4.2. Особливості цифрових технологій, що впливають на охорону та захист прав виробників фонограм

Виробництво фонограм, як діяльність, тісно пов’язана з використанням новітніх технологій, є однією з найбільш уразливих галузей. Нові технічні досягнення у сфері звукозапису та розширення можливостей копіювання кожен раз призводять до спалаху правопорушень. У більшості випадків це є наслідком вдосконаленням копіювальної техніки і, таким чином, спрощенням відтворення фонограм. Нових видів правопорушень при цьому частіше за все не виникає, найбільш поширеними залишаються незаконне відтворення та розповсюдження примірників фонограм. З огляду на об’єктивні дані щодо виробництва та розповсюдження контрафактної продукції, слід зазначити, що музична промисловість займає тут малопочесне перше місце. За даними звіту Міжнародної федерації фонографічної промисловості загальний обсяг світового незаконного ринку музичних звукозаписів складає сьогодні 4,6 мільярда доларів [²⁷⁹].

Проблеми охорони та захисту прав виробників фонограм пов’язані сьогодні, у першу чергу, з розвитком цифрових технологій їх зберігання та розповсюдження.

До основних особливостей цифрових технологій належать:

1. Легкість відтворення та розповсюдженість засобів для відтворення фонограм у цифровому форматі. Об’єкт у цифровому форматі має певні особливості: можливість швидкого та якісного відтворення у будь-який час як усередині мережі Інтернет, так і на матеріальних носіях – CD-R. Спрощення процесу перезапису призвело також до розповсюдження незаконної компіляції фонограм і випуску збірників. Крім того, слід зазначити, що відтворення об’єктів у цифровому форматі та їх розповсюдження (головним чином, мережею Інтернет) не потребує значних витрат. Часто такі дії пов’язані навіть не з прагненням отримання прибутку, а кваліфікуються як “дружня послуга”. Причому такий взаємний обмін нелегальною продукцією набув останнім часом загрозливих розмірів, особливо завдяки розповсюдженню систем централізованого файлообміну. Прикладом є ситуація, що склалася навколо програмно-технічного комплексу “Напстер” (Napster), створеного Шоном Фаннінгом. Схема роботи “Напстер” може бути представлена наступним чином: спочатку програма переглядає жорсткий диск підключеного до мережі комп’ютера, знаходить музичні файли та переміщує їх до центральній бази даних, після чого деякий користувач може розшукати потрібний йому файл за допомогою пошукової системи і завантажити його до свого комп’ютера. Вже через п’ять місяців роботи “Напстер”, у грудні 1999 року, Американська асоціація звукозаписних компаній¹ висунула проти нього звинувачення у піратстві з вимогою закрити сервіс та відшкодувати збитки у розмірі більше ніж 100 мільйонів доларів США [²⁸⁰;139-142].

2. Високі якісні характеристики цифрового запису. Використання звукозаписів у цифровому форматі (зокрема, в одному з найпопулярніших форматів МР3), стає сьогодні все більш поширеним. Звукозапис може бути як вироблений у цифровому форматі споконвічно, так і переведений у цифровий формат з аналогового, і для надання йому охорони це не має значення. Проте, як вже зазначалось раніше, сама зміна формату з метою подальшого тиражування саме у цифровому форматі може мати значний вплив як на обсяг тиражу фонограми, а слід – прибутки правовласника, так і дозволяє розмістити фонограму у мережі Інтернет, що значно ускладнює захист прав та контроль за її розповсюдженням і використанням. Крім того, на відміну від аналогових форм копіювання, якість звукозапису у цифровому форматі не знижується з кожною наступною копією (в той час, як у випадках багаторазового копіювання аналогового запису істотно погіршується не тільки запис кожної наступної копії (у разі копіювання “від копії до копії”), але і якість самого оригіналу (завдяки багаторазовому використанню при копіюванні “від оригіналу”). Тобто йдеться вже навіть не про копіювання, а про клонування [²⁸¹]. Подібні технічні особливості аналогових об’єктів були раніше своєрідним захистом від нескінченого копіювання, тоді як цифровий формат подібного “природного захисту” не забезпечує.

