6. Джерела (форми права) та їх класифікація. Система законодавства, систематизація нпа.
У правознавстві, юридичній практиці термін «джерело права» розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна «форми права». Право має:
- внутрішню форму (внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути)
- і зовнішню форму (це система законодавства)
Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, санкцію, а зовнішньою – стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма.
Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, то в літературі виділяють:
Загальносоціальні (матеріальні) джерела права - економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші чинники, що породжують, об'єктивно зумовлюють виникнення правових норм.
Юридичне джерела (форми) права – офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення.
Нині у правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні нормативні акти органів держави. Другою за значущістю формою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.
Юридичні нормативні акти (нормативно-правові акти) - це рішення компетентних суб'єктів права, державних органів, що відображені в письмових документах та встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.
Юридичні нормативні договори – це добровільне і узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди).
Правовий звичай – це правило поведінки, яке складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії.
Судовий чи адміністративний прецедент – це рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм. Судовий прецедент як джерело права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія).
Найпоширенішим джерелом права більшості сучасних держав, у то числі й в Україні, є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками:
1) ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є їх одностороннім волевиявленням;
2) має зовнішню форму у вигляді певного писемного документа;
3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні;
4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою;
5) має юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання;
6) надає волі народу офіційного характеру.
Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:
за суб'єктами ухвалення – на акти органів держави, народу в процесі референдуму, громадських об'єднань, трудових колективів, спільні акти органів держави і недержавних формувань;
за юридичною силою – на закони і підзаконні нормативні акти.
Закон – НПА, що має вищу юридичну силу, приймається вищим представницьким органом (парламентом) держави, регулює важливі суспільні відносини.
Конституція – Основний закон держави, приймається за особливою процедурою, встановлює засади державного і суспільного ладу, правовий статус людини, систему державних органів, територіальний устрій та основні принципи державного і суспільного життя.
Види законів:
Конституційні закони – вносять зміни і доповнення до Конституції.
Органічні закони – закріплюють порядок організації, функціонування певного державного органу.
Звичайні закони – регулюють усі інші суспільні відносини.
З метою конкретизації законів компетентними органами приймаються підзаконні акти нормативні акти, спрямовані на виконання законів. Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент – укази. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів – постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств – інструкції, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів – рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад – рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій – нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій – нормативні накази, розпорядження і інструкції.
за сферою дії – на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;
за ступенем загальності правових норм – на загальні і конкретизаційні;
за характером волевиявлення – на акти встановлення, зміни та скасування норм права;
за галузями законодавства – на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні і т. ін.;
за часом дії — визначно-строкові і невизначно-строкові.
Система законодавства:
– сукупність чинних нормативно-правових актів певної держави;
– способом зовнішнього прояву та існування системи права .
Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Між системою права і системою законодавства є відмінності:
1. Система права є невидимою, оскільки відбиває внутрішню будову права, а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.
2. Система права є сукупністю правових норм, а система законодавства — сукупністю нормативно-правових актів.
3. В системі права норми права логічно розподілені за галузями, підгалузями та інститутами. Можливим є варіант, коли галузь права є, а галузі законодавства — немає (фінансове право, право людини на соціальне забезпечення та ін.). У цьому випадку галузі права не кодифіковані, а нормативний матеріал розосереджений по кількох правових актах, які потребують на уніфікацію.
4. Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеве законодавство – конституційне, цивільне), і вертикальну (ієрархічне – закони і підзаконні НПА). У федеративних державах існує законодавство федерації і законодавство її суб'єктів (вертикальна будова).
5. Первинний елемент системи права — норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства — стаття закону, яка містить нормативне розпорядження, котре, як правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової норми.
6. Система права формується об'єктивно, відповідно до існуючих суспільних відносин, а система законодавства створюється в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів і тому включає суб'єктивний момент.
Чинне законодавство охоплює велику кількість НПА, є багатоплановим. Для полегшення практики його застосування використовується систематизація НПА.
Систематизація НПА – це діяльність з упорядкування нормативних актів, зведення їх до певної внутрішньо узгодженої системи. Здійснюється для:
– усунення суперечностей між нормативними актами;
– підвищення якості та ефективності законодавства;
– забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.
Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів:
1) кодифікація – систематизація законів та інших нормативних актів, що регулюють певну галузь суспільних відносин з удосконаленням їх змісту та об’єднанням у новий НПА.
Результати кодифікації:
– Конституція,
– Кодекс – єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт. Він має складну структуру і великий обсяг, поділяється на частині: загальну і особливу, розділи та глави (Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.).
– Основи законодавства – кодифікований акт, що містить концептуальні поняття, цілі і завдання правового регулювання, принципи, які встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин – Основи законодавства про охорону здоров'я від 19.11.92, .
– Статут – кодифікаційний акт, що регулює діяльність певних відомств, міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління (Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць, Статут підприємства).
– Положення – кодифікаційний акт, що визначає правовий статус, завдання і компетенцію державних органів і установ (Положення про службу в органах внутрішніх справ)
– Правила – кодифікаційний акт, що визначає не правовий статус, а правовий порядок якогось виду діяльності (Правила дорожнього руху).
2) інкорпорація – спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них. Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному, алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо. Інкорпорація може бути:
– офіційною – здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад, «Відомості Верховної Ради України»);
– неофіційною – здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами.
Позаяк в першому випадку збірники, що видаються, є офіційною формою опублікування і на них можна посилатися при розгляді юридичних питань, в другому вони мають лише довідково-інформаційний характер.
Найпоширеніші види інкорпорації: хронологічна – спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за часом їх опублікування і вступу в дію; систематична – спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за предметною ознакою: за галузями права, сферами державної діяльності.
3) консолідація – спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох НПА в, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання. Вона використовується там, де відсутня можливість кодификації; є уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості. Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів.