Форми взаємодії наукових знань

Взаємодія наукових знань відбувається в кількох формах. Це спадкоємність або наступність наукових знань, науковий пошук, наукове відкриття. Ці форми поєднуються в ході розвитку науки в різних співвідношеннях, залежно від етапу розвитку науки.

Спадкоємність або наступність наукових знань ~ закономірний зв'язок між знаннями в ході розвитку науки, переважно на еволюційному етапі, коли нове знання, замістивши старе, зберігає в собі окремі його елементи. Спадкоємність знань у процесі пізнання є проявом діалектичних законів заперечення заперечення та переходу кількісних змін у якісні. Спадкоємністю забезпечується збереженість зерен істини старого наукового знання в новому.

Це особливий механізм пам'яті науки, він здійснює набуття і збереження наукової інформації минулого. На основі спадкоємності знань створюються нові цінності в науці та проявляються наукові традиції, зокрема зберігаються наукові школи.

Науковий пошук — така взаємодія наявних наукових знань, коли на їх основі творчо вирішують наукові завдання, які раніше не ставились. Успішний науковий пошук результується новим науковим знанням, яке доповнює і спадкоємно розвиває старе знання. Творчий науковець може бути результативним у науковому пошуку незалежно від етапу розвитку науки. При цьому нерідко вирішальну роль у науковому пошуку відіграє інтуїція дослідника - його розумова здатність прямо проникати в сутність речей, без опосередкувань логічними міркуваннями та доказами, з підсвідомим використанням попереднього досвіду {інтуїцію виводять із лат. іпіиШо, від іпіиеог - уважно дивлюсь).

Наукове відкриття - неявна, часом неусвідомлена дослідником, реалізована інтуїтивно взаємодія наукових знань, коли цільовим чи несподіваним творчим результатом дослідження, наукового пошуку, стає принципово нове наукове знання, якому досі не було аналогів. Відкриття не можна запланувати, але здійснене відкриття слід належно осмислити і використати для оновлення наявної системи наукових знань. Видатне наукове відкриття може знаменувати собою початок наукової революції.

Ядром усякого по-справжньому творчого мислення є інтуїція, дослідницьке чуття, що ґрунтується на неусвідомленому досвіді. Вона не тотожна творчості, хоч є її найважливішою складовою. Інтуїцію, як і наукову творчість - діяльність дослідника, спрямовану на створення нових, оригінальних за змістом розділів знань - не можна звести до діяльності за алгоритмом. Там, де є алгоритм, шаблон чи зразок, - творчості немає. Це характерно і для науки, і для мистецтва. Безпосередність, несподіваність результатів інтуїції та їхня очевидність зближує наукову творчість із художньою. Багато видатних учених підкреслювали велику вагомість для визначення істинності наукової теорії не тільки логічних, але й естетичних критеріїв (критерій "внутрішньої досконалості" в Ейнштейна або "математичної витонченості" в Пуанкаре).

Наведені форми взаємодії наукових знань характеризують внутрішній розвиток науки, його внутрішні закономірності. Розвиток наукового знання, переважно спрямований назовні, результується процесом диференціації науки. Переважаючий вплив іззовні на розвиток наукового знання простежується своїми результатами в процесах інтеграції наук та синтезу нового конкретно-наукового знання інтегративного змісту - порубіжного, доповненого і збагаченого змісту. Вищою закономірністю науки є реальне поєднання всіх згаданих напрямів і тенденцій розвитку наукового пізнання.

Диференціація науки

Диференціація науки (лат. <іі$егеппа - відмінність, різниця) -закономірність розвитку наукового пізнання, що виявляється у тенденції до розгалуження наукових напрямів і дисциплін на два {біфуркація) чи більше самостійних спрямування наукових досліджень. Така тенденція, з одного боку, зумовлена внутрішніми сутнісними причинами і властива зрілим наукам, для яких відгалуження дочірних напрямів є засобом логічного подальшого розвитку конкретно-наукових знань. З іншого боку, це нерідко буває зумовлено зовнішніми загальнонауковими причинами - наприклад, чинниками науково-революційного змісту або інтегруючим впливом певних суміжних знань.

Диференціація науки, як наголошувалось, діалектично пов'язана з інтеграцією науки. Вони проявляються • одночасно, але стосовно різних складових наукового знання. Диференціація науки - внутрішній відцентровий процес, наслідком якого є встановлення відносної самостійності нових напрямів конкретно-наукового дослідження і відповідних галузей наукового знання.

