче місце в державній установі, яке передбачає цілком конкретну діяльність виконав
Таким чином, на відміну від професійної діяльності взагалі, діяльність у державній системі передбачає закріплення конкретного комплексу цілей, дій та операцій не просто за представником тої чи тої професійної групи, а за певною посадою. П цьому для кожної посади заздалегідь задано як можливі, та обов'язкові дії, а також необхідний результат.
Отже, можна сказати, що явище посади в державній системі виступає як опосередковуюча ланка у відносинах між особистістю і державою. Посада та приписана займаючому її індивід діяльність, забезпечувані нею зв'язки з іншими елементами державної структури зумовлюють деяке значеннєве поле, у яке занурено особистість. Усе це задає основні умови ідентифікації особистості з діяльністю та, як похідне, із державою.
У чому полягають особливості ідентифікації особистості державою, опосередкованої діяльністю на державній посаді?
Посада надає займаючому її індивідові можливості, що перевищують його можливості як окремого елементу соціуму. Це можливості, які належать державі і делеговані індивідові. За рахунок цього його Я зміцнюється, посилюється. Але разом і) тим держава "приписує" йому певною мірою відмову від свого Я (своїх суб'єктивних преференцій, упередженості, емоційних ставлень). Міра індивідуального, що його дозволено в діяльності, с суворо обмежена. Особистість потрапляє в царину більш або менш жорстких правил, законів; саме вони мають бути основним регулятором її діяльності, а не внутрішня система цінностей або мотиваційне утворення.
Тому процес ідентифікації має неоднозначний, доволі суперечливий характер. Існує тенденція, досить поширена, ототожнювати себе тільки з можливостями (впливу на інших, здобуття інформації, контролю над ситуацією), які надаються посадою. Водночас необхідність бути провідником існуючих у даній державі законів забезпечується. Це — ситуація переважання базової (архетипічної) тендентції індивідуалізації. Особистість відокремлює себе від суспільства, її воля, мотиваційно-ціннісна система стають над цінними. Особистість визнає за собою екзистенціальне право використовувати делеговані державою можливості, що початково їй не належали.
Зрозуміло, якщо в суспільстві така тенденція переважає, функціонування держави буде утруднене. Ця тенденція створює п для різного роду зловживань, корупції.
Можлива й протилежна тенденція. Суб'єкт ідентифікується не з можливостями, що надаються посадою, а з правилами та законами, згідно з якими він повинен діяти. Приписані норми стають для нього догмою, самоціллю, його Я концентрується в них. Така диспозиція вказує на переважання базової тенденції ідентифікації: власне Я розчиняється в правилах соціальної організації. Імовірно, така тенденція гіпертрофованої ідентифікації більше виявляється в тоталітарних державах, чому сприяють тотальний контроль над громадянами, безліч заборон та обмежень.
Таким чином, можна припустити, що існує оптимальна міра ідентифікації особистості з державою. Як надто висока, так і мало виражена ідентифікація не сприяє їх успішному функціонуванню.
Найімовірніше, такий оптимум не може бути встановлено а ргіогі. Оптимальна міра ідентифікації особистості з державою належить від національних і культурних особливостей, історичного досвіду нації. Крім того, цей оптимум може змінюватися з плином часу.
76