3. Швидкість та легкість розповсюдження завдяки мережі Інтернет. Звуковий файл у цифровому форматі може бути швидко переданий у деякі точки світу невизначеній кількості осіб, процес завантаження (downloading), тобто копіювання одного музичного файлу з Інтернету на жорсткий диск персонального комп’ютеру, потребує приблизно 10 хвилин [²⁸²].

4. Висока щільність запису інформації є також характерною ознакою цифрових технологій. Цифрова форма інформації надає можливість розміщення на одному носії значної кількості даних [²⁸³]. Наприклад, цифровий формат МР3 дає можливість на одному диску для лазерних систем зчитування розміщувати близько 12 годин музики.

5. Збільшення можливостей для приватного якісного копіювання завдяки приступності цифрових технологій для широких верств населення.

До інших характеристик цифрових технологій слід також віднести збільшення потужності дистанційної передачі даних, можливість запису на одному носії різних видів запису (аудіо, відео), можливість інтерактивного спілкування тощо [²⁸⁴]. Але ці особливості не мають принципового значення для питання охорони та захисту прав виробників фонограм у мережі Інтернет.

Виходячи з вищенаведеного, говорячи про розвиток новітніх технологій, що мають значний вплив на умови існування і охорони прав виробників фонограм, на особливу увагу заслуговує стрімкий розвиток цифрових технологій та мережі Інтернет.

Наприкінці 60-х років із створенням американськими військовими мережі ARPAnet світ розділився на дві частини: віртуальну та реальну (аналогову). Поступово із системи забезпечення передач команд вогню завдяки розширенню завдань та збільшенню обсягу інформації ARPAnet перетворилась на глобальну інформаційну мережу Інтернет.

Правове регулювання відносин, що виникають у зв’язку з використанням глобальної інформаційної мережі Інтернет – складне і багатогранне питання, що охоплює практично всі сфери життя. Сьогодні понад 30 мільйонів людей у всьому світі підключено до глобальної мережі і ця кількість збільшується щомісячно на 15 відсотків [²⁸⁵;31]. За деякими прогнозами загальна кількість користувачів мережі Інтернет у 2005 році буде дорівнювати 1 мільярду осіб, а кількість компаній та підприємців, що мають бажання здійснювати комерційну діяльність за допомогою Інтернет лише у США дорівнює 10 мільйонам [²⁸⁶;21].

Країни Західної Європи докладають значних зусиль, щоб наздогнати США. Вже сьогодні понад 113 млн. європейців є постійними користувачами Інтернету, що становить майже 36% усього дорослого населення. Загальний темп приросту кількості хостів у Європі становить 23,8% [²⁸⁷]. Таким чином, вплив мережі Інтернет на суспільне життя зростає щодня, тому “авторсько-правові аспекти функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет потребують негайного та всебічного вивчення з тим, щоби величезний потенціал Інтернету в усіх сферах суспільного життя реалізувався в повній мірі повсюди в світі та, зокрема, в Україні” [²⁸⁸]. Сьогодні Інтернет вже грає роль соціального фактору, що “робить можливим включення пов’язаних з ним проблем в предмет гуманітарних наук” [²⁸⁹;26].

Мережа Інтернет існує у практично безкордонному просторі, надаючи при цьому величезні можливості щодо швидкості та якості передачі інформації, “сьогодні Інтернет перетворився на повсякденний засіб передачі інформації будь-якого характеру, який є доступним кожному, хто має персональний комп’ютер, та, завдяки засобам супутникового зв’язку, з кожної точки на планеті” [²⁹⁰;13]. Тому врегулювання деяких питань саме на міжнародному рівні є необхідною умовою досягнення прогресу у цієї сфері [²⁹¹;88].

