4.Причини та хід Визвольної війни. Розбудова Української козацької держави.

Війна, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.

З-поміж основних причин цієї війни можна виділити декілька:

Соціальні причини (посилення кріпосної залежності, міщанство платило податки, відпрацьовування повинностей, українська православна шляхта користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська).

Національно-політичні причини (відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси).

Релігійні причини (насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель).

У лютому 1648 р. Богдана Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького.

Приводом до війни стала особиста образа Хмельницького (у 1646 р. на хутір Суботів, де проживав Хмельницький напав польський шляхтич Чаплинський. Він пограбував хутір, убив молодшого сина Хмельницького, викрав жінку. Скарги до суду виявилися марними, його навіть було ув’язнено, але Хмельницький втік на Запоріжжя).

Рушійні сили національно-визвольної війни:

Козацтво;

Селянство;

Міщани;

Частина української шляхти;

Представники православного духовенства.

До початку національно-визвольної війни Б. Хмельницький заключив договір із Кримським Ханством: Татари зообов’язалися надати допомогу у війні, обіцяли не палити українських міст і сіл; Українці обіцяли платити податки і не допускати морських походів.

На допомогу козакам було направлено 3-4 тис. татар під керівництвом Тугай-бея.

Бій на Жовтих Водах. Бойові дії розпочалися у квітні 1648 р.

М. Потоцький вирішив завдати удару по табору повстанців біля Кодацької фортеці.

Отримавши інформацію про час і напрямок виступу ворожих військ, Б. Хмельницький на чолі 4 – 5 тис. українців і 3 – 4 тис. татар вирушив назустріч нападникам. Оточивши 29 квітня противника біля р. Жовті Води (Дніпропетровська обл.), 16 травня 1648 р. польське військо було повністю розгромлене. Близько 3 тис. поляків, у тому числі смертельно поранений Стефан Потоцький (син М. Потоцького) потрапили у полон. Дізнавшись про поразку під Жовтими Водами, М. Потоцький почав відступати, надіючись на об’єднання з 6 - тис. військом Я. Вишневецького. Щоб не допустити об’єднання, Б. Хмельницький кинувся за поляками.

26 травня 1648 р. полки Потоцького потрапили неподалік від Корсуня у пастку.

В результаті польське військо зазнало нищівної поразки. 8,5 тис. поляків, М. Потоцький, М. Калиновський – потрапили до полону. Поляки втратили усю артилерію. Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя. На Правобережжі війна обгорнула відразу Київщину і Брацлавщину.

Тут появилося кількох талановитих ватажків, що збирали довкола себе великі маси народу. Одним з таких ватажків був Максим Кривоніс. Він зводив завзяті бої зі шляхтою й визначився особливо в боротьбі з Вишневецьким. Кривоніс 17 липня прозгромив княже військо й переслідував князя аж під Заслав. Тут на лицарський спосіб визвав Вишневецького на бій у чистому полі: тривала 5 – денна битва 27-31 липня 1648 р. закінчилася перемогою повстанців. Повстанці здобули всі великі замки на Правобережжі, Умань, Брацлав, Винницю, Красне, Немирів, Тульчин і багато інших; 9 серпня упав і Бар, який вважали недосяжною твердинею. Помер М. Кривоніс від чуми у 1648 р.

21- 23 вересня 1648 р. під Пилявцями (Хмельницька обл.) 80 тис. польська армія зазнала поразки. Було захоплено польську артилерію, матеріальні цінності. Б. Хмельницький рушає на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок, і у козаків з'явилася реальна можливість здобути місто, а потім повністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повсталі залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає в переговори з поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну.

В грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ.

І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. Влітку, зібравши величезне ополчення, королівський уряд розпочинає наступ на повстанців. Козацькі війська оточили частину польських військ під м. Збаражем. 15 серпня 1649 р. відбулася Зборівська битва, і успіх був на боці козаків, але татари несподівано покинули поле бою, а кримський хан зажадав від Б. Хмельницького вступити в переговори з Польщею. В результаті було підписано Зборівську мирну угоду (18 серпня 1649 р.).

Згідно з цією угодою:

- Річ Посполита визнавала існування козацької України у кордонах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.

- Чисельність козацтва мала становити 40 тис.; селяни, які не потрапили до реєстру, поверталися до своїх панів.

- Захищалися права православної церкви.

Річ Посполита не примирилася з таким розвитком подій. У лютому 1651 р. поляки, напали на м. Червоне на Поділлі. Основні сили поляків концентрувалися на Волині під м. Берестечком, де й сталася вирішальна битва у червні 1651 р. Татари і тут покинули поле бою, ще й захопивши у полон Б. Хмельницького.

Б.Хмельницький, визволившись із полону, був змушений у вересні 1651 р. підписати нову мирну угоду у м. Білій Церкві:

- Автономія козацької держави обмежувалася тепер Київським воєводством,

- чисельність козаків скорочувалася до 20 тис.,

- гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана,

- польські пани могли повернутися у свої маєтки.

Б. Хмельницький, який також не змирився з поразкою, накопичує сили, і у травні 1652 р. завдає удару полякам в урочищі Батіг на Поділлі. Битва закінчилася блискучою перемогою козаків. Нова велика збройна сутичка сталася під м. Жванцем, де козацько-татарське військо взяло в облогу польський табір. Але від цілковитої поразки поляків знову врятували татари, які уклали з ними угоду. Вона припиняла воєнні дії і дала можливість татарам збирати данину на західноукраїнських землях. Стосовно України підтверджувались лише права і вольності козацтва. На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і використати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Військо Запорізьке «під свою руку». 1 жовтня 1653 р. Земський собор схвалює це рішення, і цар виряджає в Україну посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. Для підтвердження серйозності своїх намірів 31 грудня 1653 р. Росія оголошує війну проти Польщі.