Причини та наслідки громадянської війни.

Однак поряд з позитивними зрушеннями в розвитку промисловості, в економіці США існувала важлива проблема. По суті країна була поділена на два ворожих табори. Перший – північні та центральні штати, де стрімко розвивається промисловість, вільне фермерське сільське господарство на основі інтенсивних технологій, зростає міське населення, керівництво штатів намагається впроваджувати тимчасово політику протекціонізму, з метою підтримки вітчизняного виробника обмежуючи імпорт. Другий – південні штати, де панує рабовласницьке плантаційне господарство, засноване на екстенсивній технології, промисловість не розвивається, переважна кількість населення живе у сільській місцевості, основа економіки – сільське господарство та експорт тютюну та хлопку, керівництво штатів активно захищає ідею вільної торгівлі через те, що боїться обмеження власного експорту та через велику потребу в дешевій промисловій продукції.

Подальший історичний розвиток можливий тільки в одному з двох шляхів тому, що дуже протилежні в них цілі. Для розвитку промисловості необхідні вільні робочі руки та місткий внутрішній ринок здатний заплатити за продукцію. Перепоною є рабство та бідність сільських жителів південних штатів. Розвиток плантаційного рабства неможливий без захвата нових земель, що стає на заваді фермерському господарству.

Ці великі суперечності в економічному та політичному житті двох частин однієї країни призвели до Громадянської війни 1861-1865 рр., яка завершилася перемогою Півночі.

В результаті перемоги конфедерації Півночі в США було проведено ряд важливих економічних реформ. Найбільш суттєвим було:

1). Ліквідація рабського плантаційного господарства і затвердження вільного фермерського господарства;

2). Прийнятий Гомстед-акт, згідно якому кожний бажаючий фермер міг придбати ділянку землі 65 га всього за 10 доларів і який переходив у його повну власність через 5 років за умови його обробки.

З 1860 по 1880 р. було продано 65 млн. акрів землі.

Остаточне рішення питання по землі на користь фермерів та перехід влади до буржуазії ліквідував останні перепони для розвитку капіталістичної економіки. Прогресивні соціально-економічні зрушення викликали нову хвилю в розвитку промисловості. Формується крупна фабрично-заводська індустрія, якій сприяє розвиток інженерної думки. Після того, як було знайдено залежи нафти формується і починає активно розвиватися нафтопереробна промисловість.

У 80-х роках 19 ст. (1880) США перетворюються з аграрної країни в промислову (вартість промислової продукції в сукупній валовій у 2,5 рази перевищує вартість сільськогосподарської продукції). Країна виходе на 2 місце в світі після Англії.

3. Японія

3.1. Передумови соціально-економічних перетворень у середині XIX століття.

Незважаючи на збереження багатовікових підвалин феодальної економіки, у другій половині XVIII століття в Японії стали виявлятися ознаки розкладання феодалізму. Насамперед став більш помітно незалежним від сільського господарства розвиток ремісничого виробництва. У країні нараховувалося понад 130 самостійні види ремесел. Усі ремісники повинні були складатися в цехах — дза — і підкорятися визначеній регламентації. Але ця регламентація була набагато слабкіше, ніж у середньовічній Європі. Поступово на основі ремісничих майстерень, що працювали, як правило, на замовлення, стали формуватися мануфактури, орієнтовані на ринок. Спочатку в країні переважали мануфактури розсіяного типу, коли скупники роздавали надомну роботу селянам і самі ж реалізовували готову продукцію. Саме в цих умовах відбувалося економічне підпорядкування ремісників скупникам, перетворення їх у найманих робітників і зародження типових капіталістичних підприємств. Мануфактури створювалися переважно в бавовняному, шовковому, залізоробному, порцеляновому виробництвах. І якщо наприкінці XVII століття в країні нараховувалося всього 33 мануфактури, то до початку XIX століття було створено ще 113.

