2.5.4. Серологічне дослідження на Toxoplasma gondii

Усім ВІЛ-інфікованим пацієнтам під час первинного обстеження призначають дослідження на антитіла класу IgG до Toxoplasma gondii з метою встановлення факту попереднього інфікування (В-ІІІ).

Серонегативним до T.gondii дорослим слід провести консультування щодо зменшення ризику інфікування Toxoplasma gondii у майбутньому (В-ІІІ).

У випадку отримання позитивного результату дослідження пацієнтам надається необхідна медична допомога відповідно до Клінічного протоколу діагностики та лікування опортуністичних інфекцій і загальних симптомів у ВІЛ-інфікованих дорослих та підлітків,затвердженого наказом МОЗ України від 13.04.2007 № 182.

Варто враховувати, що серопозитивні ВІЛ-інфіковані вагітні жінки мають ризик реактивації інфекції та передачі її від матері до дитини. Діти, народжені від жінок, серопозитивних до T.gondii, підлягають обстеженню на вроджений токсоплазмоз.

2.5.5. Скринінг на інфекцію папіломавірусу людини

Усім ВІЛ-інфікованим жінкам двічі протягом першого року після встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції має бути проводено тест Паппаніколау. У разі отримання нормальних результатів у подальшому рекомендується проводити тест щороку.

ВІЛ-інфіковані жінки з вірусом папіломи людини (далі – ВПЛ-інфекцією) мають підвищений ризик розвитку дисплазії і раку шийки матки. Позитивні за ВПЛ-інфекцією чоловіки мають підвищений ризик розвитку анальної дисплазії і раку прямої кишки.

Таким чином, жінки з анамнезом патологічних результатів цервікального тесту Паппаніколау, ЧСЧ, а також усі ВІЛ-інфіковані особи з генітальними кондиломами повинні розглядатися як кандидати для проведення скринінгу на ВПЛ і тесту Паппаніколау (цервікального та/або анального) (С-ІІІ).

2.6. Оцінка соціального і психологічного стану

У ході первинного обстеження необхідно:

• оцінити фізичний та емоційний стан пацієнта і його оточення;

• надати психологічну підтримку та, за можливості, рекомендувати консультацію психолога або консультанта за принципом «рівний-рівному», а також направити до групи взаємодопомоги;

• допомогти спланувати графік обстежень та запланувати наступне відвідування закладів охорони здоров’я (далі – ЗОЗ) для пацієнта;

• направити до соціальних служб для фінансової, юридичної та інших видів допомоги.

3. Клінічна характеристика стадії віл-інфекції

У результаті первинного обстеження пацієнта діагноз ВІЛ-інфекції повинен бути обґрунтованим на підставі лабораторних, епідеміологічних та клінічних даних, необхідно визначити клінічну стадію захворювання, вказати її характерні клінічні прояви.

В Україні для характеристики ВІЛ-інфекції використовується клінічна класифікація стадій ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків, рекомендована ВООЗ, наведена у Додатку 1 до Протоколу. У клінічній практиці не рекомендовано використовувати термін синдром набутого імунодефіциту (далі – СНІД), критеріям якого відповідає IV стадія ВІЛ-інфекції, оскільки термін „СНІД” може негативно вплинути на емоційний стан хворого, окрім того, концепція СНІДу як термінальної стадії ВІЛ-інфекції виявилася нечіткою в результаті успіхів АРТ.

Проте термін «СНІД» і нині використовується для позначення пізньої стадії ВІЛ-інфекції поза межами медичної практики, в тому числі з метою здійснення епідеміологічного нагляду, а також може бути важливим при включенні хворих на ВІЛ-інфекцію до певних соціальних програм та для отримання пільг. Захворювання й стани, наявність яких у хворих дає можливість встановити діагноз СНІДу, називають СНІД-визначальними або СНІД-індикаторними.

Визначення випадку ВІЛ-інфекції/СНІДу для здійснення епідеміологічного нагляду, за рекомендаціями ВООЗ, наведено у Додатку 2.