§ 2. Зміст і структура моральної культури особистості

^Моральна культура особистості — це рівень засвоєн­ня існуючих у суспільстві моральних цінностей7слугйнь'залу­чення їх до моральних аспектів діяльності, міра особистого морального розвитку. І

У буденному житті культурною людиною вважають саме добре виховану людину, стриману, з м'якими, приємними ма­нерами поведінки. Дійсно, оцінити внутрішню культуру — ступінь інтеріоризації (засвоєння) діючих у даному суспіль­стві моральних норм, принципів — можна лише через втілен­ня у повсякденній поведінці, через культуру зовнішню: мане­ру говорити, одягатися, зачісуватися, через охайність тощо.

ГРівень моральної культури особистості виявляється через систему .функціонально пов'язаних показників (критеріїв). Цо-першеУ це знання основних норм, правил, принципів, ідеалів. Становлення моральної культури особистості в індиві-

дуальному житті починається саме з уявлень про добро і зло, сприйняття їх, аналізу, відбору, створення ієрархічної систе­ми моральних цінностей — особистих переваг — на основі інформацію, про моральну культуру сучасного суспільства.

Другий важливий^щш^рі^— оцінка норм, правил, прин­ципів, ідеалів як соціально справедливих, суспільно необхід­них і гуманних. Особливо це ясно, якщо людина, носій тих чи інших принципів, виділяється серед сучасників як визначна особистість^Серед таких ми можемо згадати жерця, пророка, реформатора релігії, що побудував на стародавній міфології майже сучасну моральну систему. Заратустра (близько VI ст. до н. е.) випередив свій час, бо стверджував, що кожна окре­ма людина має право на вибір свого життєвого шляху і саме тому несе відповідальність за свої помисли, вислови і вчинки.

Можна згадати і протилежний, у певному розумінні, при­клад: людину Відродження — Леонардо да Вінчі (1452—1510 рр.). Природжений творець, він захоплювався різними ідея­ми, дослідженнями у різноманітних галузях мистецтва, науки, техніки. Серед його винаходів є і зброя, і різні інші прилади, що можна віднести до військової техніки. Геній — теж люди­на, до того ж він жив у епоху безкінечних війн, що розривали його батьківщину. Але геній має й інший вимір: він не міг не робити винаходів, хоча не хотів навіть припустити, що його витвори будуть застосовані якоюсь із сторін, збільшуючи руй­нівну силу. Леонардо да Вінчі зашифрував свої записи до того часу, коли людство стане розумнішим і гуманнішим.

{Джерелом інформації про моральні принципи людини є не тільки повчання, пояснення, ствердження, а й вчинки та їх відповідність проголошеним принципам, втілення поглядів у життя» реалізатгія через стосунки з людьми і природою (йрет^й^ритерій^

"^Еталоном відданості, вірності принципам, поглядам мо­же бути Сократ — давньогрецький філософ-мораліст (470/469—399 рр. до н. е.). Усе своє життя він присвятив «пробудженню співгромадян від моральної сплячки», вважав це своїм призначенням. Він учив, що кожна людина має зва­жувати не тільки на традиції, а й на свій власний розум — тільки тоді можливе добро. Його звинуватили у розпусті (тоб­то зазіханні на традиції). До того ж і на суді Сократ, замість того, щоб (як було заведено)^ намагатися розчулити обвинува­чів, доводив свою правоту. Його засудили до смерті, Сократ мав можливість залишити рідні Афіни й жити у вигнанні, але

піп не міг порушити закони, які раніше підтримував, тільки тому, що цього разу вони були проти нього. Коли прийшов час, 70-річний Сократ спокійно випив отруту і вмер.

{Іноді «українським Сократом» називають Григорія Савича Сковороду (1722—1794 рр.)^Григорій Савич був відомий своєю обізнаністю у філософії та теології. Але чи можна пояс­нити тільки повагою до його ерудиції приязне ставлення з бо­ку високих посадових осіб держави і церкви? Не можна, особливо якщо згадати тверду вдачу, відвертість Григорія Са­вича, його наполегливу боротьбу за очищення людини, люд­ського розуму, людського життя від лушпиння тліну, тернів

— забобонів, зажерливості, неправди, заздрощів. Мабуть, причина криється в його особистому магнетизмі, що діяв на людей незалежно від майнового стану та соціальної належнос­ті. Йому пропонували досить високі посади, спокійне, забез­печене життя, радо зустрічали в монастирських стінах, хоча не завжди сприймали його ідеї. Григорій Савич не спокусився, бо вважав, що людина може бути щасливою, тільки залишаю­чись собою, тільки вільною від примх, зайвих бажань — від спокус світу. Про Григорія Савича Сковороду можна сказати, що він повною мірою виправдав своє життєве призначення

