2.2. Виникнення банків у Стародавній Греції

З початку банківські операції здійснювали окремі храми, найвідомішими з яких були Дельфійський, Ефеський, Делонський, Фокейський, Мілетський та деякі інші.

Торговці, приватні особи і навіть цілі міста Стародавньої Греції віддавали свої гроші на зберігання до скарбниць храмів, недоторканість яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії.

Збереження грошей (вкладів і запасів) гарантувалося, для цього існувала певна система, яка стала відомою завдяки її функціонуванню до наших часів. ЇЇ умовно назвали „економікою горщиків".

Вклади цих специфічних банків були закритими і в обігу не використовувалися.

Внаслідок інтенсивного розвитку ремісництва й торгівлі зростали відповідні потреби в обмінних операціях і кредиті, що спонукало, крім храмів, і приватних осіб здійснювати банківські операції.

У Греції цих осіб називали трапезитами (від грецького "трапеза" - стіл), оскільки спочатку банківські обороти полягали в розміні готівкових грошей, що здійснювався за столами на ринках.

Власні монети в Стародавній Греції випускали 1136 полісів. Через це виникали значні труднощі у фінансовому й торговельному обігу.

Торговцям, які приїхали в інший поліс, необхідно було обмінювати свої монети на монети іншого курсу або взагалі іншої грошової системи.

Перевірка монет була досить складною справою й потребувала високої кваліфікації. Треба було знати вміст металу в монетах, курс різних монет певного полісу, визначати ступінь зносу монет, передбачати можливість перекарбування або появи фальшивих. За обмін брали певну плату - алаге.

Трапезити надавали кредити як із своїх власних грошей, так і за рахунок інших клієнтів.

Перша письмова згадка про трапези датується приблизно 520 р. до н. є., але вже до кінця століття обмінні трапези стали за своєю суттю банками, які поряд з обміном, перевіркою монет і кредитуванням виконували й інші функції: брали участь в угодах як посередники, свідки, поручителі, зберігачі документів і цінностей. У кредитуванні перевагу надавали фінансуванню торгівлі й підприємницької діяльності.

Лише з ІІІ ст. до н. є. діяльність трапезитів почала вважатися вже почесним заняттям. До того часу грецька аристократія вважала це заняття непрестижним, оскільки навіть простий афінський громадянин зневажав ремесло торгівлі. Перші грецькі банкіри за походженням були рабами.

Кредитні операції були побудовані на принципах платності, строковості, поверненості та забезпеченості.

Об'єктами застави були вантажі, під які брався кредит, кораблі з товарами, земельні ділянки і нерухомість, інші цінності (одного разу в заставу було запропоноване грецьке місто).

Державна влада не втручалась у справи банків, а юридичних норм документального обліку для захисту інтересів клієнтів і банкірів не існувало, однак клієнт був незахищений більшою мірою, оскільки умовою угоди з банкіром було поручництво і в разі відмови або неможливості клієнтів повернути позику поручник відшкодовував його.

2.3. Податки в Стародавній Греції

У Стародавній Греції в ІV-ІІІ ст. до Р.Х. представники знаті, закладаючи основи держави, увели податки на доходи в розмірі однієї десятої або однієї двадцятої частини доходів.

Існували й акцизи у вигляді приворітних зборів (тобто коло воріт міста).

Це дозволяло концентрувати й витрачати кошти на утримання найманих армій, на зведення укріплень навколо міст-держав, на будівництво храмів, водопроводів, доріг, на влаштування свят, роздачу грошей і продуктів біднякам та на інші суспільні цілі.

У той же час у стародавньому світі була й серйозна протидія оподатковуванню. В Афінах, наприклад, вважалося, що вільний громадянин не повинен платити податків. Особисті податки носять на собі відбиток рабства, і деякі повноправні громадяни вважали їх принизливими для себе. З небажанням визнавали вони й податки з майна.

Афіняни готові були вносити добровільні пожертвування, а данину вони воліли одержувати з переможених ворогів, а також зі своїх союзників.

Джерелом державних прибутків були: прибутки від рабської праці, добровільні внески і податки.

Для забезпечення правильності показань платника податків заохочувався донос, допускався насильницький обмін майна вищого класу на майно нижчого класу.

Це покарання застосовувалось за заниження вартості оподатковуваного майна. В Спарті - ілоти, основні платники податків, відповідали своїм життям за несвоєчасну сплату натурального оброку чи податі.