Виховання у період розпаду первісного устрою.
З появою приватної власності, рабства та моногамної сім’ї прийшло знищення первісного устрою. Виник індивідуальний брак. Сім’я стала одним з важливих громадських явищ, почала вести окремо господарство, до неї перейшла функція виховання дітей. Сімейне виховання стало масовою формою виховання. Але існували і будинки молоді.
З’явилися господарюючі групи населення (жерці, ватажки, старійшини), які прагнули відокремити розумове виховання від фізичного виховання. Початки знань (обмір полів, провіщення повені річок, заходи лікування людей) господарюючі групи зосередили в своїх руках, зробили їх своєю привілею. Для навчання цим знанням утворювались спеціальні заклади (школи), котрі використовувались для укріплення власті ватажків, жерців, старійшин.
Фізична праця стала долею експлуатованих. В їх сім’ях діти рано привчалися до праці, батьки передавали їм свій досвід. Організоване виховання дітей у школах стало надалі долею обраних.
3.а) Стародавній Схід. Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктографічні школи(мальоване письмо). Ці школи виникли за 7 тис. років до н.е. на території нинішньої Мексики. За пізніших часів перші школи з’являються у країнах Сходу: Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Китаю, Індії. Але в цих школах навчалися лише діти господарюючих верств населення.
В стародавні часи зародилася і зміцніла школа в Індії. Впродовж тисячоліть зберегла своє існування так звана община школа, створювана общинами хліборобів. Поряд з нею велике значення мали школи в містах , при храмах і тому подібне.
Здійснювали свій розвиток школи Малої Азії та Африки (Єгипет). Приблизно у ІУ тисячолітті до н.е. в Єгипті створюється два типи шкіл: школи жерців(навчання для хлопчиків із жрецьких родин) і школи писців(готували майбутніх державних чиновників Єгипту).
Люди вели спостереження за природними явищами, вчились пророкувати повінь, накопичували досвід по будуванню греблі і різного роду споруд. З’явилися початки наук: астрономії, геометрії, арифметики, медицини; почали створюватись для будівлі найпростіші машини.
Окрім зачинених придворних шкіл виникали і школи для потреб управління країною та господарством - це школи службовців і тому подібне. Постійно змінювався в деяких країнах спосіб письма. Так, наприклад, в Єгипті в школах жерців вивчали складне письмо ієрогліфами (“ священне”), а в школах для писців було використане спрощене ( ієратичне) письмо, котре поступово усунуло з використання ієрогліфи.
При навчанні письму та лічбі використовувались деякі полегшені прийоми, наприклад лічба на різнокольорових камінцях.
Зміст навчання у школах Древнього Китаю передбачав оволодіння такими знанням: мистецтво «Лю-і», етикетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука, керування колісницею. Загалом навчалися в школі протягом 15 років. В стародавньому Китаї існували нижчі та вищі школи. У вищих школах діти привілейованих вчились читати та писати складним ієрогліфічним способом(потрібно було завчити близько 3-4 тисяч знаків ), вивчали філософію та мораль (релігійного характеру), твори письменників та поетів, повідомлялись деякі відомості про астрономію.
В стародавніх рукописах Китаю, Індії, Єгипту зустрічаються думки про виховання, про вимоги до вчителя та вихованця.
Більшість дітей простих людей та рабів не одержували підготовки у школах; основні знання та навички, пов’язані з працею та нормами поведінки, повідомляли їм батьки і навколишні.
б) Стародавня Греція
Стародавня Греція –це країна , яка складалася з невеликих рабовласницьких держав. Найбільш впливовими державами на той час були Лаконія (столиця Спарта) і Атіка (столиця Афіни). Тому було дві системи виховання – спартанська і афінська. Обидві школи виховували дітей рабовласників, але вони мали значні відмінності. Ці відмінності залежали від соціальних та економічних умов розвитку цих країн.