Значна увага розвитку мережі Інтернет приділяється з боку держави. Як визначено у Посланні Президента України до Верховної Ради України, входження України до кола провідних технологічно розвинених країн неможливе без широкого використання у всіх сферах суспільного життя нових інформаційних технологій [²⁹²].

Для повного розуміння питання правового регулювання мережі Інтернет, слід зазначити, що “сам по собі Інтернет не є яким-небудь новим об’єктом права”, проте “поява та розвиток Інтернету вносить багато принципово нового у характер взаємовідносин між людьми та організаціями, що зв’язуються між собою за допомогою Мережі, а також тягне за собою виникнення нових дієвих суб’єктів – виробників (операторів) мережних послуг. Юридична особливість відносин між користувачами Інтернету і відносин з приводу дій, що рояться у Мережі, полягає ...у специфічному способі реалізації прав та обов’язків осіб – користувачів Мереж¹і” [²⁹³;74].

Поняття мережі Інтернет зазвичай використовується як синонім глобальної інформаційної мережі. Проте слід зазначити, що це не зовсім вірно. Існування мережних магазинів, ЗМІ, конференцій, навчальних закладів тощо підтверджує, що віртуальний світ існує практично паралельно з реальним, тому недбале віднесення до встановлення правових норм може призвести до серйозних негативних наслідків у самих різних сферах: політичній, економічній, соціальній, культурній тощо. “Широке впровадження на світовому рівні комп’ютеризованих інформаційно-технологічних систем, поряд з поліпшенням взаємодії між окремими людьми, їх спільнотами, суспільствами, цілими народами, державами висуває багато актуальних проблем, які потребують наукового дослідження, обґрунтування і практичного вирішення” [²⁹⁴;3]. Однією з таких проблем стають чисельні порушення авторських і суміжних прав у мережі Інтернет, зокрема, неправомірне розміщення на сайтах фонограм. За даними Міжнародної федерації фонографічної промисловості (IFPI) кількість файлів з краденою музикою сьогодні досягає мільярду (для порівняння у червні 2002 року таких файлів було приблизно 500 мільйонів), а кількість користувачів таких мереж збільшилось з червня 2002 року з 3 до 5 мільйонів. Щодо масового розповсюдження музичних файлів за допомогою мережі Інтернет, воно почалося у 2003 році [²⁹⁵]. Сьогодні тільки пошукова система “Яндекс” (yandex) на запит “завантажити музику” видає результат 516066 сторінок.

Позиції щодо необхідності правового регулювання мережі Інтернет з самого початку його існування були “прямо протилежними: від необхідності “зарегулювати” всі аспекти діяльності у мережі та прийняти комплексний закон про Інтернет до повного правового невтручання в мережне життя” [²⁹⁶;9]. Варто пам’ятати, що як і в інших сферах використання об’єктів авторського права і суміжних прав, правове регулювання їх використання в мережі Інтернет має слугувати встановленню балансу інтересів правовласників та користувачів. Тому, обидві позиції – як “повної зарегульованності”, так і “повного правового невтручання” є неприйнятними. Не менш важливими та принциповими є питання стосовно того, чи створюють правові норми, пов’язані з Інтернетом, самостійну галузь права та наскільки принципові зміни мають бути внесені до правовій теорії у зв’язку з особливостями мережі Інтернет [²⁹⁷;65].

Взагалі з існуючих сьогодні позицій стосовно правового регулювання відносин, що виникають у мережі Інтернет, можна виділити чотири основні, що розглядаються нижче.

