Накладення корпусних і напівпрозорих фарб

На цих методах базуються основні технічні прийоми лісирування, використовувані всіма майстрами, що практикували багатошаровий спосіб побудови картини. З їх допомогою досягається основний ефект багатошарового олійного живопису, що складається з ряду просвічуваних один через одний фарбових нашарувань і ґрунту. Використовуються ці методи в основному в прописуванняванні (на композиційному етапі) і в колористичному етапі.

Накладення прозорих фарб

Коли поверх білої поверхні накладається прозора фарба таким шаром, щоб відчувався вплив білого знизу, то за рахунок світловідбивання нижній світлий шар починає діяти як джерело світла, що просвічує позаду прозорої фарби.

Ефекти, одержувані накладенням прозорої фарби, сильніші, ніж використання суміші фарб. Перевага цього методу накладення фарби в тому, що за рахунок світловідбиваючого нижнього шару ми можемо одержати одночасно яскравий і світлий колір. Наприклад, якщо ми спробуємо одержати червоний, дуже світлий колір, шляхом змішування непрозорих фарб, то нам доведеться до червоного домісити стільки білила, що вийде рожевий, у якому враження червоного майже зникає. В той же час, накладаючи фарбу прозорими шарами, ми досягнемо при тій же світлоті набагато більш яскравого рожевого тону, у якому червоний ще сильно відчувається. При цьому, продовжуючи накладати лісируваннями прозору фарбу, вдається значно підвищити інтенсивність кольору майже без втрати світлової інтенсивності.

Тепла фарба, накладена поверх білого шарами більш тонкими, підсилюється у своїй світловій інтенсивності, але при цьому кольори її наближаються до жовтої дільниці спектра; холодні ж наближаються до блакитної. Тобто малиновий при потоншанні шару стає все більше червоним, синій блакитним, фіолетовий синім.

Навпаки, із збільшенням товщини шару, тобто при значному послабленні дії світловідбиваючого нижнього шару ґрунту або фарби, спостерігається все більше підсилення відтінків червоного, зеленого і синьо-фіолетового за рахунок всіх інших. Жовтий робиться більше жовтогарячим, жовтогарячий червонішим, червоний бордовим.

На темних поверхнях, внаслідок їх малого світловідбиття, застосування прозорих фарб практично не буває ефективним.

Накладення напівпрозорих фарб, «каламутне середовище»

Тіла, що складаються з мікроскопічних непрозорих часток у прозорому середовищі (газоподібному, рідкому або твердому, як, наприклад, хмари пилу, дим, луска й інше), або складаються із крапельок рідини, розподілених також в рідині, але з іншою щільністю (емульсії – молоко), або ж у газах (туман) – все це так звані каламутні середовища. Ці тіла з'єднують у собі властивості прозорості й непрозорості, завдяки чому частину падаючого світла вони пропускають, а частину відбивають; та частина світла, яку вони пропускають, отримує тепле забарвлення (жовтогарячі відтінки), а частина відбитого світла має забарвлення більш холодне (блакитні відтінки).

Дим здається блакитнуватим на темно-зеленому тлі дерев, тому що вони майже не випромінюють світло, і ми бачимо тільки відбиті димом промені, але той же самий дим, внаслідок прозорості, здається рудуватим на тлі світлого неба. Молоко в склянці, розглянуте на просвіт, жовтуватого кольору, а розлите по темному столі, тобто коли ми сприймаємо тільки відбите світло, блакитнувате. Так само пояснюється блакитний колір шкіри в місцях проходження кровоносних судин, блакитнувате забарвлення білка ока.

При накладенні напівпрозорих фарб відбувається те ж саме: якщо нижні шари відбивають достатньо світлових променів, то фарбовий шар набуватиме теплих відтінків, якщо навпаки, нижні шари відбивають світла мало — набуватиме холодних відтінків.

Коли до непрозорих фарб додають прозорий сполучник або накладають їх тонкими шарами, фарби стають напівпрозорими і тоді також спостерігаються змальовані вище ефекти. Звичайно для зображення «каламутного середовища» використовується прийом напівлісирування, або «каламутного» лісирування, принцип дії яких полягає в тому, що частина променів відбивається від самої поверхні шару напівлісирування, а частина проникає крізь нього, попадає на светловідбиваючі шари і, вертаючись, діє як світло зсередини. Тобто каламутне середовище на полотні створюється за тими ж принципами оптики, що й у природних середовищах Цей метод, що також застосовувався при використанні техніки багатошарового живопису, як і перший спосіб (накладення прозорих фарб), дозволяє ефективно вирішувати завдання матеріальності предметів і середовища. Це основний прийом для формування складного кольору півтіні.

Основні технічні прийоми

Аналізуючи способи нанесення фарби на поверхню й використання властивостей попереднього шару, можна виділити такі основні технічні прийоми: лісирування в затемненні, лісирування у висвітленні.

Лісируванням (від німецького lasieren — покривати глазур'ю) називається технічний прийом нанесення тонкого прозорого або напівпрозорого шару фарби на ґрунт або інші, як правило, уже просохлі шари фарб, розраховуючи на просвічування нижнього шару.

Прозорі лісирування отримують при роботі з фарбами, що не мають здатності до покриття. До таких фарб відносяться марси, краплаки (гаранси) й інші. Напівкриючі фарби (білила цинкові, вохра світла й інші) придатні для лісирувань у висвітленні.