Диференціація науки може бути об'єктною, предметною, методичною, прикладною. Наприклад, у природничій географії об'єктно диференційованими є геокомпонентні науки - геоморфологія, гідрологія, метеорологія, ґрунтознавство, біогеографія. Результатами подібної об'єктної диференціації є також гідрогеологія, мерзлотознавство, деякі інші науки про Землю. Предметну диференціацію мають переважно внутрішні розділи науки; у ландшафтознавстві це, наприклад, знання про функціонування ландшафтів, динаміку ландшафтів, еволюцію ландшафтів. Методична диференціація близька до предметної, бо з розвитком дослідницького напряму переростає у предметну диференціацію, хоч первинно залишається методичною; так поділяється ландшафтознавство на геофізику ландшафтів і геохімію ландшафтів. Прикладна диференціація науки також переростає у предметну, але чітко дешифрується як прикладна: меліоративна географія, рекреаційна географія, індикаційна географія тощо.

Є всі підстави фіксувати посилення предметних складових тих напрямів науки, які мають виразну тенденцію до інтенсивного розвитку. Найрезультативнішим є переростання функціонально відособлених напрямів досліджень у відповідні предметні напрями наукового пізнання та окремі галузі наукового знання. Таке переростання є свідченням і наслідком теоретичної розвинутості відокремлених напрямів досліджень.

Інтеграція наук і синтез знань

Інтеграція наук (лат. іпіе^ег - цілий) - закономірність розвитку наукового пізнання, що виявляється в тенденції до об'єднання наукових напрямів, дисциплін і дослідницьких підходів. Інтеграція наук проявляється одночасно з диференціацією науки - вони діалектично взаємопов'язані, але спрямовані по-різному і стосовно різних частин наукового знання. Диференціює частіше основна, центральна частина знань, предметне ядро наукової галузі. Інтеграції зазнають переважно предметно-методологічні знання, що набули статус загальнонаукових, і периферійна частина конкретно-наукових знань.

Інтеграція наук - процес зовнішньої взаємодії наукових знань при розв'язанні комплексних приграничних проблем наукового пізнання. Інтеграція наук - доцентровий процес у науці, наслідком якого є нова галузь поєднаного,

інтегративного змісту, збагачена пізнавальними прийомами і знаннями вихідних наук чи дослідницьких підходів.

Найпоширенішими прикладами інтегративних галузей науки є еколого-географічні напрями знань. Діалектичний взаємозв'язок диференціації та інтеграції наук теж можуть ілюструвати еколого-природознавчі приклади. Еколого-географічна спільнота інтегративних напрямів наукових досліджень диференційована на окремі інтегративно-галузеві напрями. Це еколого-геоморфологічний, еколого-гідрологічний, еколого-ландшафтознавчий напрями таін.

В процесі інтеграції наук і дослідницьких підходів взаємодіють і збагачуються найперше предмети й методи досліджень, тобто знання теоретико-методологічного та методичного змісту. Згадані вище геофізика та геохімія ландшафтів є прикладами методичної, а потім і предметної інтеграції між ландшафтознавством з одного боку та геофізикою і геохімією з іншого боку.

Інтеграція та синтез знань. Поняття синтезу та інтеграції близькі за змістом, але не тотожні. Синтез розглядають як завершальну фазу інтегративного процесу в науці. Синтез вищий від інтеграції за "сплавом" поєднаних складових. Інтеграція не завжди результується синтезом, але без інтеграції синтезу в науці не буває. Синтез конкретно-наукового знання відбувається в теорії науки, в її предметних складових.

Слід підкреслити, що важливою умовою продуктивної, творчої інтеграції наукових знань та їхнього синтезу є своєрідна "різниця потенціалів", наявність "градієнту" знань, що інтегрують між собою. Це різниця методологічних рівнів, яким відповідають вихідні знання: загальнонауковий рівень знань міждисциплінарного дослідницького підходу - і конкретно-наукового рівня природничо-географічних наук. Це також різниця у станах розвитку вихідних знань, у повноті їхнього теоретичного опрацювання, методологічного чи прикладного застосування. Як результат - взаємодія через "перетікання" знань від вищого рівня до нижчого, від розвиненішого знання до менш розвиненого -і формування поєднаних наукових знань чи вирівнювання станів знань.

Можлива також інтеграція, а особливо синтез однорівневих знань, із близькими, майже однаковими станами розвитку й застосування. Не варто абсолютизувати "різницю потенціалів" чи навпаки, однорівневість знань, що взаємодіють: ці умови інтеграції та синтезу знань є взаємодоповнюючими. Так само взаємодоповнюючими є антропічні умови інтеграції знань. Це актуальність певного збагачення і розвитку науки, тобто наявність потреби, соціального замовлення - і наявність одного чи кількох суб'єктів-дослідників, чиїми творчими зусиллями такий процес започатковується і здійснюється. Звісно, такий процес тривалий, він буває реалізований різними дослідницькими шляхами. Саме їм, методології та методам науки - присвячено наступний розділ.