Теоретичні відомості.
Матеріал – один з основних компонентів пластичної форми одягу.
Як відомо, форма створює художній образ виробу. Вона не може існувати без конструкції. Тому конструкцію можна розглядати як своєрідну технічну структуру виробу, яка у великій мірі залежить від властивостей матеріалу, що використовується. Логічний взаємозв'язок форми, конструкції і матеріалу визначає тектоніку виробу
Взаємозв'язок цих складових спостерігається в одязі протягом століть. Так, наприклад, в ХVI – XVII ст. виробляли дуже щільні, важкі тканини (сукно, оксамит, парчу і т.п.). З них відповідно виготовляли складні громіздкі костюми.
В кінці XVIII ст. характер жіночого костюма під впливом античного костюма різко міняється, зникають каркасні, важкі форми і актуальними стає одяг з м'якими драпіровками. Драпіровки ж красиві на м'яких світлих гладко фарбованих тканинах, коли кожна фалда дає глибокі світлотіні. Відповідно з'являється серпанок, муслін, батист, кашемір переважно світлих тонів.
До 30-х рр. XIX ст. в костюмі знову починає з'являтися чіткість форм, а на зміну легким тканинам приходять більш жорсткі, хоча і менш громіздкі і важкі, чим раніше. Це муар, тафта, атлас і т.д.
Вплив пластичних властивостей матеріалів на характер форми одягу можна спостерігати також і на прикладах народних костюмів. Так, українські селянки шили свій одяг з домотканого льняного або вовняного полотна. Така тканина відрізнялася значною товщиною і жорсткістю, тому вона погано драпірувалася і була здатна утворювати лише жорстку форму одягу типу футляра. Ці якості тканини визначили характер пластики костюма – прямолінійну геометричну.
Китай же відвіку славився виробництвом високоякісного шовку. Природно, що одяг в Китаї виготовляли переважно з натуральних шовкових тканин, які мали прекрасні пластичні властивості: "текучість", рухливість, здатність створювати красиві драпіровки. Тому китайський народний костюм має зовсім інший, на відміну від українського, криволінійний характер форми.
Аналізуючи ці і інші приклади, можна зробити висновок про те, що тектоніка - це не що інше, як природна пластика матеріалу, його невимушена, ненасильна робота. При цьому такої ж ясною повинна бути конструкція виробу. Звичайно, можна з матеріалу, що "ллється", наприклад, шляхом його дублювання, створити жорстку, "суху" форму одягу. Але в цьому випадку не можна говорити ні про природну пластику матеріалу, ні про ненасильну роботу конструкції. Образно кажучи, тектоніка – це природність форми, яка досягається ненасильною роботою конструкції і ясністю пластики матеріалу. Такий взаємозв'язок, кінець кінцем, визначає пластичну форму виробу.
Властивості, що визначають формоутворювальну здатність текстильних матеріалів
Характер поведінки матеріалу залежить від безлічі чинників, які в сукупності визначають його пластику. Одні матеріали здатні зберігати задану форму костюма без додаткових технологічних прийомів, інші - створюють нестійку рухому форму, що постійно змінюється в процесі руху людини. Іншими словами, у великій мірі завдяки формоутворювальним властивостям швейних матеріалів створюється той або інший пластичний образ форми одягу, творчий пошук якого може ефективно здійснюватися шляхом ескізування наколюванням.
В теорії проектування костюма пластика матеріалу розглядається як художньо-естетичне поняття і означає його здатність утворювати ту або іншу об'ємну форму виробу. Ця здатність визначається формоутворювальними властивостями матеріалу, які дозволяють забезпечити певну пластичну організацію форми одягу. Ці властивості залежать від ряду механічних, фізичних і ін. властивостей, а також від різних характеристик будови матеріалу, які розглядаються в даному випадку з погляду можливості їх визначення органолептичним способом.
В зв'язку з цим особливо важливими є наступні групи властивостей.
