2. Людська діяльність і принцип екологічної еквівалентності

Людина, впливаючи на екосистеми і відторгаючи частина речовини та енергії у виробничий цикл, порушує біотичні кругообіги, що неминуче позначається на стані навколишнього середовища. Як правило, вона стає несприятливою для життя людини. Однак вторинні біогеоценози, що виникають на місці корінних в результаті антропогенного впливу, не завжди збиткові з точки зору підтримки функцій біотичного кругообігу. Для людини головне, щоб жива речовина, незалежно від того, якими формами вона подана (наприклад, корінним лісом або вторинним лугом), виконувало свої різноманітні функції так, щоб середовище проживання в даному місці залишалася сприятливою.

Наслідком антропогенного впливу на природні ландшафти є їх екологічна дестабілізація. Остання визначається В. С. Залетаевим як антропогенно змінена і змінюється географічне середовище, на яку типові новий характер динамізму, аномально швидкий розвиток як процесів деструкції екосистем, так, одночасно, і новоутворень, прояв нових екологічних феноменів, а також формування нових механізмів самоорганізації екосистем. Найважливіша властивість екологічно дестабілізованою середовища - виникнення дробової екологічної диференційованості і контрастності біогеоценотичного покриву і разом з тим посилення екологічної зв'язності різнорідних територій на основі істотно збільшеного транспорту речовини і розселення організмів.

У екологічно дестабілізований ландшафтах змінюється природний потенціал, тобто кількість проходить через геосистеми речовини, енергії, інформації, завдяки яким ландшафти існують, зберігаючи внутрішні і зовнішні зв'язки, і самовідновлюватися при впливі на них людини. Нормальне функціонування і здатність до самовідновлення ландшафту можливі тільки за умови збереження біотичної структури зональних типів природних екосистем. Функції живої речовини визначають інтенсивність біогеохімічних кругообігів, біологічну продуктивність екосистеми, загальні запаси органіки в ландшафті. Кількість і форма цих запасів, характер кругообігів впливають на напрям господарської діяльності, а остання, у свою чергу, викликає зміни названих процесів у ландшафті.

А.М. Алпатов запропонував оцінювати стан природи, виходячи з принципу екологічної еквівалентності: що виникають в результаті антропогенного впливу динамічні рівноваги повинні бути еквівалентні средообразующих функцій природних екосистем. Слід визнати, що еволюція біосфери в фанерозої відбувалася саме відповідно до цього принципу: ліси лепідофітов кам'яновугільного періоду поступилися місцем лісах голонасінних і покритонасінних рослин мезозою і кайнозою, формаціям трав'янистої рослинності. Незважаючи на зміну співтовариств, всі вони справно виконували свої средообразующее функції.

Принцип еквівалентності розширює трактування поняття стійкості біосфери: вона може вважатися стійкою, якщо виникають в ній екосистеми будуть за основними средообразующих функцій еквівалентні старим.

Довгий час існування людства в полоні ілюзій, що можна створити таку соціально-політичну систему, при якій людство буде, не обмежуючи своєї чисельності, поступально поліпшувати свій життєвий рівень, збільшувати життєві блага і зберігати навколишнє середовище. Екологічні проблеми в тій чи іншій мірі завжди супроводжували становленню і розвитку цивілізації. Однак те, що було в минулому, не може йти ні в яке порівняння з протиріччями, які виникають при взаємодії суспільства і природи в сучасну епоху. Необмежене використання природних ресурсів і вільне видалення відходів в навколишнє середовище призвело до того, що в багатьох країнах практично не залишилося непорушених природних екосистем, здатних, реалізуючи принцип Ле Шательє, повною мірою виконувати свої средообразующее функції.

Сталий розвиток суспільства все більше стримується глобальними екологічними проблемами. До їх числа належать: демографічний вибух; скорочення орних угідь, голод; забруднення навколишнього середовища, руйнування природних ландшафтів; енергетична криза.

У 1992 р . в Ріо-де-Жанейро проходила на рівні глав держав і урядів робота Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка констатувала неможливість руху країн, що розвиваються по шляху, яким прийшли до свого добробуту розвинені країни. Визнано, що ця модель веде до катастрофи. У зв'язку з цим проголошена необхідність переходу світового співтовариства на рейки стійкого розвитку (sustainable development). Зауважимо, що широко увійшло в побут поняття «сталий розвиток» - дуже неточний переклад англомовного терміну sustain - підтримувати, підкріплювати. Так що, швидше, sustainable development треба перекладати як «підтримує або збалансований розвиток».

Міжнародною комісією з навколишнього середовища та розвитку в 1987 р . дано таке визначення: «Сталий розвиток - це такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Воно включає два ключових поняття: 1) потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, які повинні бути предметом першорядного пріоритету; 2) обмежень, зумовлених станом технології і організацією суспільства, накладених на здатність навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби » .

Ноосфера (від грец. Noos - розум) - сфера розуму, буквально «мисляча оболонка». Термін введений у науку в кінці 20-х років нашого століття. Проте до цих пір уявлення про ноосферу залишаються вкрай суперечливими. Ноосферне вчення визнається, з одного боку, як найбільше наукове досягнення, більше того, як основний закон соціальної екології, з іншого - як світла, але хитка мрія про керованої людським розумом довкіллю або навіть утопія.

