8.2. Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії

Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі опинилися під владою Австрійської монархії. Окрім Закарпаття Австрійська монархія в той час почергово здобула окремі західноукраїнські землі: у 1772 р. після першого поділу Польщі - Галичину; у 1774 р. до Галичини приєдна-но Буковину, що її відібрала Австрія в Оттоманської імперії, яка зане-падала; у 1795 р. після третього поділу Польщі - землі між річками Піліцою, Віслою і Бугом, до складу яких входили воєводства Кракі-вське, Сандомирське, Люблінське і частина Мазовецького, Під-ляшського, Холмського і Брест-Литовського воєводств.

Перша половина XIX ст. стала для Західної України останнім ета-пом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарства. Гали-чина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Промисловість їх залишалася на мануфактурній стадії. Кріпосництво заважало розвитку промисловості, а також сільського господарства - провідної галузі в економіці Західної України. Вели-ке феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті та Галичині, тоді як на Буковині за відсутності панщинної системи перева-жали селяни-власники (до 30 %).

Посилюється селянська боротьба у формах скарг, втеч, підпалів, розправ, відмов сплачувати податки, виконувати розпорядження ад-міністрації маєтків. Своєрідною формою антифеодальної боротьби був рух опришків. Десятки й сотні селян Прикарпаття озброювалися і втікали в малодоступні райони Карпат, стаючи на шлях збройної боротьби.

Славною сторінкою в історії українського народу стало повстання в Північній Буковині в 1847-1848 pp. під керівництвом Лук’яна Кобилиці (1812-1851), який був обраний селянами Буковини до авст-рійського парламенту. Він на чолі селянських мас боровся за під-тримку революції в Угорщині, за послаблення гноблення українського селянства в Північній Буковині. Антикріпосницький рух тривав півтора року. Схоплений у полон Кобилиця був страчений. Як і Кармелюк, він став героєм багатьох народних пісень та легенд.

Складні соціальні, економічні, національні умови розвитку захід-ноукраїнських земель знову поставили на карту існування українського народу як такого. Визначну роль у духовному відродженні ук-раїнського народу відіграв гурток “Руська трійця”. Я. Головацький, М. Шашкевич, І. Вагилевич започаткували розвиток нової літерату-ри, культури, пробуджували національну свідомість українців Галичини. Вони видали збірник “Русалка Дністрова” (1837)- першу книжку, написану українською мовою. В умовах політичного безправ’я та переслідування прогресивної думки цей літературний гур-ток проіснував недовго (1833-1837 pp.). Розбуджена, хоч і з труд-нощами, національна свідомість набирала сили, особливо під час ре-волюції 1848 р. Спалахнувши у лютому 1848 р. у Франції, полум’я революції перекинулося в Італію, Німеччину, а згодом і в багатонаціональну Австрійську імперію. Тут було проголошено буржуаз-но-демократичні свободи, скликано перший парламент. Революційні події у Східній Галичині, на Буковині та в Закарпатті стали складовою Австрійської буржуазно-демократичної революції.

Протягом 1848-1849 pp. селянська боротьба все ще мала стихійний характер, але поступово аграрний рух набрав політичного змісту. Селянство висунуло своїх депутатів до парламенту. Австрійський уряд змушений був здійснити аграрну реформу на Західній Україні раніше, ніж в інших провінціях. Селяни дістали особисту свободу, але втратили право користуватись лісами, пасовиськами та іншими вкрай необхідними для ведення господарства угіддями. Мало того, магнати з допомогою австрійської бюрократії добилися багатомільйонного викупу, який змушені були заплатити селяни колишнім поміщикам за “даровану” волю.

Капіталізм, що розвивався на західноукраїнських землях, ліквіду-вав цехи в містах, старосвітські господарства в селах, але не сприяв ні виникненню фабричної промисловості, ні створенню високопродуктивної економіки в землеробстві. Капіталізм розорив дрібних виробників, різко збільшив кількість безробітних замість того, щоб створити осередки виробництва, які поглинали б робочу силу проле-таризованих верств. Зростали бідність і злидні, колишні виробники ставали пауперами (від лат. pauper - бідний). Особливо швидко па-уперизувалося село. Безземельні селяни перетворювалися на “халупників”, які мали власну хату з городами, і “комірників”, які не мали ні хати, ні землі. Тим часом окремим магнатам належали десятки й сотні гектарів найкращих земель, лісів та угідь.

Пролетаризоване селянство, яке становило абсолютну більшість населення Західної України, знемагало під тягарем визискування, здирства, деспотизму, зазнавало жорстокого національного гноблен-ня. Та його боротьба не зникла безслідно. Культурно-національним завоюванням українського селянства Галичини в 1848-1849 pp. ста-ло створення кафедри української мови при Львівському університеті, організація українських початкових та середніх шкіл, газети “Зоря галицька”, створення культурно-просвітницького товариства “Галицько-руська матиця” та Народного Дому у Львові. У той час у Львові виникла політична організація - Головна руська рада. Пред-ставляли її духовенство та міська інтелігенція. Рада поділялася на відділи, кожний з яких опікувався певним колом справ: шкільних, се-лянських, фінансових. Рада вимагала поділу Галичини на українську і польську.