3.1.5. Соціальна політика держави і соціальна справедливість

З попереднього розділу ми знаємо, що ключовим принципом в реалізації соціальної політики соціальної держави виступає забезпечення соціальної справедливості. Соціальна справедливість — соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що як відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин.

Соціальна справедливість— це і узагальнена моральна оцінка суспільних відносин, і один з основних загальнолюдських соціальних ідеалів, конкретне розуміння і зміст якого змінювалося протягом історії і сьогодні немає єдиного розуміння його змісту. При визначенні соціальної справедливості найчастіше її співвідносять із соціальною рівністю, і в цьому контексті соціальна справедливість розуміється як міра рівності і нерівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у життєвому положенні різних суспільних груп. Механізми такого розподілу по-різному бачаться прихильникам різних політичних доктрин.

Консервативна традиція виходить з невизнання іншого принципу розподілу, крім ринкового. Вільне суспільство, на їхню думку, не допускає встановлення моделей розподілу, оскільки це веде до втручання в права людини й обмеженню його волі. Ліберали сьогодні визнають необхідність державного втручання в розподіл. Марксизм вбачав у соціальній справедливості. знищення приватної власності і реалізацію принципу розподілу по праці.

Справедливість, відповідно до визначення відомого фахівця сучасної економічної теорії Макміллана - це чесність, неупередженість. Якщо ж розглядати справедливість у контексті відомої нам теорії економіки добробуту, то справедливим можна було б вважати розподіл, що відповідає двом умовам: по-перше, воно повинно бути рівноправним, тобто жоден із суб'єктів суспільства не претендує на товарний набір іншої особи на користь власному товарному набору.

По-друге, воно повинне бути ефективним по Парето. Одночасно і рівноправний й ефективний по Парето розподіл можна трактувати як справедливий. Узагалі соціальна справедливість в економічній теорії - це проблема прийнятного ступеня нерівності в розподілі доходів. І тут треба відразу сказати, що єдиної відповіді на це питання в економістів-теоретиків по суті немає. В науковій літературі можна також зустріти такі чотири погляди на соціальну справедливість. Ми розглянемо найбільш відомі з них концепції справедливості, чи справедливого розподілу доходів: эгалітаристську, утилітаристську, роулсіанску і ринкову(Див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Чотири концептуальні погляди на соціальну справедливість

№ за/п	Погляди-концепції	Суть концепцій
1	Егалітарний	Усі члени суспільства отримують рівні блага
2	Роулсіанський	Максимізується корисність найменш забезпечених членів суспільства
3	Утилітарний	Максимізується загальна корисність всіх членів суспільства.
4	Ринковий	Соціальна справедливість встановлюється ринком і його регуляторами.

Эгалітаристська концепція (фр. еgalite-рівність) вважає справедливим зрівняльний розподіл доходів, тобто коли всі члени суспільства отримують рівні блага. Логіка міркувань тут така: якщо потpібно розділити визначену кількість благ між людьми, які однаково цього заслуговують, то справедливим був би розподіл порівну. Проблема полягає в тім, що розуміти під «однаковими заслугами»? Однаковий трудовий внесок у суспільний добробут? Однакові стартові умови в розумінні володіння власністю? Однакові розумові і фізичні здібності. Єдиної відповіді на це питання ми, мабуть, не одержимо, тому що знову звертаємося до моральних суджень. Але тут важливо підкреслити, що егалітарний підхід не настільки примітивний, як його іноді представляють у журналістських статтях жваві автори: взяти і поділити все нарівно, як пропонував персонаж знаменитої повісті Михайла Булгакова «Собаче серце» Шариков. Адже мова йде саме про рівний розподіл благ між так само рівнозначно заслуговуючими цього людьми. А це вже не схоже на зрівнялівку.

Другий концептуальний принцип роулсіанський пов'язаний з ім'ям Джона Роулса, сучасного американського філософа. На його думку, справедливою вважається така диференціація доходів, при якій відносна економічна нерівність припустима лише тоді, коли вона сприяє досягненню більш високого абсолютного рівня життя найбіднішими членами суспільства (Див. докладніше: Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. М., 1992. С.131).

Третій концептуальний принцип утилітарний виходить своїми коренями з вчення Ієремії Бентама, англійського економіста, основоположника доктрини утилітаризму. Бентам думав, що головним завданням держави є забезпечення найбільшого щастя для можливо більшої кількості членів суспільства. Але, однак, Бентам виходив з того, що функції корисності в різних людей неоднакові. Інакше кажучи, здатність до насолоди в результаті володіння якоюсь кількістю благ у різних людей різні. Одержувати при цьому більшу частку суспільного багатства повинний той, хто здатний у більшому ступені одержати корисність.

Таким чином, загальна корисність максимізується не у випадку рівного розподілу багатства між членами суспільства, а в результаті пропорційного (відповідно до різних функцій корисності) його розподілу. Тому в утилітаристському погляді максимізується корисність всіх членів суспільства.

І, нарешті, ринковий розподіл доходів припускає відповідність доходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту, отриманого від даного фактора. Соціальна справедливість, при цьому, встановлюється ринком і його регуляторами. Таким чином, у цьому випадку припустима значна нерівність у розподілі доходів.

