5.7. Проблеми та перспективи соціальної стандартизації в практиці державного управління

Кожне цивілізоване суспільство розробляє діючі й перспективні соціальні орієнтири свого розвитку¹. Тому соціальні стандарти, віддзеркалюючи рівень задоволення сукупності соціальних потреб населения, за рівнями можна диференціювати на мінімальні, середні, раціональні, які мають бути спрямовані на перспективу соціального розвитку, соціальної збалансованості, безпеки та соціальної гармонії суспільного буття.

В Україні соціальна стандартизація розпочалася відразу після здобуття нею незалежності. Так, в 1991 році як державний соціальний стандарт було запроваджено так званий мінімальний споживчий бюджет. Далі повільно здійснювалась робота зі створення цілісної, взаємоузгодженої системи соціальних стандартів, гарантій, нормативів і лише в 1999 році із прийняттям Закону України «Про прожитковий мінімум», ця справа активізувалась. А кінцевою ланкою тут став Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року. Проте проблема соціальних стандартів та їх використання в практиці державного управління залишається для України актуальною й сьогодні. Адже наша держава, через низку об'єктивних причин не в змозі в повній мірі виконувати зобов'язання перед народом.

Головними проблемами впровадження та розвитку соціальної стандартизації в практику державного управління є:

• відсутність розуміння ролі стандартів у соціальному управлінні;

• відсутність єдиних методологічних підходів до визначення сутності соціальних стандартів;

• відсутність цілісної системи соціальних стандартів;

• відсутність адекватного законодавчого забезпечення функціонування соціальних стандартів;

• брак бюджетних коштів.

Удосконалюючи існуючі соціальні стандарти, слід орієнтуватися на міжнародні принципи й підходи до подолання бідності, гарантування доступу населення до соціальних послуг, скорочення нерівності, створення умов для розвитку людського потенціалу. Це вимагає проведення комплексної наукової розробки з вивченням, узагальненням та адаптацією світового досвіду формування та впровадження соціальних стандартів.

Соціальні стандарти мають конкретизувати напрями соціальної стратегії в реалізації соціальної політики і в доповнення до існуючих і діючих в Україні, включати ще й такі важливі соціально-політичні групи, як: стандарти соціальної структури (щодо диференціації населення за матеріальною ознакою); стандарти зростання людського потенціалу (заощадження населення та підвищення тривалості його життя, рівень освіти); стандарти рівня життя (підвищення купівельної спроможності населення, створення умов для комфортного й упорядженого житла); стандарти якості трудового життя (зайнятість, кваліфікація працівника, продуктивність його праці, гідна оплата та безпека праці); стандарти культури поведінки людей в побуті (якість відпочинку, саморозвиток та самовдосконалення, культурно–побутові навички поведінки); стандарти захищеності родини, материнства, дитинства й батьківства (умови для народження дітей їхнього повноцінного виховання та захисту від соціальних ризиків); стандарти послуг охорони здоров'я та їх доступність; освітні стандарти (доступність освіти для всіх, зокрема й дорослих); стандарти послуг установ культури і спорту (збільшення спектра їх послуг і доступність для всіх соціальних і вікових груп населення); екологічні стандарти (поліпшення довкілля). Зазначені соціальні стандарти за умови їх застосування разом з уже діючими сприятимуть підвищенню ефективності програм і планів у реалізації соціальної політики та соціального управіння загалом.

Слід необхідно продовжити розробку системи соціальних стандартів на основі підготовки відповідного законодавчого забезпечення й створення необхідного інформаційно-ресурсного центру

І доручити це потрібно базовому науково–дослідному центру, ухваливши для цього відповідні державні рішення. Вважаємо, що таким центром міг би бути Інститут демографії та соціальних досліджень, який має чимало напрцювань в цьому напрямі, і за потреби може залучати до розробки соціальних стандартів кращі професійні сили країни та фахівців з інших країн.

РЕЗЮМЕ

Існування розвиненої системи соціальних стандартів, гарантій і нормативів є ознакою соціально спрямованої держави. Завданням такої держави є не лише закріплення їх у нормативно-правових актах, а й реалізація на практиці.

Соціальні нормативи – це регламентовані значення соціальних показників, що виражають систему типових вимог соціальних суб'єктів до соціальних об'єктів з метою забезпечення відтворення й розвитку суспільства як цілого та вирішення його соціальних проблем.

Соціальні нормативи покликані відображати та закріплювати найбільш оптимальний вплив на людину не тільки умов їх праці, а умов її життєдіяльності.

Соціальні нормативи поділяються на три групи:

I група – нормативи, що мають ”природничо-наукове” обґрунтування й становлять основу мінімального споживчого бюджету людини;

II група – це нормативні показники з визначення рівня допомоги в разі нестандартних ситуацій (на поховання, травматизм, у разі втрати годувальника, нормативи допомог багатодітним сім'ям тощо). Ця група нормативів залежить від рівня розвитку економіки.

III група – це нормативи, що важко нормувати, але можна планувати. Вони включають:

1 – нормативи рівня здоров'я;

2 – нормативи рівня життя;

3 – нормативи тривалості життя;

4 –нормативи рівня травматизму (виробничого та побутового).

Встановлення державних соціальних стандартів має важливе значення для забезпечення механізму реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій громадян, закріплених Конституцією України. Вони є визначальними для державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їх реалізацію. Завдяки соціальним стандартам відбувається коригування розмірів видатків державного та місцевих бюджетів і відповідних фондів на соціальний захист і забезпечення населення, а також утримання соціальної сфери.

Соціальний стандарт — це норми, правила, характеристики, розроблені на основі узгодження із суттєвих питань соціальної політики між більшістю зацікавлених сторін, ухвалені та затверджені відповідним органом. Соціальні стандарти віддзеркалюють рівень задоволення сукукупності соціальних потреб населения, тому за рівнями вони можуть бути диференційовані на мінімальні, середні, раціональні.

Державні мінімальні соціальні стандарти — це державні послуги, надання яких гарантується державою на безоплатній основі за рахунок бюджетів усіх рівнів, а також державних позабюджетних фондів на певному мінімально допустимому рівні.

Згідно із Законом України ”Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і мінімального набору послуг, потрібних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Терміни та поняття

• Соціальний норматив

• Групи соціальних нормативів

• Соціальна норма

• Соціальний стандарт

• Державні соціальні гарантії

• Базовий державний соціальний стандарт

• Стандарти у сфері доходів населення

• Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів

• Принципи соціальної стандартизації

• Прожитковий мінімум