Культурна спадщина:

Нова банкнота у 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи;

Монета 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи.

За часів перебудови 1986–1991 років в СРСР уперше були дозволені публікації з іншою трактовкою дій гетьмана. Після проголошення незалежності Україною 1991 року, I.C.Мазепа став національним героєм в офіційних історичних дослідженнях, підручниках і центральних мас-медіа.

За розпорядженням Петра I, Московська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. До цього часу Російська православна церква та Українська православна церква (Московського патріархату) анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі, а у Михайлівському монастирі моляться за упокій його душі.

Церковні споруди, що були збудовані, реставровані або оздоблені коштом і. Мазепи:

1. Києво-Печерська Лавра:

а) Троїцька Надбрамна церква (1106–1108; перебудови XVII–XX ст.) відновлена коштом І.Мазепи.

б) Успенський собор (1073–1089; перебудова XVII–XVIII ст.) відновлений коштом І.Мазепи (1690) та подарунки.

в) Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696–1698) побудована коштом І.Мазепи.

г) Кам'яний мур (1696–1701) будувався коштом І.Мазепи.

д) Церква Різдва Богородиці (1696)

2. Микільська лікарняна церква (кін.1690-х років)

3. Трапезна Покрови Богородиці (кін.1690-х років)

4. Вознесенська церква (1701–1705)

5. Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695р.,)

6. Софіївський собор у Києві (1697–1700).

І. Мазепа в літературі та мистецтві .Гетьман Іван Мазепа – найбільш відомий в Європі та Америці гетьман України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур.

У 2001 році режисером Юрієм Іллєнком було знято україномовний фільм «Молитва за гетьмана Мазепу».

Іконопис. На початку XVII століття розвивається нова форма іконописного живопису. Одним з найяскравіших взірців такого нового іконопису є ікона "Різдво Богородиці", що зберігалася у П'ятницькій церкві Львова. Львів був центром кількох професійних цехів живописців та іконописців. При цьому старші майстри не тільки давали учням різноманітні завдання, але й самі мали постійно експериментувати в пошуках найбільш конкурентноспроможної форми продукції.

З другої половини XVI століття формується західноукраїнська портретна школа. Художники більше звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, але провідне місце у світській творчості посідають портрети. Відомі цілком реалістичні й майстерно виконані портрети К.Корнякта, дружини турецького султана "Роксолани" (Насті Лісовської), фундаторки православних монастирів на Лівобережжі Раїни Вишневецької, князя К.Острозького, багатьох львівських міщан - діячів братства. Київські портети на полотні першої половини XVII століття до нашого часу не збереглися. Відомі лише фрескові (стінописні) портрети ігумена Красовського 1614 року з Кирилівської церкви та Петра Могили з фрески у церкві Спаса на Берестові.

Театр. Значного розвитку в Україні досягла шкільна драма, яка зародилася в тісному взаємозв’язку з віршованою літературою. Шкільна драма – це твір релігійно – повчального змісту на мотиви «Святого письма». Авторами шкільної драми були професори колегій, що викладали піїтику, а акторами –виконавцями виступали студенти. У перервах між діями шкільної драми виконувалися інтермедії - показ проблем суспільного життя через сатиру та гумор. Ознаки інтермедії – народна мова, динамічність сценічної дії, живий діалог акторів. Поява інтермедій засвідчувала про розвиток українського театрального мистецтва в руслі європейських традицій, оскільки еквівалентом української інтермедії були того часу комедія дель арте в Італії, фарси – у Франції. Значення інтермедій в тому, що вони вивели на сцену українську пісню та мову.

Розвивається вертепна драма – старовинний народний ляльковий театр. Перша згадка про вертеп датується 1666 роком. Вертепна драма поділялася на дві частини: релігійну, в основі якої лежав біблійний сюжет про народження Христа, та світську – трагічні або ж комічні сцени з народного побуту.

