Поняття та склад правопорушень.
Правопорушення — суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктноздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність.
До основних ознак правопорушення слід віднести такі:
суспільне шкідлива (напр., прогул) або суспільно небезпечна (зазіхання на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість (вина) і суспільна небезпека (злочин) — об'єктивна основна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;
протиправна, неправомірна поведінка — суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;
свідомовольова поведінка - визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. Відсутність вільного волевиявлення с юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);
дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;
винне діяння — дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину.
Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідкам, виражене у формі умислу і необережності;
кримінальне діяння — дія, що вимагає застосування до правопорушника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.
Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Так, заподіяння шкоди при відсутності вини не розглядається як правопорушення.
Порівняємо винне діяння і невинне заподіяння шкоди (невинне діяння):
Винне діяння (дія або бездіяльність) — правопорушення — є активним (чи пасивним), усвідомленим, вольовим, винним (у формі наміру і необережності) заподіянням шкоди, що спричиняє юридичну відповідальність.
Невинне заподіяння шкоди характеризується відсутністю вини у формах наміру і необережності і не передбачає настання юридичної відповідальності:
«казусне» (випадкове) здійснення суспільне шкідливого діяння відбувається у разі, коли особа не могла усвідомлювати суспільної шкідливості своєї поведінки, не передбачала настання можливих шкідливих наслідків, не повинна була (не могла) їх передбачати. Наприклад, виходячи з тролейбуса, людина спіткнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, що йшла попереду, яка у результаті падіння одержала тяжкі тілесні ушкодження;
нездоланної сили («форс-мажор») — діяння особи, яка хоч і передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але перебувала в такому психофізіологічному стані і екстремальних умовах, що не могла запобігти цим наслідкам. Це діяння, чинене з волі особи, є об'єктивно протиправним і водночас викликане надзвичайною і нездоланною за даних умов подією (наприклад, заподіяння шкоди майну пожежним при гасінні пожежі, заподіяне під час виконання професійно-службових обов'язків).
Не кваліфікуються як правопорушення протиправні діяння неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судом неосудними, оскільки вони не здатні усвідомити свою вину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи витлумачуються на її користь (ст. 62 Конституції України).
Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.
Склад правопорушення містить чотири необхідні елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкта і суб'єктивну сторону правопорушення.
Об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення. (наприклад, власність, духовні цінності, здоров'я людини та ін).
Об'єкт правопорушення може розглядатися з різних позицій як:
загальний;
родовий;
видовий;
безпосередній.
Об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта права; його шкідливі наслідки (спричинений шкідливий результат або погроза його настання); причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом. Крім зазначених основних елементів об'єктивної сторони, існують факультативні: спосіб вчинення правопорушення, місце і час, оточення тощо.
Суб'єкт правопорушення — фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність.
Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації. Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріальною правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.). Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним звичайно є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа в юридичній літературі іменується спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення. Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою ніщо інше як винну дію конкретних фізичних осіб, що призвела до заподіяння певної шкоди. Хоч суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою.
Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою ознакою тут є вина, що виражається у формах умислу (прямого і непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості і злочинної недбалості).
При прямому умислі особа усвідомлює протиправний характер свого вчинку, передбачає ті конкретні шкідливі (небезпечні) наслідки, які можуть чи повинні настати, і бажає їх настання. (наприклад, крадіжка майна, що є власністю іншої особи).
При непрямому умислі особо свідомо допускає можливість настання шкідливих (злочинних) наслідків свого діяння: не бажає їх настання конкретно, не ставлячи їх за мету, однак і не виключаючи можливої перспективи настання таких наслідків, байдуже ставлячись до такої можливості (наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю власнику майна, під час протиправного заволодіння цим майном: шкода здоров'ю не була метою злочинця, але він свідомо припускав таку можливість).
При злочинній самовпевненості особа не має наміру настання шкідливих наслідків, але при цьому: усвідомлює протиправність свого діяння; передбачає можливість настання шкідливих наслідків, однак легковажно розраховує на їх запобігання (оскільки переоцінює свої здібності, досвід або ж недооцінює складність, усі обставини та небезпечніть конкретної ситуації).
При злочинній недбалості особа не усвідомлює шкідливості свого вчинку і не передбачає можливості настання протиправного результату, але повинна і могла їх передбачити.
Необхідною складовою суб'єктивної сторони правопорушення є мотив і мета.
Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення.
Мета - це уявлення особи, що скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.