якщо система має високий рівень організації, вона сама змінює, удосконалює зовнішнє середовище, пристосовуючи його до досягнення своєї мети, до задачі збереження цілісності.»
6. Виховна система – це система цілеспрямована, її не можна уявити без мети, яка відіграє роль системо утворення і є головним орієнтиром у життєдіяльності системи і за допомогою своїх зв’язків з різними компонентами.
7. Виховна система — це система складна і вірогідна. Складність виховної системи обумовлена великою кількістю елементів і зв'язків між ними. Майбутнє складних систем важко пророкувати, тому прогнози носять вірогідний характер.
8. Виховна система — це система самокерована і така, що саморозвивається. «Саморозвиток,— вважає Е. В. Бондаревська, — це здатність системи до подолання протиріч свого розвитку зусиллями самих учасників педагогічних процесів, здатність до самоврядування: постановки цілей, проектування нового стану системи виховання й етапів його досягнення, коректування освітньо - виховних процесів, об'єктивному аналізу їхнього ходу і результатів, висування нових перспектив і т. д.»
3.Етапи розвитку виховної системи.
Кожна система проходить у своєму розвитку такі 4 етапи, як:
становлення;
стабільного розвитку;
завершення;
відновлення і перебудови держави.
Система освітньої установи за Є.Н. Степановим включає:
Індивідно - груповий компонент (педагоги, учні, батьки, дорослі, які беруть участь у діяльності навчального закладу);
Найбільш важливою частиною індивідуально - групового компонентів є учні школи. З одного боку, вони – повноправні суб’єкти свого розвитку, життєдіяльності шкільного колективу, створення виховної системи, а з іншого боку – об’єкти продумано-сфокусованого і мимовільного впливу в процесі спільної діяльності, що культивується в шкільному колективі.
Головне завдання класоводів та класних керівників – створення умов для розвитку особистості учня. Досягається це організацією та проведенням виховної роботи з класним колективом та діяльністю в соціумі. Сюди входять:
а) гуртки, факультативи, спортивні секції;
б) вивчення умов життя учнів, відвідування вдома, визначення кола спілкування учнів у школі та поза нею;
в) співпраця з соціально-психологічною службою школи та бібліотекою.
Батьки не повинні залишатися поза рамками виховного процесу, їх слід активно залучати до участі у роботі батьківської конференції, у роботі батьківського комітету школи та класів, виховних заходах.
Ціннісно-орієнтаційний компонент (мета, завдання, цілі виховання, цінності колективу дітей та дорослих, принципи і ключові ідеї побудови виховної системи, перспективи життєдіяльності учнівського колективу);
Мета виховання: створення необхідних умов для самовизначення і самореалізації особистості.
Пріоритетними завданнями у виховній роботі школи є:
реалізація особистісно - орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі;
залучення молоді до національної та світової культури;
збереження морального та фізичного здоров’я підростаючого покоління;
виховання патріотизму, громадянських якостей особистості;
забезпечення педагогічних умов для соціалізації школярів, виховання в них життєвої компетентності.
Для реалізації цих завдань у школі був розроблений план виховної роботи навчального закладу та окремі плани, які були затверджені на засіданнях методичних об’єднань класних керівників. Ці плани охоплють всі напрямки виховання та включають у себе календарні, традиційні шкільні свята, заходи, конкурси, міські заходи щодо втілення національної програми «Діти України», «Комплексної програми профілактики злочинності і бездоглядності»та інших програм.
5.Функціонально - діяльнісний компонент (форми і методи організації спільної діяльності і спілкування, основні функції виховної системи, керування і самоврядування);
6.Комунікативний компонент (Відносини в суспільстві дітей і дорослих. Внутрішні і зовнішні зв’язки виховної системи.)
Комунікативний компонент показує, наскільки швидко розвиваються міжособистісні стосунки, формуються індивідуальні і групові ціннісні орієнтації.
7.Діагностико-результативний компонент (Критерії, показники і результативність виховної роботи. Форми, методи і прийоми вивчення, аналізу й оцінки функціонування виховної системи).
Для кожного етапу характерні специфічні задачі, види діяльності, організаційні форми, системо утворюючі зв'язки.
