1.3.Функції мови.

Українська літературна мова як вища форма загальнона­родної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язкови­ми для всіх її носіїв. Унормованість — головна ознака літе­ратурної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальнопри­йнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюють­ся у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені .зразки побудови словосполучень, речень), стиліс­тичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілку­вання), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і со­ціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літе­ратурні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетич­ному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варі­анти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфа^/віт і алфавіт), фоне­матичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, а в родовому відмінку мости й мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довід­никах, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто послу­говується українською мовою як засобом спілкування, поля­гає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

1.4. Стилі і типи мовлення.

Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, вій старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від інди­відуальної манери та уподобань у процесі мовлення від­буваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стат­тя, наказ керівника установи, протокол, написані однією мо­вою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення на­зивається стилістичною диференціацією мови.

Слово «стиль» багатозначне. Походить воно від латин­ського слова stilus — «паличка для письма», тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму й середньовіччя. У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяль­ності.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів виражен­ня, зумовлених змістом і метою висловлювання. В укра­їнській літературній мові звичайно виділяють п'ять функ­ціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистич­ний, стиль побутового мовлення і художній. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у власти­вих йому жанрах.

Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різ­няться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками⁴.