9. Проблема культури наукової мови
Науково-технічна термінологія, зібрана у словниках. -- це застиглі і поки що "мертві" ресурси мови. Вони оживають щойно тоді, коли терміни потрапляють до наукового тексту -- письмового (стаття, підручник, монографія) або усного (доповідь, лекція, виступ). Сьогодні фахове мовлення науковців та студентів рясніє стилістичними огріхами. На це звертають увагу як філологи (О.Сербенська), так і техніки (О.Кочерга, М.Кратко, В.Моргунюк).
Ось найголовніші типи мовностилістичних помилок, що притаманні сучасній мові науки: 1. Уживання російських термінів без перекладу: грохот, шарик, янтар, миш'як та ін. 2. Уживання перекручених російських термінів (суржик): опреділити, примінити, зварщик, вияснити тощо. 3. Функціонування неприродних для української мови усталених висловів (ефект перекладання): в протилежність, як можна швидше, приведений на рисунку, написана на мові та ін. Правильні відповідники: на противагу, якнайшвидше (якомога швидше), показаний на рисунку, написаний мовою. 4. Надмірна частота вживання прийменників по та при у невластивому для них значення: по закону Ома, підручник по фізиці, при допомозі, при кипінні. Нормативні відповідники: за законом Ома, підручник з фізики, за допомогою, під час кипіння.
Треба зазначити, що прийменники по та при в українській мові мають невисоку продуктивність. Прийменник по найчастіше поєднується з місцевим відмінком на позначення руху по чомусь (по осі абсцис, по дорозі),. часу (по обіді, по закінченні), а також зі знахідним для вираження наміру (йти по вольтметр), розміщення (по праву руку), межі (по цю лінію).
Головні значення словосполук із прийменником при -- це розміщення (хата при дорозі), підпорядкованість (лабораторія при кафедрі), наявність чогось (людина при зброї).
Типові випадки порушення норм української мови подано в додатку.
5. Надуживання орудним відмінком особи в поєднання з пасивними формами дієслова: написаний автором, студентами опрацьовано, розроблено нами. для української мови характерними є конструкції "пасивна форма дієслова + орудний інструментальний" (написано ручкою, зорано трактором) або "називний особи + активна форма дієслова" (автор написав, студенти опрацювали, ми розробили).
О.Курило зазначала, що вживання орудного відмінка особи з пасивною формою дієслова надає висловлюванню комічного забарвлення, оскільки дійова особа формально перетворюється на інструмент або предмет: злодій, забитий міліціонером (=ножем); дорога, укладена робітниками (=плитами). ("Уваги до сучасної української літературної мови".)
6.Переобтяження тексту запозиченими словами. надмірна кількість іншомовних слів (коли просту думку навмисно висловлюють трохи незрозумілою мовою) свідчить про псевдо науковість цієї праці і негативно характеризує автора. приклад: "Ці методи верифікації дефініцій ретроспективно дисонують з тими, що превалювали в ХІХ ст.", -- постулює дослідник". Українська наукова мова не збідніла б, коли б цю думку автор виловив приблизно так: "Ці способи перевіряння істинності означень на збігаються з тими (або суперечать тим), що переважали в ХІХ ст.", -- твердить дослідник.
7. Алогізми на рівні наукового тексту, спричинені поза контекстовим перекладом російських слів. наприклад: "Справжній стандарт розповсюджується..." Багатозначне російське слово "настоящий" тут слід перекласти як "цей": "Цей стандарт поширюється на терміни (або охоплює терміни)...". Так само незрозумілим, а то й комічним є вислів "взаємодія меблів з користувачем та предметами користування", що його подає Л.Босак.
8. Повна безособовість і без емоційність наукового тексту. Саме ці властивості наукового стилю останніх десятиріч були його нормативними ознаками. Автор не тільки ховався за загальним "ми", а й не виявляв ніяких своїх уподобань, не оживляв тексту образними порівняннями, метафорами чи епітетами.
Проте аналіз українських наукових творів початку століття та праць сучасних закордонних авторів показує, що одночасний вплив наукового тексту на раціональні та естетичні центри сприйняття допомагає читачеві краще засвоїти наукові відомості й водночас дає змогу пересвідчуватися у багатих виражальних можливостях рідної мови. Отже, наукове слово може й повинно бути естетичним (Н.Зелінська) і підкреслювати індивідуальність автора.
Висновок: Отже, наразі постало питання вироблення українського наукового стилю, який упродовж віків не розвивався рівно і беззастережно, а йшов тернистими шляхами свого утвердження і становлення. Вироблення стилю зніме чимало питань перекладу окремих термінів, бо, пишучи наукову працю, можна оминути деякі неоковиті слова чи фрази, не вживати дієприкметникових форм чи деяких запозичених слів. Згадаймо слова І. Огієнка, який писав: "Виявилося…що наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назв".