А М. Сидоркін називає педагогічні умови, за яких керування процесом розвитку виховної системи освітньої установи стає найбільш ефективним:
в ідеологію системи із самого початку закладені ідеї свободи вибору, особистої гідності, взаємної відповідальності і терпимості;
суб'єкт керування розвитком орієнтується на критерії педагогічно доцільного розвитку системи (самопочуття дитини, його особистісний ріст), а не розвитку взагалі;
керування розвитком системи здійснюється безупинно, якісно змінюючись від етапу до етапу;
носієм випереджальних ситуацій є, насамперед, педагогічний колектив;
суб'єкт керування розвитком розширюється, школярі почувають себе творцями системи;
відсутнє прагнення охопити всі ситуації шкільного життя однією ідеєю, правилом, нормою.
4. Функції виховної системи
У науковій педагогічній літературі виділяють такі функції сучасної виховній системи загальноосвітньої школи: інтегруюча, регулююча та розвиваюча.
Інтегруюча функція - це поєднання в одне ціле різних за змістом і характером виховних впливів, які підпорядковані загально визначеній меті виховання.
Регулююча функція - спрямована на упорядковування педагогічних процесів, визначення ступеня важливості, невідкладності; на управління ними та корекцію.
Розвиваюча функція - забезпечує розвиток і динаміку, оновлення і удосконалення виховної системи.
Захисна функція – забезпечується школою, що виступає фактором захисту, безпеки підростаючого покоління.
Функція корекції - полягає в тому, що школа корегує вплив зовнішнього середовища на школярів своїми цінностями, орієнтирами, правилами життя, виробленими в цій системі і добровільно прийнятими всіма членами даної спільноти.
Компенсаційна функція –полягає у тому ,що саме в школі має бути створена така модель людських відносин, така атмосфера духовності, емоційності людської особистості, якої так не вистачає в навколишній дійсності.
5.Виховне середовище, його роль у формуванні виховної системи класу.
Неорганізоване середовище може перекреслити усі педагогічні впливи на дітей. Тому виховна система школи включає в свою структуру такий компонент, як виховне або освітнє середовище. Науковці розглядають три варіанти визначення виховного середовища.
Л.І. Новікова вважає, що виховне середовище - це педагогічно цілеспрямоване організоване середовище, яке оточує дитину, клас, школу, дім, мікрорайон, село або селище, яке супроводжує людину дома, в школі, на вулиці і постійно впливає на неї.
Ю.С. Мануйлов вважає, що виховне середовище — це частина оточуючого середовища, в якому існує педагогічно сформований спосіб життя. Такий підхід недооцінює суб'єктивну роль дитини.
Д.В. Григор'єв вважає, що це динамічна мережа взаємопов'язаних педагогічних подій, які створюються соціальними суб'єктами різного рівня (колективні та індивідуальні), що є умовою особистісного розвитку і дорослого, і дитини.
Субєкти виховної системи:
Колективними суб'єктами є школа, театр, лікарня, бібліотека, системи позашкільної освіти.
Індивідуальні суб'єкти — це педагоги, батьки, діти, студенти, лікарі, юристи, інші люди, зустріч з якими є подією для дитини (подійний підхід).
Реалізація подібного (подійного) підходу в педагогіці припускає наявність у житті дітей яскравих, емоційно насичених незабутніх справ, привабливих як для колективу, так і для особистості.
Виховне середовище створює можливості для розвитку і формування особистості школяра, такі як:
1. Свобода прийняття школярем рішення про входження у виховне середовище.
2. Побудова діалогових відношень з людьми різного віку і різних соціальних груп.
3. Вибір різних колективів, спільностей та можливостей їх зміни.
4. Входження в культурне, природне, інформаційне та інші середовища.
Існує три підходи до побудови виховного середовища:
• амбівалентний (амбі — обоє, валене — маючий силу), тобто подвійне відношення до предмету;
• подійний (важливість подій);
• герменевтичний, що пов'язаний з феноменом толерантності, терпимості.
Оскільки у школі навчаються діти різних національностей, то необхідно виховувати культуру міжнаціонального спілкування, дух віротерпимості та дружби різних народів.
Суттєвою якісною характеристикою виховного середовища є його цілісність, але мають бути також зони невпорядкованості», які стануть витоками подальшого розвитку.