Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Роздатковий материал 1-3.doc
Скачиваний:
124
Добавлен:
14.11.2019
Размер:
136 Кб
Скачать
☆

Методи виявлення проблем пацієнта

В сучасній практиці сестринської справи прийнято розглядати будь-який патологічний стан пацієнта - будь то хвороба, травма або вікові анатомо-фізіологічні зміни - з позицій виникаючих при цьому порушень життєдіяльності. Ці порушення в тому або іншому ступені, в тому або іншому об'ємі, залежно від різних обставин не дозволяють пацієнту самостійно підтримувати свою повсякденну життєдіяльність на якісному рівні. Кажучи іншими словами, пацієнт не здатний самостійно задовольняти свої життєво важливі потреби. Цей стан породжує відчуття дискомфорту у пацієнта і свідчить про низьку якість медичної допомоги, що надається. Ступінь виникаючих порушень може бути різна. Вона залежить як від тяжкості і особливостей захворювання, так і від ряду інших чинників: віку, навколишнього середовища, знань, умінь, бажань і здібностей людини. Залежить вона і від професіоналізму медичного персоналу, наявності спеціальних засобів реабілітації, що дозволяють звести наслідки виникаючих порушень до мінімуму.

Чим точніше і повніше визначені проблеми пацієнта щодо задоволення його повсякденних потреб, чим більше при догляді за хворим буде застосовано засобів реабілітації, тим більшою мірою пацієнт відчуватиме свою незалежність.

Визначення проблем пацієнта, інваліда або людини немолодого або старечого віку називається медико-соціальною діагностикою (оцінкою). Для проведення повної, послідовної і систематичної медико-соціальної діагностики Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) рекомендує використовувати модель сестринської справи Вірджинії Хендерсон.

При спілкуванні з хворим і його родичами необхідно провести медико-соціальною діагностику, для того, щоб визначити, в якому ступені пацієнт може ці потреби задовольняти самостійно, і яку допомогу йому необхідно надати, щоб дані потреби були задоволені. Як інструменти такої діагностики використовуються:

  • опитування пацієнта і його близьких;

  • огляд пацієнта;

  • проведення тестів, що дозволяють виявити здатність пацієнта виконати ту або іншу дію;

  • проведення тестів і заповнення спеціальних форм, в яких відображаються одержані дані.

В різних лікувальних установах прийняті різні форми виявлення порушення потреб хворих. Це пояснюється, перш за все, тим, що у нас в країні поки немає загальноприйнятих сестринських стандартів обстеження хворого.

Як приклад діагностичної шкали можна привести достатньо популярну у всьому світі і у нас в країні шкалу Бартела для визначення активності в повсякденному житті. За шкалою діагностуються деякі важливі аспекти повсякденної життєдіяльності.

Шкала Бартела (в скороченому вигляді)

  1. Їда

    • не потребує допомоги, здатний самостійно користуватися всіма необхідними столовими приладами;

    • частково потребує допомоги, наприклад, при розрізанні їжі;

    • повністю залежить від оточення (необхідне годування із сторонньою допомогою).

  2. Персональний туалет (умивання особи, причісування, чищення зубів, гоління)

    • не потребує допомоги;

    • потребує допомоги.

  3. Одягання

    • не потребує сторонньої допомоги;

    • частково потребує допомоги, наприклад, при одяганні взуття, застібанні гудзиків і т.д.;

    • повністю потребує сторонньої допомоги.

  4. Прийом ванни

    • приймає ванну без сторонньої допомоги;

    • потребує сторонньої допомоги.

  5. Контроль тазових функцій (сечовипускання, дефекація)

    • не потребує допомоги;

    • частково потребує допомоги (при використовуванні клізми, свічок, катетера);

    • постійно потребує допомоги у зв'язку з грубим порушенням тазових функцій.

  6. Відвідини туалету

    • не потребує допомоги;

    • частково потребує допомоги (утримання рівноваги, використовування туалетного паперу, зняття і одягання брюк і т.д.);

    • потребує використовування судна, качки.

  7. Вставання з ліжка

    • не потребує допомоги;

    • потребує нагляду або мінімальної підтримки;

    • може сісти в ліжку, але для того, щоб встати, потрібна істотна підтримка;

    • не здатний встати з ліжка навіть із сторонньою допомогою.

  8. Пересування

    • може без сторонньої допомоги пересуватися на відстані до 500 м;

    • може пересуватися із сторонньою допомогою в межах 500 м;

    • може пересуватися за допомогою інвалідної коляски;

    • не здібний до пересування.

  9. Підйом по сходах

    • не потребує допомоги;

    • потребує нагляду або підтримки;

    • не здатний підійматися по сходах навіть з підтримкою.

Особливу увагу необхідно звернути на пункти, що свідчать про часткову здатність пацієнта виконувати ту або іншу функцію життєдіяльності. В кожному такому випадку потрібно визначити, за допомогою яких засобів реабілітації пацієнт може в максимально можливому об'ємі виконати ті або інші дії.

Наприклад, якщо пацієнт не може самостійно сісти в ліжку, то може бути, він може це зробити, якщо ліжко забезпечене балканською рамою або настінним поручнем. Причому тут треба бути дуже уважним. Хворий може не використовувати поручень, якщо він розташований з боку слабкої руки, або, якщо той, що доглядає, не роз'яснив належним чином, як цим поручнем користуватися, або якщо поручень розташований в незручному для ефективного підтягання місці.

Тому після підбору необхідних засобів реабілітації потрібно навчити пацієнта ними користуватися і коригувати в процесі навчання якість і кількість засобів реабілітації для досягнення якнайкращого результату.

На підставі одержаних даних складається план дій з надання допомоги і підбираються необхідні засоби реабілітації. План обов'язково повинен бути обговорений і узгоджений з самим пацієнтом. Необхідно пам'ятати, що без активної участі пацієнта догляд навряд чи буде ефективним.

І ще - тільки за наявності у розпорядженні пацієнта засобів реабілітації він може брати активну участь в задоволенні своїх потреб, реабілітовуючи свої здібності по ходу захворювання. У разі ж відсутності засобів реабілітації або при дуже "дбайливому" догляді, що виключає максимальне використовування можливостей самого хворого і створює для нього "тепличні" умови, пацієнт займає пасивну позицію, вимушений користуватися допомогою персоналу, що доглядає, не розвиває, а, навпаки, часто втрачає навики повсякденної діяльності.