Геометричні властивості:
ширина – відстань між краями матеріалу, яка визначається в напрямі, перпендикулярному ниткам основи – кількісний показник;
товщина – відстань між самими виступаючими ділянками поверхні ниток на лицьовій і виворітній сторонах матеріалу. Коливається в широких межах: від 0,14мм у дуже тонких платтянних, до 3,5мм у товстих пальтових тканинах. Даний показник оцінюється по такій градації: дуже тонкий (до 0,5мм); тонкий (від 0,5 до 1,0мм); середньої товщини (від 1,0 до 2,0мм); товстий (понад 2,0мм).
Фізичні властивості представлені однією характеристикою, що оцінюється без технічних засобів вимірювання за допомогою суб'єктивних відчуттів:
маса матеріалу, якісні показники якої наступні: легкий; середньої тяжкості; важкий.
Механічні властивості визначаються також без технічних засобів вимірювання такими характеристиками вигину:
жорсткість – здатність тканини чинити опір вигину, зміні форми. Розрізняють матеріали підвищеної жорсткості, жорсткі.
гнучкість є характеристикою, протилежною жорсткості. Розрізняють матеріали гнучкі, дуже гнучкі.
драпірування– це здатність матеріалу утворювати м'які округлі складки під дією власної маси. Залежно від драпіруючої здатності розрізняють матеріали: добре, задовільно, погано що драпіруються.
зминальність – здатність матеріалу утворювати зморшки і складки під дією вигину і стиснення. Розрізняють матеріали: зминаючі, малозминаючі, незминаючі.
Естетичні властивості. Важливу роль в створенні пластичної форми одягу відіграє характер структури поверхні, тобто фактура матеріалу (від лат. factura – обробка, будова), тобто його лицьова поверхня, одержана в результаті певної технологічної обробки тканини. Фактура створює зоровий образ виробу і виступає одним з основних джерел відчутної на дотик інформації. Саме фактура дає нам змогу відрізняти на чорно – білому відображенні води і метал, сніг і папір. Фактура – це характер поверхні матеріалу (ворс, вузли, букле, китиці, пір’я, жгути).. Наприклад, тканини можуть бути гладенькими або шорсткими, зернистими, блискучими, матовими
Фактура сучасних матеріалів для одягу має широкий спектр варіантів. З одного боку – це гладкі поверхні, на яких елементи поверхні настільки малі, що їх майже не можливо розрізнити, з іншої – поверхні , на яких елементи фактури за своєю величиною сприймаються, як самостійні елементи форми і кількість їх достатньо мала, так що всіх їх можна достатньо добре розрізнити. В такому випадку елементи фактури поверхні виступають вже, як елементи членування ( рельєфна поверхня)
Фактура матеріалів має велике значення для визначення ступеня об’ємності одягу, його маси, щільності. Поверхня матеріалів з ярко вираженою фактурою надає костюму об’єму і маси. Гладка поверхня навпаки надає легкості та зорово зменшує об’єм. Використання насичених фактурних поверхонь є модним прийомом при створенні сучасного костюму.
При створенні швейного виробу вибір фактури поверхні настільки ж важлива задача, як і сам вибір тканини. Недостатня увага до властивостей фактури , невдале поєднання різних матеріалів в одному виробі часто приводить до роздробленості і дисгармонії форми.
Залежно від характеру поверхні матеріалів умовно розрізняють наступні види фактури:
гладенька – тканини з рівною поверхнею і з чітким малюнком переплетення;
шорстка - нерівна, вузликова, зерниста поверхня. Виділяють дрібнозернисті, грубозернисті поверхні;
рельєфна фактура виходить при використанні переплетень, що створюють опуклий рельєфний узор, за рахунок використовування ниток різної товщини, а також в результаті обробних операцій, сприяючих утворенню опуклого малюнка (жмуті, тиснення, гофре);
повстяноподібна або валяна поверхня виходить в результаті механічної обробки (валяння) з метою її ущільнення. Характеризується тим, що повстяноподібний застил повністю закриває малюнок переплетення;
ворсова фактура може бути створена в результаті начісування, ворсовим і петельним переплетеннями, а також шляхом приклеювання ворсу, який, як правило, знаходитися на лицьовій стороні.
