Висновки
Спираючись на проведений мною аналіз, я можу сказати, що всі ці серйозні кадрові призначення нової влади в принципі й становлять ту саму «групу Януковича». Як не дивно, але у лідера партії практично ніколи не було жорстко певної групи людей, яку можна було б назвати «своїми». В. Янукович фактично вольовим зусиллям сформував власну команду, яка почала дуже успішно набирати обороти, і однією з важливих рис цієї команди була відсутність жорсткої прихильності до Донбаського регіону: кияни С. Льовочкін і Д. Табачник, жітомірец (і колишній рухівець) В. Лавринович , львів'янка Г. Герман, уродженець Калуги М. Азаров. Саме ці люди багато в чому визначають нову політику і переважна більшість посадових призначень. Навіть конфлікти між ними (наприклад, Табачника і Герман) та їх наслідки (призначення В. Семиноженко було здійснено за безпосередньої участі Г. Герман і однозначно на противагу Д. Табачнику) зайвий раз показували, що саме ці люди тепер визначають політику нової влади. Хоча на певному рівні можна умовно розвести «групу Фірташа» і «групу Януковича», протистояння їх з «донецькими» зробило їх щонайменше ситуативними союзниками при однозначному збереження власних стратегічних цілей (наприклад, боротьба за доступ та вплив на В. Януковича). У той же час «донецьке» крило партії, схоже, готується до масштабного наступу на своїх внутрішньопартійних опонентів. Відставка В. Семиноженко - це проба сил і концептуальна перевірка, з одного боку, свого впливу на президента (оскільки без його згоди проводити подібні заходи неможливо), а з іншого - спроба з'ясувати, якою буде відповідь на такий демарш.
Спробу вивести з гри одного з членів «групи Януковича» можна вважати обмежено успішною. Г. Герман недвозначно дала зрозуміти, що подібне рішення стало можливим тільки після узгодження позицій між В. Януковичем і М. Азаровим. Тим самим було визнано, що старої донецькій команді вдалося натиснути на Президента з метою домогтися потрібного рішення. По всій видимості, Президент не захотів сваритися зі старими соратниками (від яких до того ж залежить його парламентська підтримка) за таким «нікчемним» приводом. Тим більше що й сам В. Семиноженко доставив В. Януковичу декілька неприємних хвилин, коли на одному з ток-шоу згадав про можливості входження України в союзну державу з Росією і Білоруссю. Проте подальші події показали, що позиції «групи Фірташа» та людей Януковича дуже сильні. За великим рахунком ця ситуація була іспитом на міцність не стільки для М. Азарова, скільки для С. Льовочкіна. Проте прийняте рішення залишити В. Семиноженко в Кабміні на посаді радника М. Азарова і головою одного з держкомітетів. С. Льовочкін не став без крайньої необхідності брати участь у працевлаштуванні людини, цькуванням якого вирішили зайнятися і свої, і чужі. Він продемонстрував, що вплив двох груп на В. Януковича все ще сильно і вони цілком можуть перегравати «донецьке» крило партії. Хоча наявність спільних інтересів у двох груп навряд чи може перешкодити їм у боротьбі один з одним.
Можна сказати, що завершення формування вертикалі влади і збереження статус-кво між основними групами впливу в Партії регіонів (відносини між якими на рідкість конфліктні) неминуче будуть приводити вже в найближчому майбутньому до спроб внесення нових кадрових змін у команді Президента. До таких відноситься і звільнення 10 липня з посади ще одної людини В. Януковича - міністра МНС Н. Шуфрича.