Одночасно протягом XVIII століття відбувалося становлення внутрішньої торгівлі (при повній відсутності зовнішніх торгових зв'язків) і формування купецько-лихварського капіталу. І хоча діяльність купців була регламентована в рамках гільдій — кабунакама, це не заважало розшаруванню купецтва. Поступово мінялася роль міст: вони перетворювалися з укріплених населених пунктів князів і їхніх самурайських дружин у центри ремесла і торгівлі.

Що стосується аграрного сектора, то до початку XIX століття в японському селі стали відбуватися великі зміни. Так, поміщики все частіше переводили селян з натурального оброку на грошову ренту, спонукуючи їх брати участь у ринкових відносинах. Серед селян стала помітна майнова диференціація, сформувався прошарок дуже багатих селян — гоно, у числі самураїв теж з'явилися багаті землевласники — госі. Великі ділянки землі скуповувалися лихварями. До середини XIX століття в руках усіх цих людей (так званих нових поміщиків) знаходилося до 1/3 оброблюваних земель. З іншого боку, маса селян перетворювалася в батраків, оскільки вони були змушені продавати чи закладати свої ділянки (хоча формально закони сьогуната забороняли селянам продавати свої наділи). Найманими робітниками ставали і молодші сини власників наділів, тому що за законом заборонялося дробити невеликі селянські наділи серед спадкоємців.

Отже, ринкова економіка почала розвиватися в Японії набагато пізніше, ніж у Західній Європі і США. До середини XIX століття, коли багато європейських країн вже завершили промисловий переворот, Японія була ще типовою аграрною країною з пануючою феодальною системою. У цей період усе ще існували економічні і політичні порядки, встановлені в середні століття: феодальна роздробленість при номінальній владі імператора. У середині XIX століття стан самураїв разом з родинами нараховував більш 2 млн. чоловік, чи 6— 7% від майже 30-мільйонного населення країни. Основну частину населення — понад 80% — складали селяни.

Значному відставанню Японії від передових країн сприяла і міжнародна ізоляція країни, встановлена сьогунатом Токугава ще в 1639 році. Але до середини XIX століття в японській економіці усе помітніше ставав вплив нових відносин. Країна стояла перед необхідністю великих змін.

Визначений вплив на розвиток Японії зробило іноземне втручання в її внутрішні справи. У 1853—1854 роках американська ескадра під керівництвом коммондора Мет’ю Перрі вторглась у територіальні води Японії, у результаті чого в березні 1854 року Японія була змушена підписати нерівноправний міжнародний договір зі США, по якому для американських кораблів були відкриті порти Сімода і Хакодате. У 1858 році був підписаний ще один договір, що відкривав для США порти Канагава, Нагасакі, а потім Кіото, Осака, Едо. Незабаром такі ж договори були підписані з Англією, Францією, Росією, Голландією й іншими країнами. Відповідно до цих договорів Японія була змушена установити низькі ввізні мита і допустити на свої ринки дешеву західну продукцію, з якою не могли конкурувати місцеві ремісничі вироби. Це завдало сильного удару по японській промисловості, що зароджувалася, і насамперед текстильній, яка оказалася на грані зникнення. Замість західні країни вивозили з Японії практично за безцінь у величезних кількостях сировину і продовольство, що привело до їхньої недостачі. Особливо багато вивозилося золота, оскільки в Японії воно цінувалося втроє дешевше, ніж на світовому ринку. Безцеремонне іноземне втручання підривало фінансову систему країни: вона виявилася на порозі втрати економічної і державної незалежності. Сьогун слухняно виконував указівки ведучих західних держав і навіть намагався використовувати іноземні війська для придушення акцій непокори в країні. У результаті в 1862 році почалася громадянська війна, у якій брали участь селянські маси і жителі міст усіх провінцій. Буржуазна опозиція, а також деяка частина самурайського стану були налякані ростом народних виступів і об'єдналися для проведення революції «зверху». Наприкінці 1867 року опозиційна коаліція домоглася відставки останнього сьогуна династії Токугава. У країні були відновлені всі повноваження імператорської влади, що була передана в руки імператора Муцухіто (1852—1912).