Застосування лаків і масел при розведенні фарб збільшує прозорість фарбового шару, тому при виконанні прийому лісирування фарба часто розводиться трійником (у рівних частинах лляна олія, дамарний лак і пінен).

Лісирування в затемненні — технічний прийом, при якому прозорий по всій товщині шар фарби наноситься у затемненні на більш світлу підкладку (основу), розраховуючи на просвічування нижнього шару. Вирішує завдання узагальнення всього зображення або плями, моделювання форми в межах плями, збагачення плями відтінками, підкреслення або пом'якшення фактури. Залежно від завдань, розв'язуваних даним прийомом, доцільно виділити три види лісирувань: тонуючі, моделюючі й ретушуючі.

Вони будуть розглянуті докладніше в колористичному шарі, де в основному й застосовуються.

Використовуючи в роботі над живописним зображенням лісирування у затемненні, варто пам'ятати, що:

а) лісирувальннй шар зафарбовує своїм кольором колір підкладки, при тому, що саме по собі лісирування виглядає тепліше вихідного замісу;

б) просторово лісирування в затемненні створює відчуття руху плями від площини картини вглиб, від глядача;

в) чим прозоріша фарбова суміш і товстіший лісирувальннй шар, тим помітніше лісирування проявляє свої властивості;

г) лісирування в затемненні найбільш ефективне для передачі прозорої матеріальності, частин об’ємів, тіней, підкреслення фактури, узагальнення.

Невдалі лісирування видаляються тампоном, змоченим у розріджувачі N 2.

Напівпрозоре чи непрозоре лісирування або лісирування у висвітленні — технічний прийом, при якому відносно прозорий по всій товщині фарбовий шар наноситься у висвітленні на більш темну підкладку. Світловий промінь частково відбивається від пігменту, а частково від ґрунту або світловідбиваючої підкладки і, пройшовши через пігмент вдруге, дає складний, трохи каламутний ефект. Для даного прийому найбільш придатні напівкорпусні фарби, а так само їхні заміси з корпусними й лісирувальними фарбами.

Використовуючи в роботі над живописним зображенням лісирування у висвітленні, варто пам'ятати, що:

а) у порівнянні з вихідним замісом, лісирування у висвітленні виглядає світліше й холодніше, при цьому спостерігається мерехтіння відтінків кольору підкладки й контрастних відтінків;

б) просторово лісирування у висвітленні підтримує площинність;

в) із зменшенням шару лісирування, одержуваний відтінок фарби все більш холоднішає відносно вихідного замісу, чим більша різниця по світлоті й відтінку між підкладкою й лісирувальним замісом, тим помітніші властивості цього прийому;

г) лісирування у висвітленні найбільш ефективне для передачі матеріальності «каламутних середовищ», легкості, рефлексів, ореолів, мерехтіння додаткових відтінків завдяки плавним переходам між пастозною плямою й лісируванням.

Прийом лісирування у висвітленні застосовувався старими майстрами для написання рефлексів, мережив, вуалей, скла. Він одержав широке поширення в пейзажі.

Цей прийом вирішує завдання моделювання форми у півтонах, пом'якшення фактури, збагачення плями відтінками, він є основним прийомом одержання складного кольору півтіні (елемент між світлом і тінню), що виходить тільки шляхом оптичного змішання фарб, властивого лісируванню у висвітленні.

Також варто пам'ятати, що лісирування у висвітленні набуває відтінку, додаткового до відтінку підкладки, пом'якшує фактуру попереднього шару, наноситься на добре просохлий нижній шар. Невдалі лісирування, як і завжди, видаляють тампоном, змоченим у розріджувачі N 2.

Пастозне зображення Шар фарби, який наноситься такою товщиною на попередній шар, щоб виключити його вплив, називається «пастою». Цей технічний прийом заснований на виключенні просвічування шарів, тобто розрахунок тільки на поверхневе відбиття світла. Для цього більш придатні корпусні фарби для покриття, лісирувальні ж звичайно застосовуються в сумішах з фарбами для покриття (Див. додаток).

Працюючи над живописним зображенням у техніці пастозного живопису, необхідно пам'ятати, що:

а) пастозний шар по колірних характеристиках змінюється у порівнянні з вихідним замісом залежно від створюваного рельєфу (як правило, зміни незначні), найбільшої сили світловідбиття набуває фарба, нанесена мастихіном, за рахунок рівної світловідбиваючої поверхні;

б) просторово створює відчуття руху площини на глядача, тобто наближує;

в) пастозний спосіб зображення у багатошаровому живопису вирішує завдання створення фактури, зміни тону й кольору плями, створення підкладки, яка має здатність відбивати світло, під лісирування, так само завершення роботи над живописним зображенням пастозними акцентами, що є найбільш ефективним для передачі рельєфної матеріальності, виступаючих об’ємів, яскравого світла.

Виконання різних технічних прийомів вимагає послідовного пошарового методу ведення роботи. Правильність і ефективність цього методу полягає в тому, що всі шари, нанесені на полотно, впливають на кольоротональний стан готового твору.

Пошаровий метод дозволяє виконувати роботу в декілька етапів, на кожному з яких вирішуються окремі завдання. Як найбільш універсальний, можна привести класичний тришаровий метод олійного живопису.