Богомолець Олександр Олександрович

Богомолець Олександр Олександрович – патофізіолог, віце-президент Академії наук СРСР, Президент Академії наук Української РСР, директор Інституту експериментальної біології і патології Академії наук Української РСР, директор Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР, академік Академії медичних наук СРСР, академік Академій наук СРСР, Української РСР і Білоруської РСР.

Олександр Олександрович Богомолець народився 24 травня 1881 року в Києві, в Лук’яновської в’язниці. Там у той час знаходилися в ув’язненні його мати – політична ув’язнена Софія Богомолець, засуджена до 18 років каторги, і батько, Олександр Михайлович, земський лікар, засуджений за участь в революційному русі до вислання до Сибіру на 7 років. Хлопчик виховувався в родовому маєтку діда до повернення з заслання батька.

Під час навчання на другому курсі університету Богомолець опублікував першу наукову роботу «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» (1902).

У науковій діяльності Богомольця основна увага приділялася проблемам імунології, вивченню механізмів клітинного і гуморального імунітету і анафілаксії.

Після Жовтневої революції професор Богомолець став старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров’я. У роки громадянської війни – науковий консультант санітарного управління Південно-західного фронту Червоної армії і санітарного відділу Управління залізниць Поволжя. У 1923 році О.О. Богомолець організував першу в країні протималярійну лабораторію, яка ефективно працювала в Саратовському Заволжі.

У Москві Богомолець знов заявив про себе як про найбільшого ученого. Там ним написані фундаментальні наукові праці «Криза ендокринології» (1927), «Загадка смерті» (1927), «Введення у вчення про конституції і діатез» (два видання, 1928), «Про вегетативні центри обміну» (1928), «Набряк. Нарис патогенезу» (1928), «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу» (1929), значно перероблений і розширений підручник «Патологічна фізіологія» (3-є видавництво, 1929).

Одночасно з 1928 по 1931 роки Богомолець був директор Інституту гематології і переливання крові Академії наук. Там під його керівництвом було вперше вирішено завдання надійної консервації крові.

Праці Богомольця в київський період життя присвячені найважливішим питанням патологічної фізіології, ендокринології, вегетативної нервової системи, вченням про конституції і діатез, онкології, фізіології і патології сполучної тканини і проблемам довголіття.

Крупним і неоднозначним досягненням ученого став розроблений ним метод дії на сполучну тканину антиретикулярною цитотоксичною сироваткою (АЦС, або сироватка Богомольця). Цю сироватку Богомолець ретельно розробляв і прагнув знайти їй широке застосування в боротьбі із старінням, а також для лікування самих різних захворювань. Безумовно, в багато чому він переоцінив значення АЦС.Олександр Олександрович Богомолець створив вчення про взаємодію пухлини і організму – це уявлення кардинально змінило уявлення, що існували у той час, про пухлинне зростання