Залежно від величини і кількості елементів фактури на одиницю площі тканини мають різну по своїй виразності поверхню. Слід враховувати, що великим малюнок фактури зменшує розміри поверхні; дрібний, навпаки, збільшує розміри поверхні.
Крайніми межами у виразі фактури є:
дуже великий елемент, а кількість цих елементів на одиницю площі невелика. Тоді тканина сприймається як рельєфна (витравний оксамит);
дуже дрібний елемент, а кількість цих елементів на одиницю площі велика. Тоді тканина практично сприймається як гладенька (тканини крепового переплетення).
Кожна фактура несе в собі ознаки певного емоційно-образного звучання. По силі дії на глядача розрізняють фактури пасивні, що мають майже однорідну нейтральну поверхню з дуже дрібними елементами, і активні, мають складну рельєфну поверхню з великими елементами.
Активні фактури дуже декоративні і не потребують додаткової прикраси. Пасивні ж фактури є хорошим фоном для активних або для їх обробки.
Різні фактури по-різному взаємодіють з формою одягу. Так, наприклад:
гладкі блискучі поверхні зорово зменшують об'єм, додають м'якість формі;
з яскраво вираженою рельєфністю (в широкий рубчик), буклюючі навпаки, зорово збільшують об'ємність, тяжкість форми одягу;
тканини з довгим ворсом додає формі одягу округлість, узагальненість;
завиткові хутра (каракуль) володіють властивістю додавати формі монолітність, цілісність, скульптурну чіткість оскільки з'єднання окремих частин форми, завдяки посиленій фактурності матеріалу, зорово не відчутні
Оптичні властивості визначаються двома показниками:
блиск матеріалу залежить від ступеня віддзеркалення світлового потоку. Розрізняють матеріали:
матові, коли світло від поверхні відображається у різних напрямах;
блискучі, коли світло від поверхні відображається в одному напрямі;
мерехтливі, коли світло від поверхні відображається в певному напрямі;
дзеркальні, коли відбувається 100%-ве віддзеркалення світла від поверхні матеріалу.
прозорість – здатність матеріалу пропускати проміння видимої частини спектру. Залежно від ступеня прозорості розрізняють: прозорі; напівпрозорі; непрозорі.
Тактильні властивості визначаються, перш за все, сприйняттям текстильних матеріалів на дотик, характером дотику – туше, яке має словесні характеристики, що позначають стан відчуттів (приємне, неприємне, тепле, холодне і т. д).
Наприклад:
сухі - хрусткі, шарудять, папероподібні (органза, тафта, льон з шовком, поплін). – дозволяють створювати стійкі форми з чіткими контурами, не дивлячись на те, що при їх використовуванні виникають певні технологічні труднощі в процесі виготовлення виробів. Як правило, вони забарвлені в спокійні, пастельні тони. Ці особливості використовуються при створенні стриманих, чітких геометричних форм одягу повсякденного призначення, а також спеціального одягу;
пружні (типу поліаміду) – створюють пишні легкі форми з складками, , що стирчать. При використовуванні прозорих тканин, такі форми виконуються з мінімальною кількістю швів, оскільки шви ускладнюють сприйняття виробу;
рихлі – об'ємні, пористі, пухнасті (махрові, букльовані). Створюють форму м'яку нестійку;
маслянисті (типу креп–сатину) - володіють хорошою відбивною здатністю (завдяки сатиновому переплетенню) і драпірувальністю. З подібних тканин можливі ковзаючі форми, які підкреслюються грою відблисків;
що ллються – струмуючі, мокрі, спадаючі. Вони чудово драпіруються і стискаються в джгут. Створюють текучі форми, змінні при русі фігури, але не "липнуть" до тіла.
Отже, при характеристиці пластики форми костюма (її геометричної чіткості, овальності, м'якості, жорсткості, текучості і т.д.), завжди мається на увазі сукупність певних властивостей матеріалів. Це значить, що якщо необхідно створити форму певного геометричного вигляду, виходячи зі всієї різноманітності тканин вибрати тільки ту, яка своїми властивостями у зв'язку з певним конструктивним рішенням зможе забезпечити стійкість цієї форми.
Рисунок 1- Приклади врахування властивостей тканини при створенні форми одягу.