9.6. Фібринолітичні засоби

Ензимна система гемокоагуляції та фібринолізу дозволяє цілеспрямовано використовувати різні засоби ензимотерапії тим більше, що антикоагулянти не є єдиними засобами боротьби з тромбозом.

Повного розчинення тромбу в судинах можна досягти і шляхом підвищення фібринолітичної активності крові. Існують прямі активатори плазміногену (кінази) і непрямі (лізокінази).

Прямі активатори плазміногену – це протеолітичні ензими, що вивільняються з лізосом під час ушкодження клітин. Кінази безпосередньо каталізують перетворення плазміногену на плазмін. Лізокінази – це продукти тканинного або мікробного походження (стрептокіназа, стафілокіназа тощо), що діють опосередковано через наявний у крові проактиватор плазміногену, внаслідок чого останній активується та взаємодіє з плазміном.

У практичній медицині використовують такі фібринолітичні засоби як фібринолізин (плазмін) і препарати, що прискорюють перетворення профібринолізину на фібринолізин – стрептокіназу, урокіназу, протеолітичні ензими тощо. Вони підвищують активність плазміногену (профібринолізину), який міститься в крові.

Однак, екзогенні ензими, будучи чужорідними для організму білками, швидко руйнуються або інгібуються в крові людини та володіють вираженою токсичністю. Усунення негативних аспектів їх дії досягають створенням так званих іммобілізованих ензимів – комплексів із декстраном, водорозчинним носієм, який захищає ензими від руйнування в організмі. Створено нову лікарську форму – ліпосоми, за допомогою яких здійснюється спрямований транспорт препарату до визначеного органа або системи організму, уражених ділянок і органел клітини. за допомогою ліпосом-контейнерів тромболітичний ензим потрапляє в конкретну область судинної стінки за рахунок спрямовуючого впливу визначеного провідника, якими є специфічні антигени.

Стрептаза. Препарат готують з культури гемолітичного стрептокока групи С. Пориста маса білого кольору, без запаху, легко розчинна у воді, ізотонічному розчині натрію хлориду, 5 % розчині глюкози.

Активність препарату виражають в МО (кількість препарату, що лізує у визначених умовах згусток фібрину, утворений сумішшю розчинів фібриногену та тромбіну).

Стрептаза володіє тромболітичною активністю, яка краще проявляється під час дії на свіжі тромби (до 5 діб), активує плазміноген і викликає розпад тромбів, на котрі діє як зовні, так і проникаючи всередину.

Застосовують стрептазу для відновлення прохідності тромбованих кровоносних судин при артеріальних і венозних тромбозах. Вводять внутрішньовенно крапельно під контролем вмісту в крові фібриногену та тромбінового часу. Однак, контроль певною мірою проблематичний, тому що у високих дозах, що викликають дефібринування, стрептокіназа часто провокує кровоточивість, що вимагає невідкладних інтенсивних лікувальних заходів. 250 000 МО стрептази розчиняють у 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози та вводять зі швидкістю 30 крапель на 1 хв. Після першої дози впродовж наступних шести годин вводять по 750 000 МО, розчинених у 400 мл розчинника (15 крапель на хвилину); при необхідності введення препарату продовжують по 100 000 МО на годину до досягнення терапевтичного ефекту. Загальна тривалість введення препарату становить 16 – 18 год. Подальше лікування проводять гепарином і непрямими антикоагулянтами.

При застосуванні можливі головний біль, підвищення температури, алергійні реакції; у випадках виражених явищ несприйняття варто припинити введення препарату, а при алергійних реакціях призначити антигістамінні засоби. Найнебезпечнішим є здатність препарату викликати геморагічний діатез із кровотечами в різні органи, включаючи і ЦНС.

Стрептаза протипоказана при геморагічному діатезі, стійкому підвищенні артеріального тиску, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, діабеті, туберкульозі легенів в гострій формі, у першій половині вагітності.

Форма випуску: у флаконах по 750 000 і 1 500 000 МО.

Урокіназа. Синтезована з юкстагломерулярної тканини нирок. Прямий активатор, що перетворює профібринолізин на фібринолізин, ефективніша за стрептазу. Не викликає пірогенної реакції та сенсибілізації організму.