Механізми засвоєння писемного мовлення

Загальнофункціональні

Усномовленнєві передумови

Специфічні мовленнєві

Слухова диференціація фонем, їх правильна вимова, сформованість лексико-граматичної сторони мовлення.

1.Зорово-просторовоий гнозис та праксис, увага, пам'ять.

2.Операціональні компонентів мислення - аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, класифікації контроль

Симультанно-сукцесивний аналіз і синтез, аналітико-синтетична діяльність слухового та мовнорухового аналізаторів

Система практичних знань про звукову, лексичну і граматичну сторону мовлення, необхідних для участі в актах мовленнєвої комунікації

Засвоєння семантики мовних знаків та процес прийому і передачі вербальної інформації

Забезпечують сприймання та породження мовленнєвого висловлювання

Лінгвістичний компонент мовленнєвої діяльності

Комунікативний компонент мовленнєвої діяльності

Недорозвинення усномовленнєвих передумов вказує на несформованість системи практичних знань про звукову, лексичну і граматичну сторони мовлення, необхідних для участі в актах мовленнєвої комунікації, тобто мовної компетенції (лінгвістичний компонент мовленнєвої діяльності).

Специфічні мовленнєві механізми забезпечують сприймання та породження мовленнєвого висловлювання.

Загальнофункціональні механізми зумовлюють, насамперед, засвоєння семантики мовних знаків (лінгвістичний компонент мовленнєвої діяльності), та процеси прийому і передачі вербальної інформації (комунікативний компонент мовленнєвої діяльності). Їх недоліки лежать в основі різного роду затримок мовленнєвого розвитку або ж загального недорозвинення мовлення, які не пов'язані з ураженням специфічних мовленнєвих механізмів. При цьому найсуттєвіші порушення виявляються під час використання дітьми на практичному рівні лексики та граматики рідної мови, що у писемному мовленні виражено у вигляді різних за характером помилок: фонетичних та лексико-граматичних.

Основними симптомами дисграфії є стійкі специфічні помилки (не пов’язані із застосуванням орфографічних правил), виникнення яких не обумовлено порушеннями інтелектуального або сенсорного розвитку або нерегулярністю шкільного навчання. Такі патологічні помилки слід відрізняти від помилок, яких припускаються діти під час вивчення нової теми.

Основними критеріями відмежування патологічних помилок від непатологічних є: стійкість, здатність закріплюватись та збільшуватись, якщо не проводити спеціальної корекційної роботи.

Український, як і російський правопис базується на декількох принципах, серед яких провідними і найбільш загально прийнятими можна вважати: фонетичний (фонематичний), морфологічний та традиційний (історичний).

Принципи українського і російського правопису

Історичний принцип

Морфологічний принцип

Фонетичний принцип

Фонетичний принцип письма є основою графіки. Суть його полягає в тому, що буквене позначення повністю відповідає тим фонемам, які чуються в слові (слова записується так, як чуються і вимовляються). Для засвоєння фонетичного принципу письма дитині необхідно оволодіти основними операціями письма: звуковим аналізом; співвіднесенням звука з буквою та співвіднесенням букви з кінемою. Якщо дитина в процесі засвоєння цих операцій допускає помилки в словах, які записуються за фонетичним принципом, такі помилки вважаються тимчасовими, пов’язаними з певними етапами засвоєння цих операцій. В цей період допускається, що дитина може пропускати, переставляти та додавати зайві букви в слова. Однак по мірі оволодіння операціями письма такі помилки мають зникнути. Якщо ж дитина стабільно продовжує пропускати голосні та приголосні букви під час їх збігу, замінювати букви, що позначають близькі за акустико – артикуляційними ознаками звуки, або замінювати букви, схожі за написанням, це свідчить про те, що дитина має труднощі у засвоєнні основних операцій письма. Такі помилки слід вважати патологічним, які потребують спеціальної логопедичної корекції.

Морфологічний принцип письма полягає в тому, що при написанні зберігається сталість буквеного позначення морфем (префіксів, суфіксів, закінчень), не дивлячись на те, що в різних фонетичних умовах вони вимовляються і чуються по-різному. Саме на цьому принципі базується більшість правил орфографії. Коли виникає невідповідність між вимовою і написанням, вибір букви визначається певним орфографічним правилом.

Помилки, допущені в орфограмах, які ще не вивчались, не вважаються патологічними. Якщо ж учень, знаючи правило, не може його застосувати, стабільно допускає однотипні орфографічні помилки, то в таких випадках помилки вважаються патологічними або дизорфографічними.

Розглянемо більш детально типи патологічних помилок та їх механізми.

Автори застосовують різні принципи аналізу специфічних помилок. Так, І.М.Садовнікова виділяє 3 групи помилок: помилки на рівні букви та складу; помилки на рівні слова; помилки на рівні речення.

Р.І.Лалаєва пропонує об’єднати помилки таким чином: спотворення та заміни букв; спотворення звукоскладової структури слова; порушення злитності написання окремих слів у реченні; аграматизми на письмі.

Симптоматичні класифікації дисграфій