Головним творцем ноосферної концепції став В.І. Вернадський. Двадцятирічним студентом Санкт-Петербурзького університету, працюючи над рефератом, він записує думку, що стала згодом однією з провідних у його науковому пошуку: «Людина теперішнього часу вдає із себе геологічну силу; сила ця все зростає і межі її зростання не видно». До ноосферні ідеям Вернадський дійшов, вивчаючи еволюцію біосфери; однак самого терміна «ноосфера» він ще не використав.

Ключові положення концепції В. І. Вернадського: а) людство - велика геологічна сила, б) ця сила є розум і воля людини як істоти соціально організованого; в) образ планети змінений людиною настільки глибоко, що виявився порушених її біогеохімічний метаболізм; г) людство еволюціонує в бік відокремлення від решти біосфери.

Викладені ідеї тоді ж у Парижі були гаряче сприйняті французькими колегами - математиком, філософом Е. Леруа і геологом, палеоантропології, теологом П. Тейяр де Шарденом. Для позначення «олюдненої біосфери» ними був запропонований термін «ноосфера», що вперше з'явився в пресі в 1925-1927 рр.. В.І. Вернадський прийняв і підтримав його, став широко використовувати у своїх наступних працях. У 1937-1938 рр.. він працює над філософським і науково-історичним введенням до «головній книзі життя» про хімічному будову біосфери. Введення вилилося в самостійну фундаментальну монографію «Наукова думка як планетне явище».

У названій, підсумковій для В. І. Вернадського, роботі ноосфера найчастіше визначається як «царство розуму». Характерні короткі висловлювання типу: «Царство розуму» корінним чином змінює вигляд і будова біосфери, перетворюючи її в ноосферу »;« Царство розуму - це не тільки наукова думка, а й ... всі духовні прояви особистості людини ...», у тому числі «... у сфері релігійної, художньої та філософської ...», а також« ... світ художніх побудов ... наприклад, в музиці або зодчестві ...».

Ідеальна складова - лише одна сторона ноосфери. Інша - матеріальна - представлена ​​біосферою, перетвореної людською працею і волею. Наукова думка «... будує і направляє технічну роботу людства». Під впливом «культурної біогеохімічної» енергії глибоко трансформуються природні режими енерго-і масообміну. Ноосфера виявляється насиченою різноманітним техновеществом і новими видами антропогенної енергії.

Якщо синтезувати всі характеристики ноосфери, дані В. І. Вернадським, то вона подається як сфера людської культури з широким спектром духовних і матеріальних проявів. Як і в ранніх роботах, Вернадський пов'язує її виникнення і розвиток з процесом культурогенезу.

Висновок

На рубежі XX і XXI ст. людське суспільство почало усвідомлювати кінцівку свого існування. Не встигла відійти на другий план небезпека загибелі від ядерної війни, як наблизилася не менш страшна глобальна екологічна небезпека. В. А. Зубаков пропонує два крайніх сценарію майбутнього людства. По першому людство не зможе затримати наближення глобальної екологічної кризи. Розвиток світового співтовариства буде йти в найближчі 30-40 років стихійно. У цих умовах навіть без ядерної війни до кінця XXI ст. деградація біосфери і заміна її техносферою стане реальністю.

За другим сценарієм протягом найближчих двох десятків років людство зможе або знайти вихід з глобальної екологічної кризи, або суттєво його сповільнити. Цього можна досягти тільки за умови політичного об'єднання людства, контролювання народжуваності, повного екологізірованія виробництва і переходу від класового протистояння до відносин соціальної справедливості. Шлях до ноосфери лежить через перехід від пріродопотребітельского мислення до принципово нового екологічного мислення, націленому на органічне злиття людського суспільства з біосферою.

Виживання людини в умовах глобальної екологічної кризи безсумнівно залежить від наукових знань, впровадження в практику нових технічних досягнень. Але досягнення науки і техніки не зможуть принести очікуваних результатів без опори на моральне виховання, на культурні традиції. Культуру називають негенетичної пам'яттю людей. Панівне світогляд, етичні норми як ознаки культури відіграють важливу роль у збереженні соціуму. Культурні та біологічні норми поведінки повинні носити екологічну спрямованість - зберігати місце існування сприятливої ​​для життя.

Список використаної літератури

1. Алпатов А.М. Про принципові основи охорони природи Землі / / Питання охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Л., 1998.

2. Вернадський В.І. Біосфера / / Избр. соч. Т. V. М., 1960.

3. Вернадський В.І. Роздуми натураліста. Кн. 2. Наукова думка як планетне явище. М., 1977.

4. Вернадський В.І. Кілька слів про ноосферу / / Тр. біогеохім. лабораторії. Т. 16. М ., 1980.

5. Вернадський В.І. Біосфера і ноосфера / / Б-ка праць акад. В.І. Вернадського. Жива речовина і біосфера. М., 1994.

6. Данилов-Данільян В.І., Горшков В.Г., Арський Ю.М., Лосєв К.С. Навколишнє середовище між минулим і майбутнім: Світ і Росія / / Екое Інформ. 1994, № 5-6.

7. Дедю І.І. Екологічний енциклопедичний словник. Кишинів. 1990.

8. Зубаков В.А. XXI століття. Сценарії майбутнього: аналіз наслідків глобальної екологічної кризи. СПб, 1995.

9. Лапо А.В. Сліди колишніх біосфер. М., 1987.

10. Петров К.М. Загальна екологія. Вид "Хімія", СПб, 2000, 376 с ..