— гуманіста, просвітниіса-мораліста. Багатий на таланти, пер­шої слави він зазнав як співець, музикант і композитор. Він був поетом, вірші якого співали хори під церковним склепін­ням і сліпці-кобзарі на сільських ярмарках.^Якщо культуру розуміти як створення світу людиною і для людини, то Григо­рій Савич — людина культури.1 Світ не впіймав його, бо він винайшов свій світ, що будувався за законами поваги до осо­бистості, до високого людського духу, за законами щирої дружби і приязні, за простим принципом: «Чого собі не хо­чеш, іншому не бажай» .^Природжений педагог, учні якого бу­ли йому друзями, друзі — учнями. Він навчав на прикладах стародавніх мудреців. Але, в першу чергу, він сам був етало­ном, прикладом, бо принципи його вчення збігалися з його життям. Григорій Савич сприяв моральному, розумовому пробудженню українського громадянства. За спогадами сучас­ників, якщо суспільство потребувало порядної людини, її шу­кали серед сковородинців.

Соціальна значущість мотивів поведінки — четвертий критерій Як вже зазначалося вище, у моральній культурі не менше, ніж вчинки, важать мотиви суб'єкта моральної дії. Мотивація визначає важливий аспект співвідношення свідо-

мості й діяльності. Конфлікт між намірами та дією спотворює моральний сенс діяльності. Така ситуація відома із стародав­ніх часів, недарма ж «добрими намірами вимощений шлях до пекла». Мабуть, найтрагічніший образ світової літератури з цього погляду — Дон Кіхот Ламанчський. Шляхетний і совіс­ний Дон Кіхот мріє про відродження лицарства, що захищає всіх скривджених, гнаних і пригноблених — майже за Нагір­ною проповіддю Христа. Ці величні поривання зіткнулися з реальністю життя — оточуючі вважають Дон Кіхота диваком чи божевільним. Замість подяки на нього чекають глум та зну­щання.

(У випадку, коли зовні поведінка з погляду моральності має бездоганний вигляд, але здійснена, наприклад, під примусом, 4-~ через страх, така діяльність не відображає моральної свідо­мості особистості, не визначає ієрархії моральних цінностей, і У той же час слід пам'ятати, що вчинки розрізняються за сво­їм значенням: важливі, суттєві чи випадкові, які майже нічого не говорять про суб'єкта поведінки. Ще Аристотель казав, що і добра людина може зробити щось погане. Складність визна­чення моральної культури особистості пов'язана також із можливою суперечністю між дійсними мотивами і тими, які людина вважає такими, чи використовує задля самовиправ-дання.

Найяскравіше важливість відповідності мотиву вчинкам відбивається у прикладах з життя великих особистостей, які увібрали в себе найважливіші тенденції суспільного розвитку. Такими були життєві шляхи, насамперед, великих релігійних реформаторів (пророків) Будди, Христа, Магомета. Вони спи­ралися на старі релігії з їх традиційною міфологією, але спро­моглися виявити в них новий зміст. Яскраве емоційне втілен­ня програми перебудови духовного світу людини, життя народів, країни збігається тут з подвижницьким життям про­років.

Отже, оцінити справжню мотивацію індивіда, а через неї —моральну культуру особистості можна лише, аналізуючи ді-Л яльщсиь-суб'єкта в цілому, як систему.

М щі'ятиіі критерій пов'язаний із попередніми: здатність "! особистості до морального розвитку, до самовдосконалення^ Ідея важливості самовдосконалення в давні часи іноді з'яв­лялася як наслідок невдоволеності суспільством, неможливості змінити світ і оточуючих людей. Отже, уся творча енергія спрямовувалася на внутрішній світ. Це спрямування харак-

терно для сучасних світових релігій. Якщо для попередніх культур це була вимушена активність, що спричинялася дис­гармонією особистих і суспільних інтересів, то сучасна куль­тура, поза всяким сумнівом, визнає цінність гармонічного поєднання особистого і суспільного. Вражаючі розповіді зна­ходимо в життєписах святих, подвижників, що створювалися саме в період, коли формувалися основи сучасної європей­ської культури — у середні віки. Акцент у таких історіях ро­биться саме на еволюції, самозреченості героя.

^Франциск Ассізький (XII ст., Італія) сприймав слова Євангелія як наказ, що був звернений до нього особисто. Ку­пецький син, він покинув прибуткову родинну справу, майно, забезпечене життя, розірвав станові зв'язки, бо сам Христос перебував у «святій бідності». Християнство на початку своєї історії стверджувало нестягання, дбання про душу, а не про багатство. Отже ченці «жебрущого» францисканського ордена склали опозицію всевладному заможному папству. У суворий, безжалісний час Франциск навчав самозречення, загальної лю­бові (як навчав і Христос) не тільки людини до людини, а й до всього живого, до дерев і сонячного світла.

