5. Вимоги до заповнення контурних карт

1.     Кордони держав, автономних областей і округів, інших адміністративних одиниць проводяться пунктирними лініями.

2.     Назви держав, автономних республік, автономних областей, округів, інших адміністративних одиниць, міст підписують друкованими літерами, назви міст підписують паралельно до паралелей.

3.     Назви океанів, морів, заток, проток, підводних хребтів, западин, материків, частин світу, островів та півостровів, назви форм рельєфу підписують друкованими літерами різної величини.

4.     При зображенні форм рельєфу, зокрема рівнин, низовин, височин, нагір’їв, плоскогір’їв, необхідно оконтурювати їх площу, а при зображенні гір, гірських хребтів - необхідно вказати напрям їх простягання. Найвищі вершини гір, гірських хребтів позначаються точкою, біля якої вказують їх назву і висоту.

5.     Позначаючи форми рельєфу на материках, доцільно користуватись шкалою висот: гори, нагір’я, плоскогір’я, височини, низовини та інші форми рельєфу зафарбувати у відповідний колір.

6.     Назви річок та озер підписують писаними буквами. Річки підписують за напрямом течії.

7.     Підписи на контурних картах мають бути виразними, акуратними, чіткими, рівномірно розміщеними; об’єкти, які не можливо підписати за браком місця можна позначити цифрами, а цифри розташувати в легенді контурної карти.

6. Найточніше, без спотворень, земна поверхня зображена на глобусі. Глобус – це зменшена модель земної кулі. Оскільки кульову поверхню глобуса неможливо розгорнути на площині без складок і розривів, то всі карти складають в певних картографічних проекціях.

Картографічні проекції – це способи зображення земної поверхні на площині, тобто на карті, з точним відображенням географічного положення кожного зображуваного об’єкта.

Лише невеликі ділянки земної поверхні можна зобразити на плані або топографічній карті точно. При зображенні великих територій кулястість Землі породжує спотворення. Кожна карта, на відміну від глобуса, має певні спотворення, а масштаб в різних її місцях неоднаковий. Вказаний на карті масштаб, який ще називають головним масштабом, точний лише для певної частини карти.

При зображенні на картах кулеподібної земної поверхні виникають спотворення чотирьох видів:

1.     кутові – коли кути на карті не дорівнюють кутам на глобусі;

2.     площинні - масштаби площ в різних місцях різні;

3.     лінійні – на одній і тій же лінії в різних місцях різний масштаб;

4.     геометричні – спотворення геометричних форм географічних об’єктів.

Тому створюючи географічні карти, в залежності від їх призначення, вибирають таку проекцію, щоб створення були мінімальними.

7. Для складання карт використовують різні проекції. За способом побудови, тобто перенесення градусної сітки глобуса на площину, розрізняють такі картографічні проекції:

1.     азимутальні;

2.     циліндричні;

3.     конічні.

Азимутальними називаються такі проекції, коли градусна сітка

переноситься на площину безпосередньо, без використання проміжних фігур. Розрізняють такі різновидності азимутальних проекцій:

- екваторіальні азимутальні проекції – коли градусна сітка проектується на дві площини, що дотикаються до глобуса в протилежних точках екватора. В цій проекції будуються карти півкуль.

- полярні азимутальні проекції – градусна сітка проектується на площину, що дотикається до полюса. В цій проекції будуються карти Арктики і Антарктиди.

Циліндричну проекцію отримують шляхом проекції градусної сітки

на внутрішню поверхню циліндра, який надівають на глобус так, щоб він дотикався до лінії екватора. В циліндричній проекції будують карти світу, на які наносять ізотерми, ізобари, морські течії і ін.

Конічну проекцію будують за допомогою конуса, який надівають на глобус, і на його внутрішню поверхню проектують градусну сітку з усіма географічними об’єктами. В цій проекції будують карти частин світу і окремих країн, розміщених в помірних широтах.

Найменші спотворення на картах різних проекцій спостерігаються в місцях дотику площини чи будь-якої іншої проміжної фігури до глобуса.