- •Становлення міжнародного права в галузі прав людини
- •Міжнародні стандарти в галузі прав людини
- •Іі. Дієвість міжнародного права
- •1. Теоретичне підґрунтя ефективності міжнародного права
- •2. Практичні аспекти дієвості міжнародних норм
- •Ііі. Міжнародні організації захисту прав людини та їх діяльність 1. Міжнародні організації під егідою оон
- •1. Генеральна асамблея
- •2. Економічна та Соціальна Рада (екосор)
- •3. Верховний комісар оон з прав людини
- •4. Спостерігач за правами людини
- •5. Комісія з прав людини
- •6. Комітет з прав людини
- •7. Комітет проти катувань
- •8. Комітет з економічних, соціальних та культурних прав
- •9. Комітет з ліквідації расової дискримінації
- •10. Комітет з ліквідації дискримінації по відношенню до жінок
- •11. Комітет з прав дитини
- •12. Управління Верховного комісару оон у справах біженців
- •13. Міжнародний суд
- •14. Міжнародний кримінальний суд
- •15. Міжнародна організація праці
- •16. Організація Обєднаних Націй з питань освіти, науки та культури
- •17. Комітет адвокатів з прав людини
- •18. Організація не представлених націй та народів
- •19. Міжнародний союз з прав людини
- •20. Лікарі за права людини
- •1. Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод
- •3. Європейський суд
Ііі. Міжнародні організації захисту прав людини та їх діяльність 1. Міжнародні організації під егідою оон
Говорячи про реалізацію захисної функцій міжнародного права, насамперед, розуміємо певну форму і спосіб забезпечення дотримання прав і свобод людини на міжнародному рівні.
Проблема ефективності існуючих і створюваних стандартів особливо уважно вивчається останнім часом. Створюються нові органи контролю, змінюються функції діючих.
В цілому, можна виділити дві групи міжнародних організацій:
1) під егідою ООН (Міжнародний суд ООН, МОП, ВОЗ, ЕКОСОС, ЮНЕСКО, Верховний комісар ООН по правах людини, Комітет із прав людини і т.д. )
2) інші органи, здебільшого, обмежено-територіальної дії (наприклад, Європейська комісія з прав людини і Європейський суд по правах людини, про які ще буде говоритися докладніше).
Відповідні органи мають різну компетенцію, хоча іноді вона перетинається. Нерідко для початку їхньої діяльності потрібно дотримання зацікавленими сторонами певних умов, в інших випадках ніяких умов не потрібно, робота по виявленню і попередженню порушень здійснюється автоматично (так діє Комітет по правах дитини).
Для загального розуміння того, як здійснюється правозахисна діяльність цих організацій, розглянемо статус основних органів у цій області.
ООН – це універсальна міжурядова міжнародна організація, що допомагає державам усього світу знаходити шляхи врегулювання конфліктів. Основою діяльності ООН є Устав – міжнародний договір, згідно з яким держави-члени зобовязуються також приймати міри для захисту прав і свобод людини в усьому світі.
1. Генеральна асамблея
Генеральна асамблея є головним радним органом ООН. В ній представлені усі держави-члени, кожна з яких має один голос. Асамблея має право обговорювати на своїх засіданнях усі питання в межах уставу ООН. Вона також виробляє рекомендації у цілях «сприяння здійсненню прав людини та головних свобод для усіх без незалежно від раси, мови, релігії». Починаючи з 1948 року Генеральна асамблея прийняла значну кількість декларацій та конвенцій з питань прав людини. Проекти резолюцій та рішень з прав людини виносяться на розгляд пленарного засідання Генеральної Асамблеї та приймаються простою більшістю голосів.
2. Економічна та Соціальна Рада (екосор)
Економічна та Соціальна Рада складається з 54 держав, третина яких щорічно перевибирається Генеральною Асамблеєю. ЕКОСОР дає рекомендації в цілях заохочення поваги та дотримання прав людини та основних свобод, а також створює комісії в економічній та соціальній галузях для заохочення прав людини. Рада також може готувати для розгляду Генеральною Асамблеєю проекти конвенцій та організовувати міжнародні конференції з питань прав людини.
3. Верховний комісар оон з прав людини
Пост Верховного комісара заснований Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 48/141 від 20 грудня 1993 року, на підставі Віденської Декларації і Програми дій, прийнятих Всесвітньою конференцією по правах людини (Відень, 14-25 червня 1993р.). Верховний комісар призначається Генеральним секретарем ООН на 4 роки і затверджується Генеральною Асамблеєю. Надалі можливо продовження терміну ще на 4 роки.
Верховний комісар є посадовою особою ООН, за посадою він відповідає рівню заступника Генерального секретаря ООН, розміщується в Женеві і має відділення зв'язку в Нью-Йорку. Під керівництвом і егідою Генерального Секретаря він відповідає за координацію усієї діяльності у галузі прав людини в межах ООН.
Верховний комісар керується тим, що усі права людини є неподільними, універсальними і взаємозалежними. При всій необхідності враховувати значущість регіональних особливостей і різного історичного, культурного і релігійного досвіду держав незалежно від їхньої політичної, економічної і культурної систем, ці держави зобов‘язані заохочувати і захищати усі права людини й основні свободи. Винятково важлива функція сприяння Верховного комісара збалансованому і стійкому розвитку в інтересах усіх людей і забезпечення реалізації права на розвиток.
Повноваження Верховного комісара не виходять за рамки загальної компетенції Генеральної Асамблеї ООН, ЕКОСОРу і Комісії ООН по правах людини, а відповідні правомочності виражаються, зокрема, у рішеннях зазначених органів.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини складається приблизно з 200 працівників і налічує три відділи: 1) відділ досліджень та права на розвиток, який проводить дослідницьку та аналітичну роботу з різних питань прав людини та розробляє стратегію здійснення права на розвиток; 2) відділ служб підтримки, який здійснює допомогу Комісії з прав людини, Підкомісії по заохоченню та захисту прав людини; 3) відділ програмної діяльності, який займається програмами технічної допомоги у галузі прав людини окремим країнам, забезпечує роботу спеціальних доповідачів та робочих груп по розслідуванню порушень прав людини на місцях, сприяє здійсненню освітніх програм.
