11.4. Участь України у першій світовій війні

Вище вже відзначалося, що однією з тенденцій розвитку світової економіки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. є утворення фінансового капіталу. Названа тенденція вносить суттєві зміни у характер міжнародних стосунків. Якщо доба промислового капіталізму позначена вивозом товарів у інші країни, то з появою фінансового капіталізму надається перевага вивозу капіталу. Як наслідок, посилюється агресивність розвинутих країн, загострюється їх боротьба за переділ колоній і розподіл інших країн на сфери впливу, що врешті-решт призводить до світових війн.

У 1914 р. розпочалася перша світова війна, яка тривала до 1918 р. Україна стала ареною військових дій двох протиборчих сил – Антанти (Англія, Франція, Росія) та Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).

Плани поневолення українських земель виношували обидва блоки імперіалістичних держав (Антанта та Троїстий союз). Зокрема, Росія готувалася загарбати Галичину, Закарпаття та Буковину. Австро-Угорщина прагнула приєднати до себе Волинь та Поділля . Німеччина готуючись до «дранг нах остен» (рух на Схід ), мала на меті узяти під свій протекторат Донбас, Крим тощо. До російської армії було мобілізовано близько 3,5 млн. селян і робітників Східної України, а до австро-угорської – 250 тис. українців Західної України і 2500 січових стрільців, загони яких сформувалися у 1914 р. у Львові із членів молодіжних військово-спортивних організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт» та ін. До початку війни в Галичині було 96 таких загонів.

Українські політичні партії щодо війни зайняли різні позиції . Більшість українських діячів в Російській імперії, зокрема, С. Петлюра і Д. Дорошенко, підтримали царський уряд, зайнявши позицію оборонства. ТУП (Товариство українських поступовців) на чолі з М.Грушевським пропонувало дотримуватись нейтралітету. Група діячів УСДРП (В.Винниченко) висловилася проти війни.

У Галичині українські політичні партії (Національне-демократична, Радикальна, Соціал-демократична) створили під керівництвом К. Левицького Головну Українську Раду (ГУР). Цей осередок підтримав свій уряд, доклавши багато зусиль для мобілізації українства під гаслами австро-німецького блоку. Військовою організацією Ради став Легіон українських січових стрільців, який увійшов до складу австрійського війська.

У Львові в серпні 1914 р. була створена Спілка визволення України (СВУ) з представників українських партій. До її складу увійшли діячі «Спілки» –М. Меленевський та О. Скоропис, колишні члени УСДРП – А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов. Представники СВУ робили головну ставку на німецьку армію, вбачаючи в ній силу, здатну здолати Російську імперію, що таким чином сприяло б утворенню самостійної України. В Австро-Угорщині також діяли політичні сили проросійської орієнтації, які заснували в Києві «Карпато-русский освободительный комитет».

Під час війни ареною жорстоких бойових дій стала Галичина. Австро-угорська армія в ході Галіцийської битви (серпень-вересень 1914 р.) зазнала поразки, а російські війська досягли Карпат. Однак у 1915 р. в результаті контрнаступу австро-німецьких військ російська армія мусила залишити Буковину та більшу частину Галичини. Повернення австрійської влади викликало нову хвилю репресій проти українців, яких підозрювали в русофільстві.

Новий наступ військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова відбувся весною 1916 р. Російська армія повернула свої втрачені позиції в Західній Україні. Однак до кінця 1916 р. російські війська втратили вбитими і пораненими 1,2 млн. солдатів і офіцерів, полоненими – понад 2 млн. людей. З фронту дезертирувало близько 1,5 млн. військовослужбовців. Війна паралізувала роботу транспорту, промисловості і сільського господарства. Обсяг промислового виробництва скоротився на 30-50%. Зерна в Україні було зібрано на 200 млн. пудів менше, ніж до війни. Значно погіршилося матеріальне становище населення. Селяни, змучені тяжкими податками і поборами, відмовилися виконувати воєнні перевезення, рити окопи. Понад 190 тис. робітників українських підприємств брали участь у страйках 1916 р.

Отже, війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів – на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна зумовила руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. Серед трудящих мас посилились антивоєнні настрої та відбулося піднесення національно-визвольного руху, що свідчило про назрівання демократичної революції.