1. “Природномережева”, що припускає саморегулювання без застосування конкретних правових норм. У своєї Декларації незалежності Кіберпростору¹ Джон Перрі Барлоу (John Perry Barlow) пише, звертаючись до урядів: “Справжню владу урядам дає згода тих, кім вони керують. Ми вас не запрошували. Ви не знаєте ні нас, ні нашого світу. Кіберпростір знаходиться поза вашими межами. Не думайте, що ви в змозі побудувати його таким чином, якби воно було об’єктом державного будівництва. Ви ні в змозі зробити це. Кіберпростір є природним і росте самостійно завдяки наших спільних дій” [²⁹⁸]. Такий підхід, мабуть, був оправданий на ранній стадії розвитку мережі Інтернет, коли кількість осіб, що мали доступ до неї, була обмеженою і професійно-визначеною (в основному – вчені, інженери). Діючі “клубні правила” дозволяли забезпечити дотримання прав без застосування правових механізмів [²⁹⁹;93]. Це можна порівняти із дією звичаєвого права, що діяло до встановлення права писаного. Проте спроби реалізації ідеї саморегулювання мережі Інтернет продовжуються. Про це свідчить створення Кодексу поведінки в Інтернет Канадською асоціацією провайдерів, французького сайту Хартії Інтернет [³⁰⁰;96].

Однак, порівняно з першими роками існування мережі, ситуація значно змінилась, оскільки сьогодні “ця “мережа мереж” перетворилась із засобу спілкування в освітянських та дослідницьких колах на арену напруженої конкурентної боротьби. Все більше і більше підприємств користується Інтернетом в цілях реклами, маркетингу, надання послуг, укладання контрактів, здійснення та отримання платежів, внутрішнього та зовнішнього зв’язку, ринкових досліджень, розробки моделей власного розвитку, обміну професійною інформацією, управління персоналом та найму працівників” [³⁰¹].

Обговорення питання правового регулювання відносин у мережі Інтернет як на національних, так і на міжнародному рівні, прийняття відповідних нормативно-правових актів, підтверджує повну відмову від “природномережевого” підходу до проблеми “Інтернет та право”, що наголошував на принциповій неможливості правового регулювання мережі та ставив, таким чином, під сумнів саму сутність права як універсального регулятора суспільних відносин та підтверджує думку С.В.Усольцевої, що “правове регулювання віртуальних відносин – це дійсно якісно новий етап у розвитку права, який проте є подовженням всього попереднього досвіду упорядкування суспільних відносин” [³⁰²;55].

Таким чином, найбільш життєздатними можна вважати три інші позиції щодо правового регулювання мережі Інтернет.

2. Традиційна, що схиляється до необхідності регулювання мережених відносин існуючими нормами в межах існуючих галузей права. Проте такий підхід є недостатнім, насамперед, завдяки технічним особливостям використання об’єктів обігу у мережі, ігнорування яких неможливе. Існуюче законодавство більшою мірою розраховано на застосування відносно матеріальних об’єктів у реальному (аналоговому) вимірі, територіально окресленому кордонами.

Так, розглядаючи питання можливості правового регулювання мережі Інтернет нормами, що застосовуються до інших технологій, які “полегшують спілкування між людьми”, наприклад, радіо та телебачення, О.А.Войнікас говорить про принципові відмінності цих видів інформаційних технологій, що заважають застосуванню правових норм по аналогії. Так, таким інформаційним технологіям, як радіо та телебачення, слід докласти додаткових зусиль правового та технічного характеру (отримання ліцензії, придбання необхідного обладнання), щоб здійснювати мовлення на закордонному просторі. В той же час “глобальність є внутрішньою та невід’ємною ознакою” Інтернета. “В ситуації з Інтернетом, навпаки, користувачу або провайдеру необхідно докласти додатковим зусиль для того, щоб локалізувати, обмежити передачу інформації”. Друга відмінність полягає у “ціновій досяжності Інтернету”, тобто стати провайдеров Інтернету значно дешевше, ніж створити власну радіо або телекомпанію. Моделі міжнародного регулювання, що існують у морському та космічному праві, так саме не можуть бути застосовані, у зв’язку, з одного боку, досяжністю Інтернету, а, з іншого, відсутністю у нього такої характеристики, як організаційна єдність [³⁰³;72].

