§ 3. Естетичний ідеал

Естетична практика в своїх різноманітних формах на основі продуктивної творчої уяви формує особливе духовне утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це — естетичний ідеал. У повному змісті естетичний ідеал можна визначити і як духовну мету естетичної практики.

Слово ідеал грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ», «уявлення»). Як поняття використовується в ширшому розумінні, має відношення і до деяких інших сфер людської діяльності, наприклад: ідеал моральний, політичний або суспільний. Але в такому випадку частіше йдеться про певний принцип, сформульований в поняттях, таких як рівність, братерство, свобода тощо. Що стосується естетичного ідеалу, то він має духовно-практичну форму, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери людини або, як кажуть, постає в конкретно-чуттєвому образі.

Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування таким чином, що наслідування природи було доповнене наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не тільки відтворювати природу, а й покращувати, виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювались межі мистецтва. Адже при такій умові художник може створювати такі образи, які не мають реального прототипу в природі. Особливої актуальності набуло це в умовах орієнтації мистецва Європи на античне як на ідеал. І. Кант вважав, що ідеал носить нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал служить у такому випадку прообразом для повного визначення своїх копій; і в нас нема іншого мірила для наших вчинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляємось, ніколи, однак, не будучи в змозі зрівнятися з нею» 2. Разом з тим, на думку Канта, ідеал повинен бути в кожному випадку не тільки «загальним», а й «індивідуальним», тобто представлятися не через абстрактне поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.

В естетиці Г.-В.-Ф. Гегеля поняття ідеал стає центральною естетичною категорією, за допомогою якої він визначає природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини. Для Гегеля мистецтво є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно дає нам чуттєво-споглядальне відтворення ідеї в образах, у той час як філософія пізнає її в поняттях,а релігія — в уявленнях. За Гегелем: «Ідея як художньо прекрасне не є ідеєю як такою, абсолютною ідеєю, як її має розуміти метафізична логіка, а ідеєю, що перейшла до розгортання у дійсності і вступила з нею в безпосередню єдність» Л. І далі: «Зрозуміла таким чином ідея як дійсність, що дістала відповідну своєму поняттю форму, є ідеал» 4.

Ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного ставлення до дійсності, як стверджуючий пафос творчості по відношенню до суттєвих, головних її тенденцій. Він виступає як оновлюючі сили історичного часу, як втілення значного конкретно-історичного змісту, що включає в себе вищі громадянські, політичні, моральні інтереси суспільства.

Естетичний ідеал постає як одна із форм естетичного відображення дійсності. Причому відображення не пасив--ного, а творчого, активного, здатного відкинути випадкове, несуттєве і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, процесу, до того ж сутності найвищого порядку, яка містить у собі вищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її — суспільна людина як сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного конкретного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є прояв через окрему людину головних визначальних суспільних відносин.

Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об'єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторона — це реально існуюча дійсність, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного розвитку незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою чи меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. Що ж стосується суб'єктивної сторони, то тут ідеали є нічим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал повинен спочатку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уявлень і знайде відображення в мистецтві.

Суспільні й естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства та людини. Дійсність не «підтягуєть-

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1963. Т. 3. С. 502.

3 Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика: В 4 т. М., 1971. Т. 1. С 79.

4 Там же.

ся» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. Це, звичайно, не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до досконалості породжує нові протиріччя, які позбавляють можливості зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги. Іншими словами: суспільство, не досягнувши попереднього ідеалу, вже створює протиріччя, які вимагають пошуку ідеалу нового.

Тому зовсім не випадково дослідники називають естетичний ідеал синтезом сьогодні і завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно пов'язаний із суспільним і моральним. Так само, як і останні, відповідно до розвитку матеріального і культурного життя суспільства, розвитку естетичної діяльності та мистецтва, історично міняв свій зміст і естетичний ідеал. Наприклад, для античності естетичним ідеалом слугував образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися прекрасний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі і тіла. В епоху Середньовіччя естетичний ідеал загубив свій зв'язок з дійсністю. Панування релігійного світогляду привело до того, що земна чуттєва сторона життя людини постійно принижувалася та обезцінюва-лась. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна сутність, Бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, всемогутністю, премудрістю і т. ін. Людина ж могла наблизитися до ідеалу лише тою мірою, наскільки вона могла відмовитися від мирських потреб та гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано у Новому Завіті, «ибо, если живете по плоти, то умрете, а если же духом умерщвляете дела плотские, то живы будете».

В історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко був зверненим у минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, не знаходячи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле. Так, античні письменники вбачали «золотий вік людства» в доісторичному стані. Європейські просвітителі орієнтувалися в своїх уявах про суспільну досконалість на Римську республіку.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження мети естетичної діяльності людини в них можна угледіти дещо загальне, що обумовлюється основними функціями ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття і волю, вказуючи напрям діяльності. Чому? Тому що ідеали здатні випереджати дійсність, виявляти тенденції майбутнього. Ідеал виступає як певний орієнтир, камертон, а в деяких випадках і в значенні зразка, моделі поведінки або системи цінностей. Деяка нормативність ідеалів обумовлена їхнім значним евристичним потенціалом та сутнісним змістом.

Ідеал слугує вищим об'єктивним критерієм оцінки всього того, з чим людина стикається в довколишньому світі, що потрапляє в сферу її інтересів. У своїй діяльності ми підсвідомо, а іноді і свідомо співвідносимо реальне з ідеалом: а якою ж мірою реальне відповідає ідеалові? Естетичне якраз і уявляє цю діалектику реального й ідеального, бо тільки у відношенні до ідеалу дійсність набуває для людини естетичної цінності.

Всяка дійсність містить в собі нові можливості. І в цьому розумінні вона недостатня, тому діяльність людини спрямована на майбутнє. В ході цієї діяльності вона спирається на досвід, науку, які дають змогу їй будувати як прогноз, так і план наступної конкретної дії. Мистецтво ж, фіксуючи протиріччя реального життя як протиріччя між ідеалом і дійсністю, намагається вирішити їх шляхом перетворення цього процесу на предмет особового, суб'єктивного переживання суспільно важливих проблем. Особливість цих переживань полягає в тому, що вони носять катарсичний характер і відбуваються в формі переживань прекрасного або потворного, піднесеного або низького, трагічного або комічного, тобто у розвинених формах естетичного переживання, вироблених людством. Естетичний ідеал при цьому виступає духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.