Вибір принципів соціальної справедливості в перерозподілі доходів визначається в кожнім суспільстві по-своєму, виходячи з духовних підвалин кожного з них, вироблених національних стандартів, що формувалися протягом усього попереднього історичного розвитку даної країни. Так, наприклад, українське суспільство, що формувалося під впливом складних історичних подій, природних особливостей країни і, якому були нав’язані і прищеплені принципи егалітаризму, які проявляються у вигляді колективістських засад, у значній своїй більшості не сприймає філософію індивідуалізму і ринкові принципи справедливості на перших етапах переходу до ринку їх потрібно формувати, виховувати, впроваджувати.

Для реалізації економічних реформ, відновлення суспільства необхідний пошук компромісу, що відповідає національним особливостям, духовному настрою суспільства й ув'язаному з економічною ситуацією в країні.

Рівень економічного розвитку країни визначає рівень і масштаби споживання, а, значить, багато в чому й умови формування потреб людей.

Якби всі люди були зовсім однакові у своїх смаках і перевагах, то утилітарний принцип перетворився б у егалітарний.

При цьому необхідно відзначити, що система соціального захисту не визначається тільки підтримкою малозабезпечених прошарків населення, тобто тих, хто не включений у суспільне виробництво (учні, пенсіонери, інваліди). Вона містить у собі захист і осіб, що беруть участь у суспільному виробництві і насамперед людей, що працюють по найму. Здійснюється і через регламентування в законодавчій формі праці (тривалість робочого тижня, тривалість і порядок надання відпусток, охорони праці й ін.) і його оплати (встановлення мінімальних ставок заробітної плати й ін.), а також визначення прав працівників при прийомі на роботу і звільненні. Ця сторона системи соціального захисту також визначається рівнем економічного розвитку країни, співвідношенням політичних сил і рівнем суспільної самосвідомості.

Проблеми нерівності в розподілі доходів і соціальна політика держави знову стали предметом жвавих теоретичних дискусій наприкінці 70-х — початку 80-х рр., у період неоконсервативного зрушення в державному регулюванні («рейганоміка», «тетчеризм»). Суть проблеми полягає в наступному. Які межі втручання держави в перерозподільні процеси? Чи не зменшується ефективність функціонування економіки в цілому через зростаючі масштабів трансферних виплат — адже їхнім джерелом є податки? Чи не підривають усе більш прогресивні податкові ставки стимули до підприємництва? Чи не сприяють багато соціальних програм росту прошарку соціальних утриманців? Американський економіст П.Хейне, з цього приводу зауважує: дійсно, люди, що мають яхти, багаті; люди, що риються в сміттєвих контейнерах, бідні. Але якщо будуть введені нові правила, згідно яким кожен власник яхти буде обкладатися щорічним податком 10 тис.дол. у спеціальний фонд «помийників», і якщо кожний з «помийників» одержить право на одержання з цього фонду щорічної допомоги в 2000 дол., то, швидше за все, відбудеться наступне: число власників зареєстрованих яхт скоротиться, а число осіб, що називають себе «помийниками», дивно швидко зросте (Див. Хейне П. Экономический образ мышления. М., 1991. С.379).

Не можна забувати, що нерівність у доходах у значній мірі породжено об'єктивною дією ринкового цінового механізму. Прагнення знищити цілком диференціацію доходів означало б намір цілком зруйнувати сам ринковий механізм.

Масштаби перерозподільних процесів у різних країнах неоднакові, але, по загальному визнанню, вони особливо великі у Швеції. Так, якщо взяти розподіл доходу по факторах виробництва в цій країні і згрупувати домашні господарства в 10 груп (тобто по 10% населення, то вийде наступна картина: валовий доход домашнього господарства у вищому 10%-ом класі (групі) буде приблизно в 100 разів більше, ніж у нижчих 10% населення. Але якщо взяти дійсно наявний дохід (тобто дохід після сплати податків і одержання трансферних виплат), то різниця між вищою і нижчою групою домашніх господарств складе значно меншу величину: перевищення буде вже не в 100 разів, а всього в 4 рази. Такі масштаби перерозподілу, що нерідко й у шведських економістів викликають певні сумніви: так, за результатами проведених у Швеції досліджень, скорочення розходжень у заробітній платі (після сплати податків) багато в чому сприяло зниженню динамічності ринку праці (там же, с. 109).

Таким чином, соціальна політика держави в ринковому господарстві повинна бути дуже тонким інструментом, з одного боку, вона покликана сприяти соціальній стабільності і зм'якшенню соціальної напруженості, а з іншого боку — не повинна підривати стимулів підприємництва і високоефективної праці по найму.

Узагальнюючи все сказане вище можна відмітити, що соціальна справедливість існує як деякий феномен суспільної свідомості (правового, релігійного, морального, економічного). Вона закріплюється в суспільній думці, що фіксує соціальну справедливість як винагорода і визнання по праці, забезпечення усім мінімального соціально гарантованого рівня і якості життя, рівний доступ до соціальних благ (отримання освіти, збереження здоров'я), до інформації, до культурних цінностей тощо.

Реалізація принципу соціальної справедливості у суспільстві означає, що при цьому здійснюєтьсясправедливий:

1. розподіл діяльності;

2. розподіл доходів;

3. розподіл праці;

4. розподіл соціальних благ (прав, можливостей, влади);

5. розподіл винагород, визнань;

6. розподіл рівня та якості життя;

7. розподіл інформації та культурних цінностей.