Спарта займала південно-східну частину півострова Пелопоннесу, де було мало зручних гаваней, зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення носило замкнутий характер. В країні домінувало землеробство, яке спиралось на працю рабів. Виховання юнаків здійснювала держава, вона переслідувала завдання – готувати з дітей спартанців-воїнів, стійких та загартованих, майбутніх рабовласників. З 7 років хлопчики розміщувались у спеціальних учбових закладах (агели), де виховувались до 18 років. Особлива увага приділялась фізичному вихованню. Навчання музиці та співам носили бойовий характер. Моральне та політичне виховання здійснювалось під час спеціальних бесід державних діячів з молоддю, у котрих вони розповідали про стійкість та мужність предків у боротьбі з ворогами вітчизни, про героїв. Дітей привчали до чіткості та стислості відповідей (“лаконічна мова”). Юнаки 18-20 років переводились в особливу групу ефебів і несли військову службу. Велика увага зверталась на військове виховання дівчаток. Це було зумовлене тим, що чоловіки від’їжджаючи на війну залишали місто та оселі, а озброєні жінки вартували та тримали рабів у покорі. Головна мета навчання – підготувати воїнів, тому дисципліна була вузько спрямована.
По іншому організовувалося афінське виховання. В Афінах бурно розвивалася культура.
Афінська демократія була системою політичного виховання, яка базувалася не на пригніченні індивідуальних відзнак особистості (як у Спарті), а на постійному стимулюванні розвитку індивідуальних здібностей і їх використанні на благо держави за допомогою демократичних закладів освіти.
У центрі афінської системи виховання стояла особистість з вираженою індивідуальністю, здатністю до творчості.
Ідеалом афінського виховання була не анархічна вільна особистість, а людини, здатна продуктивно й сумлінно виконувати свої громадські обов’язки, а також така, яка може поєднувати в собі індивідуальне і колективне, особисте та громадське.
Афіняни прагнули до поєднання розумового, морального, фізичного та естетичного виховання. Це відносилося тільки до рабовласників. Фізична праця вважалася обов’язком рабів. В Афінах діти до 7 років виховувалися вдома. Хлопчики цього віку починали відвідувати школу, а дівчатка отримували виховання в сім’ї, привчаючись до домашнього господарства. Спочатку діти (з 7 до 13-14 років) навчалися в школах граматиста і кефариста. Ці школи були приватними та платними, тому велика частина населення не могла отримати в них освіту. Заняття в школах вели вчителі дидаскали - «педагоги» (літні домашні раби, які слідкували за поведінкою та навчанням дитини). В школі граматиста навчали читати, писати, рахувати. Діти вивчали напам’ять букви по їх найменуванням (альфа, бета, гама), далі складали по складах, потім склади у слова. Для навчання письму використовувались таблички, на котрих тонкою паличкою (стилем) писались букви. Рахувати вчились за допомогою пальців, камінців та рахувальної дошки ( нагадуючи рахівниці).У школі кефариста хлопчику викладалась літературна освіта та естетичне виховання: він навчався музиці, співам, декламації.
В 13-14 років хлопчаки переходили до іншого учбового закладу –палестри-( школа боротьби). Протягом 2-3 років вони займалися системою фізичних вправ, котра отримала назву «п’ятиборство» .До неї входили біг, стрибки, боротьба, метання диску та спису, плавання. З ними велися бесіди стосовно політичних та моральних питань. Фізичним вихованням і бесідами в палестрі керували найбільш відомі громадяни. Навчання в палестрі було безкоштовним та для значної частини молоді на цьому закінчувались.
Найбільш заможна частина молоді(юнаки 16-19 років) вступала далі в гімнасії ( пізніше гімназія), де вивчала філософію, політику, літературу, для того щоб підготуватись до участі в куруванні країною, та продовжувала займатись гімнастикою.
Потім, як у Спарті, юнаки 18-20 років переходили в ефебію, де продовжувалося їх військове та політичне виховання . Вони вчилися будувати укріплення, керувати військовими машинами, несли службу в військових гарнізонах, вивчали мирську справу, брали участь у суспільних святах і театральних виставах.
Внутрішнє розмежування рабовласницької громади в Афінах вплинуло на виховання і тому воно стало доступним лише дітям заможних рабовласників. Діти пересічних вільнонароджених громадян (демоса) не мали змоги навчатися в школах.