4. Організація надання допомоги людям похилого віку та самотнім

У розвинених країнах створено цілісну мережу закладів со­ціального обслуговування людей похилого віку, спрямовану на реа­лізацію принципів ООН і забезпечення їм гідного місця в суспільстві. Такі установи розташо­вують у громаді, за місцем проживання клієнта, якому надають право вибору форми обслуговування.

Найбільш цілісну систему організації обслуговування людей похилого віку має Великобританія. Там поши­рені такі види обслуговування:

1) будинки готельного типу (забезпечення місцями проживання, де людям надає підтримку доглядальник, який зазвичай постійно про­живає в будинку. Кімнати забезпечені системою аварійного виклику. Завдання доглядальника в разі звернення забезпечити послуги іншої служби, а не безпосередній догляд. Такі заклади не усувають пробле­му самотності: люди мешкають у своїх квартирах і не надто активні у спілкуванні);

2) догляд у будинках постійного проживання (їх утримує або місце­ва влада, або приватні чи добровільні організації; будинки відповіда­ють потребам людини похилого віку, падаючи захищене проживання. Як правило, люди в таких будинках не потребують постійної медич­ної допомоги. Однак є й будинки з висококваліфікованим персона­лом, у них можуть проживати соматично ослаблені люди та люди з психічними розладами);

3) будинки сестринського типу (їх утримують приватні або доб­ровільні організації; будинки призначені для догляду за тими, хто не може жити вдома. Люди, які там перебувають, мають сплачувати по­слуги повністю чи частково, а решту сплачуватиме місцева влада. Раз на півроку менеджер будинку, який займається питаннями надання допомоги, здійснює перегляд потреб клієнтів. У таких будинках час­то мешкають люди Із проблемами психічного здоров'я);

4) денні стаціонари/центри (люди залишаються жити вдома, але відвідують спеціально створені центри, будинки постійного прожи­вання чи сестринського типу. Для перевезення цих людей місцева влада часто використовує таксі чи спеціальні транспортні засоби. У таких закладах поєднують роботу професіоналів і волонтерів, ство­рено мультидисциплінарні команди / багатопрофільні бригади для допомоги. Зазвичай клієнти перебувають у таких закладах зранку і до середини дня, але останнім часом це стало можливо й увечері та у вихідні. У багатьох центрах створено спеціальні відділення для підтримки тих, хто здійснює догляд за психічно хворими родичами, де можуть надати послуги вночі, щоб підтримати доглядальників);

5) денні/обідні клуби (якщо у денному стаціонарі здійснюють пер­сональний догляд, то в клубах годують в обід і забезпечують спілку­вання. Такі заклади створюють громадські організації переважно в приміщеннях церкви, у комунальних центрах. Такі послуги призна­чені для тих, хто живе один, вони полегшують переживання стану самотності та пов'язаної з нею депресії);

6) доставка харчування за місцем проживання / «їжа на колесах» (доставка продуктів додому до клієнта, зазвичай у вже приготовлено­му вигляді з тим, щоб їх можна було просто розігріти; таку їжу до­ставляють з місцевих шкіл чи з будинків постійного проживання, у сільських районах можна використовувати заморожені продукти хар­чування. Ця послуга також передбачає залучення штатних працівників для приготування їжі вдома);

7) догляд за місцем проживання (надання довготривалої та спла­нованої соціально-побутової допомоги відповідно до потреб клієнта);

8) чергові бригади невідкладної допомоги (передбачаються послу­ги соціального працівника, який взаємодіє з практикуючим лікарем і організовує короткотерміновий догляд);

9) служба прання білизни (зазвичай для людей, які страждають нетриманням сечі та калу, у багатьох випадках вдається запобігти пе­редачі людей до резидентних закладів, оскільки суттєво полегшуєть­ся робота доглядальників);

10) допомога і адаптація (якщо людина втрачає частину своїх функцій і потребує реабілітаційних пристроїв для користування влас­ним помешканням — сидіння у ванній, поручні, візочок на коліщат­ках тощо);

11) консультування (надання можливості клієнтам і доглядальникам вирішити, якої саме допомоги вони потребують і що вони хотіли б запланувати на майбутнє. Іноді соціальним працівникам потрібно багато часу, щоб переконати людину похилого віку чи подружжя дати згоду відвідувати денний центр або будинок постійного проживання)[9].

В Україні послуги людям літнього віку надають:

1. Державні заклади:

- територіальні центри з обслуговування одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів;

- будинки-інтернати,

- геріатричні пансіонати,

- пансіонати для ветеранів війни та праці.

- спеціальні жилі будинки для ветеранів і пенсіонерів (вони нагадують закордонні будинки компактного проживання) як проміжна ланка між резидентним доглядом і доглядом у громаді.

Ці заклади в основному розв'язують соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, але не повною мірою реалізують право людей похилого віку на інтеграцію в суспільство.

2. Недержавні організації:

- мережа соціальної підтримки;

- благодійні соціальні послуги (як приклад, хеседи – благодійні соціальні служби єврейських громад, що залучають во­лонтерів, надають можливість самореалізації та участі в житті національної громади):

1) догляд на дому,

2) денні центри,

3) клуби за інтересами,

4) освітні гуртки та бібліотеки,

5) програми прокату реабілітаційного обладнання,

6) доставка обідів додому,

7) організація безкоштовного харчування в їдальнях або в так званих «теплих будинках» (обідніх клубах),

8) надання гуманітарної допомоги,

9) отримання консультацій лікарів, юристів.

Перспективним для України є створення нових соціальних і соціально-медичних служб:

• будинків компактного проживання (для 12-15 осіб),

• будинків тимчасового проживання (наприклад, на зимовий період, 10-15 осіб),

• хоспісів (служб допомоги термінально хворим),

• реабілітаційних центрів для тих, хто зазнав насилля у сім'ї,

• кризових центрів,

• клубів за інтересами тощо.

Такі заклади можуть бути як державними, так і недержавними, зокрема такими, що працюють за соціальним замовленням.