У другій половині ХVІІІ століття в Україні зароджується професійний театр, оскільки у 1798 році в Харкові виник перший театр з постійною трупою

Музичне мистецтво. Найвідомішими осередками музичної освіти були Глухівська співацька школа та Києво – Могилянська академія, у стінах яких здобули освіту Дмитро Бортнянський (1751 – 1825 рр.), Максим Березовський (1745 – 1776 рр.) та Артемій Ведель (1767 – 1808 рр.). Написані ними хори, опери, концерти мали успіх і зайняли визначне місце в історії вітчизняної музики.

Образотворче мистецтво. Українське мистецтво поєднується із західноєвропейським. Приклади: В.Тропінін (1776 - 1857) – Поділля, М.Теренський (1723 - 1790) – м.Перемишль, Л.Долинський (бл. 1745 - 1824) - м.Львів, І.Лучинський (1816 - 1855) м.Чернівці.

Граверство. Поширеною стала гравюра на металі, а також друкована на окремих аркушах паперу й шовку. Сюжети були присвячені визначним діячам політичного й культурного життя України.

Доцільно при розгляді даної теми не залишити без уваги освітню діяльність друкарень. В Україні книгодрукування поширилося в другій половині XVI століття. Початок йому поклав Іван Федорович (Федоров). У 1572 році він прибув до Львова, де за гроші українських меценатів заснував друкарню з кириличним шрифтом. У 1574 році у вищевказаній друкарні побачив світ "Апостол" - перша друкована книга в Україні, яка призначалася для церковно-богослужбового вжитку. У 1578 році з друкарні І. Федоровича виходять "Азбука" й "Буквар", призначені для початкових шкіл.

Князь К.Острозький мав на меті видати Біблію церковнослов'янською мовою з тим, щоб нею можна було скористатися в полеміці з католиками. З цією метою у 1580 році І.Федорович працює в Острозі, де виходить "Острозька Біблія" - перше повне друковане видання Біблії церковнослов'янською мовою.

І.Федорович помер у Львові в 1583 році, а його друкарню викупило Львівське братство.

В Україні почали роботу інші друкарні - Дерманська, Рахманівська, Стрятинська, Крилоська, Кременецька на Волині, Київська (Лаврська), Почаївська, Чернігівська та ін. Усе це яскраво засвідчує про те, що потреба в книгах наприкінці XVI століття в Україні зростала.

У 1599 році до Києво-Печерської лаври переїжджає із Західної України Є.Плетенецький. Ставши у Лаврі архімандритом, Є.Плетенецький заснував для своєї друкарні паперову фабрику у Радомишлі й приступив до згуртування культурно-освітнього гуртка. До Києва переїздять: Захарія Копистенський, брати Памво і Степан Беринди, Тарас Земка, Лаврентій Зизаній-Тустановський, Гавриїл Дорофієвич, Олександр знавці друкарської справи і граверства Тимофій Вербицький, Тимофій Петрович, Андрій Миколаєвич, Андрій Наумович, Иосиф Кирилович та ін.

У 1591 році у Львівській братській школі двома мовами (українською і грецькою) було видано греко-слов'янську граматику "Адельфотес" ("Братство"), за якою учні навчалися грецької й старослов'янської мов. У 1596 році у Вільні була надрукована "Граматика словенска", автором якої був викладач Львівської братської школи Лаврентій Зизаній.

З метою глибокого вивчення даної теми слід розглянути творчість філософа Григорія Савича Сковороди (1722-1794 рр.), зачинателя нової української мови і літератури Івана Петровича Котляревського (1769-1838рр.); просвітителя Василя Васильовича Капніста (1758 –1823 рр.); композиторів М.С. Березовського (1745 – 1777 рр.), Д.С.Бортнянського (1751-1825 рр.), А.Л.Веделя (1767 –1808 рр.); архітекторів Й.Г.Шеделя (1680-1752 рр.), І.Григоровича-Барського (1713 – 1785 рр.); художників Д.Г.Левицького (1735 – 1825 рр.), В.Я.Боровиковського (1757 – 1825 рр.); письменників –полемістів Іннокентія Гізеля (1600 - 1683 рр.), Лазара Барановича (1620-1697 рр.).