2. Місце комерційного права в системі права

Право підрозділяється на приватне і публічне. Ще в Дцгестах Юстиніана зазначалося, що "публічне право ... відноситься до положення римської держави, приватне ... відноситься до користі окремих осіб" 1. Інакше кажучи, публічне право регулює відносини між органами влади і між ними і приватними особами та направлено на захист сукупних інтересів усього суспільства. Приватне право регулює відносини між приватними особами (фізичними і юридичними) і забезпечує їх приватні інтереси.

Різні сфери суспільних відносин визначають різні начала правового регулювання. Кожному типу соціальної діяльності відповідає свій правовий режим регулювання. У цьому сенсі слід розрізняти правовий режим підприємництва і правовий режим діяльності публічної влади.

Правовий режим господарської діяльності виражається переважно в дозволительної характері (типі) правового регулювання. Тут дозволу виступають ключовим елементом юридичного регулювання, визначальним правовим засобом, прізванниміобеспечіться соціальну свобод і активність підприємця, здійснення його реальних прав. Загально дозволительної тип правового регулювання, що характеризує правовий режим підприємництва, виражається формулою "можна все, крім забороненого".

Загально дозволительної правовий режим господарської діяльності базується на визнанні свободи товаровиробника і проявляє себе в усіх її елементах: у набуття та припинення правового статусу; у придбанні, здійсненні і припинення ним конкретних прав (особистих, речових, зобов'язальних); у здійсненні захисту порушених прав.

Для діяльності публічних органів, з якими господарюючий суб'єкт перебуває у взаєминах, характерно дозвільну початок правового регулювання ("заборонено все, крім прямо дозволеного"). Відповідно реалізація прав підприємця забезпечується обов'язком органів влади дотримуватися загальна заборона-утримуватися від вчинення дій, що перешкоджають підприємцю вільно, в рамках закону здійснювати свої права. Незаконні акти органів влади стосовно підприємця визнаються арбітражним судом недійсними, а заподіяну ними внаслідок цього підприємцю збиток підлягає відшкодуванню РФ, відповідним суб'єктом РФ чи муніципальній освітою (ст. 13,16 ПК). Перелік повноважень органів влади щодо підприємців повинен бути точно закріплений у законі, що визначає компетенцію даного органу.

Оцінюючи чинне законодавство про підприємництво, можна констатувати, що, незважаючи на відомі вади, в цілому воно закріплює ці початку. Правовий режим господарської діяльності не повинен змішуватися з правовим режимом діяльності публічної влади. В основу їх співвідношення має бути покладений не відмова від поділу права на приватне і публічне, не змішання їх, як це роблять прихильники теорії соціальних функцій (Відповідно до неї категорія суб'єктивних прав чужа сучасного суспільства, знає не права, а лише соціальні функції. " У індивідів немає прав, ... всі індивіди зобов'язані підкорятися соціальній нормі, так як вони суть істоти соціальні "(див.: Дюгі Л. Соціальне право. Індивідуальне право. Перетворення держави. СПб., 1909. С. 5). Таким чином , прихильники даного погляду поширюють режим діяльності публічних органів влади, що характеризується певними завданнями, функціями, компетенцією, на приватних осіб. Те, до чого це може призвести, продемонстровано, зокрема, історією розвитку радянського суспільства після 1917 р.) та похідної від неї теорії господарського права, а суворий облік (міра) їх співвідношення. По тому, який з правових режимів лежить в основі законодавства, є домінуючим у даному суспільстві, можна судити про соціально-економічний лад, політичний режим даного суспільства.

Так, у радянський період розвитку суспільства приватноправові початку практично повністю були замінені принципами публічного права і, таким чином, цілком виразно ставилося питання про самому бутті приватного права. Офіційна ідеологія цього періоду, що визначила правові погляди, може бути проілюстрована словами В.І. Леніна '"Ми нічого" приватного * не визнаємо, для нас усе в галузі господарства є публічно-правове, а не приватне ", до господарських відносин необхідно застосовувати не звід законів римського права, а" наш революційний правосвідомість ".

Держава, як відомо, грунтується на протиріччі між суспільним і приватним життям, між загальними та приватними інтересами, І доки існує ця суперечність, залишається обгрунтованим розподіл права на публічне і приватне. У суспільствах з тоталітарним режимом, використовуючи ідеї соціальних функцій, господарського права та деякі інші, їм подібні, це об'єктивна суперечність спробували вирішити на користь спільних інтересів, геть-чисто ігноруючи інтереси окремої особистості. У результаті не тільки економіка, але і всі інші сфери життя суспільства були одержавленні. Приватне право було потоптане, святкувало публічне ("поліцейську") право, а, насправді - безправ'я і свавілля чиновників.

Питання про співвідношення приватного, в тому числі комерційного, і публічного права не є тільки теоретичним питанням. Він має важливе практичне значення, оскільки від його вирішення залежить межі державного втручання в приватне життя, в економічну та інші сфери життя суспільства.

Віднесення комерційного права до приватного ставить питання про його співвідношенні з цивільним правом, яке також є приватним правом.

Комерційне право - це сукупність загальних і спеціальних норм цивільного (приватного) права, що регулюють відносини між особами, які здійснюють комерційну діяльність, або з їх участю. Отже воно не претендує на самостійність як галузі права, це складова частина цивільного (приватного) права, спеціальне вивчення якої викликано практичним інтересом. І це не залежить від того, розділений чи ні частноправовой матеріал на два кодекси (цивільний і торговий) або об'єднаний в одному цивільному. Поділяючи такий підхід, Є. А. Суханов визначає комерційне право як підгалузі цивільного права поряд з такими його підгалузями, як речове право, зобов'язальне право, спадкове право, сімейне право, міжнародне приватне право.

Однак не можна не помітити, що комерційне право, на відміну від інших підгалузей цивільного права, не має свого розділу в ЦК, подібно речовому праву, зобов'язального права, спадкового права, права інтелектуальної власності або навіть міжнародного приватного права. Не оформлено комерційне право також у вигляді окремого кодексу, подібно сімейного права. Норми комерційного права розосереджені по всьому ГК, містяться у вигляді вкраплень в більшості його розділів, глав і параграфів, а також у безлічі інших законів та правовихактов.

З урахуванням зазначеного комерційне право можна було б визначити як функціональну підгалузь цивільного права. Критерій виділення комерційного права в системі цивільного права (спеціальний суб'єкт - суб'єкт, який здійснює комерційну діяльність) подібний до критерію виділення міжнародного приватного права в системі цивільного права (наявність іноземного елемент.