Життя Франциска — подвиг, що виходить за межі буден­ного. Неможливо уявити собі, що усі люди (чи навіть біль­шість) можуть наслідувати його. Але ко>кна звичайна людина у своїм звичайнісінькім житті, не отримуючи нШба~святото • чй всенародного визнання, здійснює повсякденні подвиги у боротьбі із своїми лінощами, егоїзмом, заздрістю тощо. Через аналіз інформації, відбір, визначення лінії поведінки, сам вчи­нок, вивчення його наслідків — крок за кроком людина будує себе як моральну істоту^

Такий тернистий шлях пройшов граф Лев Миколайович Толстой (1828—1910 рр.). Почавши, як і всі з його оточення (і потім соромлячись цього), він став втіленням сумління. Зважаючи на те, що за своїм суспільним становищем він мав багатий вибір, до того ж не кожному шлях морального про­будження до снаги, не дивно, що його життєва програма мала всесвітній резонанс.

До цих загальних критеріїв моральної культури особистос­ті необхідно додати й деякі особливості їх функціонування: по-перше, зовнішні прояви моральної культури повинні збіга­тися із внутрішніми, гармонійно поєднуватися з ними; по-друге, ознаки культури повинні бути сталими як за буденних, гак і за екстремальних обставин життя, це — важлива умова

взаємної довіри, можливості взаєморозуміння і спілкування як такого; по-третє, відповідність мотивів меті діяльності, що робить можливою моральну діяльність узагалі.

[Отже, якщо коротко, можна визначити основні структур­ні елементи моральної культури особистості: по-перше, це культура моральної свідомості, яка на основі""Морального знання дозволяє усвідомити мету і спосіб діяльності, обгрун­тувати їх, а також проаналізувати наслідки вчинків. Мораль­на свідомість включає етичне мислення і моральні почуття| Етичне мислення — особливий вид соціального пізнання, що дає можливість освоїти ціннісні властивості суспільних відно­син і вчинків з погляду їх відповідності загальноприйнятим нормам. Моральні уявлення, набувши особистого характеру, стають основою програми поведінки. Рівень культури етично­го мислення можна оцінити з погляду оптимальності прийня­тих рішень. Категорії морального мислення засвоюються і ви­являються через моральні почуття.

Моральні почуття — це сталі прояви суб'єктивного, особистого ставлення людини до себе самої, інших людей, предметів і явищ, що мають для неї особисте значення, пов'я­зані з особистими потребами та інтересами. Рівень культури особистості виявляється через здатність людини до самолюб­ства, гордості, цнотливості, любові, ненависті, довіри, жалю, співчуття тощо. Почуття дозволяють обертати «знання» на «свідомість» й робити вчинки, іншими словами, це умова ін­теріоризації, засвоєння моральних норм. ІЗнання моральних принципів і особисте ставлення до них роблять можливими також другий і тоетш компоненти моральної культури осо-бистостїГ це культура моральної діяльності й культура мораль­них підносиц^Моральна діяльність — це моральна сторона суспільної діяльності, що спричиняється моральними мотива­ми: бажанням творити добро, підкорятися почуттю обов'язку, досягати морального ідеалу. Моральні відносини — це су­купність залежностей і зв'язків, що виникають у людей в про­цесі моральної діяльності (взаємодопомога, чуйність, солідар­ність, згуртованість тощо). Саме через моральну діяльність і моральні відносини формується і реалізується моральна про­грама людини, певний рівень її особистої моральної культури.

{Усі ці елементи моральної культури особистості взаємо-повязані, не існують і не мають сенсу один без одного. За­лежно від рівня розвитку кожного з цих елементів, їх співвід-

ношення, орієнтації особистості гіпотетично можна визначи­ти кілька типів моральної культури, наприклад:

— низький — що має непевні уявлення про норми і часто порушує загальноприйняті моральні правила;

— «мозаїчний» — що має фрагментарні моральні знання і в поведінці орієнтується більше не на свій розсуд, а на зов­нішні чинники (громадську думку, традиції тощо);

— раціональний — що знає загальноприйняті норми, принципи, правила, але не вважає за необхідне спиратися на них у своїй поведінці;

— емоційно-експресивний — що має загострене відчуття добра і зла, справедливості й несправедливості, але не керуєть­ся ним через відсутність волі, нечіткість знань;

— високий — що характеризується глибокими знаннями, багатством почуттів і практичної діяльності, іншими словами, відзначається цілісністю системи, універсальністю і гармонією розуму і почуттів, теоретичної і практичної діяльності тощо.

Особливість людської натури полягає в тому, що вона ні­коли не зупиняється у своєму розвитку, завжди здатна до по­дальшого зростання і самовдосконалення. Людина не тільки така, якою її виховали, а й така, якою вона робить себе про­тягом свого життя^Д