7.1. Охорона праці та її правове забезпечення

Загальна декларація прав людини проголосила право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, складовою частиною якого є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни. Право на безпечні і здорові умови праці визнано в Україні од­ним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утво­рюють охорону праці.

У широкому значенні під охороною праці розуміють сукупність правових норм, що регулюють весь комплекс суспільних відносин у сфері застосування праці. До них належать також норми, що забороняють необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу чи незаконне звільнення, що встановлюють максимальну тривалість робочого часу та мінімальну тривалість часу відпочинку тощо. Сукупність норм, що регулюють встановлення безпечних та нешкідливих умов праці з метою запобігання негативного впливу виробничого середовища на життя та здоров'я працівників, розглядають як поняття охорони праці у вузькому значенні.

Наукою трудового права охорона праці розглядається також як:

• інститут трудового права;

• правовий принцип;

• елемент тру­дових правовідносин;

• система законодавства.

Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю пра­вових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності працівників шляхом встановлення безпечних і нешкідливих умов праці.

Відповідно, до цього інституту входять:

• норми, що встановлюють загальні вимоги охорони праці;

• норми, що спрямовані на попередження (профілактику) виник­нення виробничого травматизму і професійних захворювань;

• норми, що встановлюють обов'язки роботодавців та працівників з питань охорони праці;

• норми, що містять спеціальні заходи охорони праці окремих ка­тегорій працівників.

Як правовий принцип трудового права, охорона праці відображає зміст усіх норм трудового права, які своєю сутністю спрямовані на охорону життя, здоров'я та працездатності працівників. У цьому значенні охо­рона праці є галузевим правовим принципом, оскільки відображає його соціальну спрямованість на захист трудових прав працівників.

Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов'язків щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Тому охорону життя, праці розглядають як елемент трудових правовідно­син. Працівники мають право на безпечні та нешкідливі умови праці та охорону здоров'я в процесі професійної діяльності. Роботодавець зобов'язаний створити у кожному структурному підрозділі і на кож­ному робочому місці умови праці, що відповідають вимогам норма­тивних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, га­рантованих законодавством про охорону праці. Цей обов'язок робо­тодавця є комплексом зобов'язань, що встановлені чинним законо­давством, колективним та трудовим договорами і угодами.

Законодавством на працівника також покладаються зобов'язання з охорони праці. Він зобов'язаний знати і виконувати норма­тивно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зобов'язані. щодо охорони праці, передбачених колективним та трудовим до­говорами, проходити обов'язкові медичні огляди і співпрацювати і з роботодавцем в організації безпечних і нешкідливих умов праці. Порушення працівниками зазначених обов'язків вважається дис­циплінарним проступком, відповідно роботодавець має право зас­тосувати до працівника заходи дисциплінарної відповідальності.

Охорону праці розглядають як своєрідну систему законодавства. Найважливіші норми, що регулюють питання охорони праці, пе­редбачені в Конституції України, КЗпП України та Законі України «Про охорону праці».

Враховуючи основні міжнародні стандарти у сфері охорони праці, національне законодавство:

• встановлює пріоритетність життя та здоров'я працівників, право на одержання інформації з питань охорони праці, повну та всебічну інформованість працівника про наявні шкідливі і небезпечні умови праці;

• передбачає систему організації управління охороною праці на на­ціональному і виробничому рівнях, створення спеціальних служб, що здійснюють комплексне управління охороною праці;

• запроваджує принципи пільгового оподаткування доходів робо­тодавця, гнучких важелів корегування розмірів страхових внесків роботодавця на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нещасних випадків і професійних захворювань, застосування штрафних санкцій тощо.

Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України «Про охорону праці».Він містить 8 розділів, 44 статті, які встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

За сферою дії нормативні акти з охорони праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих нормативних актів з охорони праці належать акти, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації, незалежно від їх відомчої на­лежності та виду трудових відносин. До державних галузевих норма­тивних актів з охорони праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації певної галузі економіки.

Важливе значення у правовому забезпеченні охорони праці на підприємстві, в установі, організації належить колективному договору. Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх до ведення до нормативних, запобігання виникненню виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшенню факторів шкідливого впливу на організм працівників та скорочення кількості робочих місць з шкідливими та важкими умовами праці, зростан­ня культури виробництва. Такі заходи можуть бути викладені у вигляді додатку до колективного договору.

Зобов'язання роботодавця полягають у запровадженні ефек­тивної системи управління охороною праці шляхом створення відповідних служб, які забезпечують комплексне вирішення питань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещасних ви­падків, у тому числі і виведення з експлуатації будівель та спо­руд, які перебувають в аварійному стані, проведенні лаборатор­них досліджень умов праці на їх відповідність встановленим нор­мативам, стимулюванні запровадження у виробництво екологіч­но чистих технологій та створення безпечних умов праці.