3. Революційна, що передбачає створення окремої галузі права – Інтернет-права. Як зазначалось раніше, Інтернет охоплює майже всі сфери суспільного життя, більшість питань якого вже врегульовано існуючими нормами права. Так, наприклад, питання свободи та захисту інформації, інтелектуальної власності регулюються інформаційним законодавством та законодавством у сфері інтелектуальної власності. Проте, як інформація, так і об’єкти інтелектуальної власності, існують не тільки у віртуальному, але й в реальному (аналоговому) світі. Таким чином, у разі створення окремої галузі права необхідно буде “вирвати” окремі шари з однієї галузі та перенести до іншої, що призведе до плутанини та дублювання вже існуючих правових норм. Як зазначається у літературі, “...перегляд механізмів правового регулювання не обов’язково має носити “революційний характер” – новели не завжди означають найбільш ефективний спосіб вирішення проблеми, - і стратегія адаптації традиційних інститутів до нових умов має високий “запас міцності” [³⁰⁴;64-65].

4. Часткового регулювання, що є компромісним підходом до вирішення проблеми і схиляється до запровадження правового регулювання “окремих аспектів: лише тих та лише у тому обсязі, що є необхідним та достатнім” [³⁰⁵;9].

Вважаємо, що позиція часткового регулювання є найбільш раціональною: встановлення нових норм для тих відносин, що є результатом виникнення мережі Інтернет і, слід, не були врегульовані раніше. Всі інші відносини підлягають регулюванню в межах вже існуючих галузей права: конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, інформаційного тощо.

Вперше на державному рівні питання розвитку мережі Інтернет як території, що має регулюватися правом, виникло нещодавно. Проте швидкість, з якою відбувається розвиток комп’ютерних технологій дозволяє дійти до висновку, що скоро це питання може стати не тільки національною, а й світовою проблемою.

Слід зазначити, що більша кількість відносин, що виникають стосовно фонограм у мережі Інтернет, відносяться до сфери регулювання приватного права, а саме - цивільного. Розглядаючи мережу Інтернет з точки зору цивільного права, можна виділити три групи об’єктів, що можуть бути предметом цивільно-правових відносин: такі, що існують виключно в цифровому вимірі (наприклад, найменування доменів – domain name); такі, що існують як у цифровому, так і в аналоговому вимірах (літературні твори, фонограми, аудіовізуальні твори); такі, що існують тільки в аналоговому вимірі (продукти споживання). Останнім часом швидкими темпами розвивається електронна торгівля, яка вже навіть стала предметом класифікації. Так, експерти виділяють два види електронної торгівлі: непряма (частково електронна торгівля) та пряма (безпосередня) [³⁰⁶;46]. Непряма (частково електронна торгівля) характеризується тим, що всі (або майже всі) підготовчі дії (оферта, переговори, укладення договору, оплата) здійснюються з використанням мережі Інтернет, але товар передається у вигляді матеріального носія.

Пряма (безпосередня) електронна торгівля повністю здійснюється усередині мережі Інтернет, включаючи передачу “товару” у цифровому форматі. Саме характеристики товару як “реального” або “віртуального” є принциповою різницею між цими двома підвидами електронної торгівлі. Звісно, у випадку прямої електронної торгівлі значно ускладнюється здійснення контролю за правомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності.

Одним із видів прямої електронної торгівлі є система “use on demand”, що набуває сьогодні все більшого розповсюдження. Завдяки цієї системі користувач має можливість отримати доступ до фонограми за допомогою цифрових носіїв в результаті чого фонограма може бути отримана за індивідуальним запитом на власному обладнанні. При цьому безкоштовний доступ надається тільки до фрагменту фонограми. Для отримання повної версії необхідно здійснити оплату.

31 липня 2000 року Президентом України було підписано Указ “Про заходи щодо розвитку національної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” [³⁰⁷]. Розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет визнається одним з пріоритетних напрямів державної політики, необхідною умовою розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв’язків тощо. Таким чином, є всі підстави стверджувати, що розвиток мережі Інтернет в Україні буде поширюватись, що зумовлює необхідність створення належної нормативно-правової бази.