Раздел IV. 11едагогические теории и их воплощение... 409

тической деятельности. Ушинский отходит от тех крайностей в сужде-

ниях о роли наследственности и среды, которые высказывались различ-

ными философами и педагогами. Наследственность, как замечает Ушин-

ский, еще мало изучена, но очевидно, что воспитанников отличают друг

от друга наклонности, физические особенности, каждый из них индиви-

дуален. «Факт наследственности замечается не только в отношении ви-

димых особенностей тела, но также, и еще гораздо более, тех особен-

ностей, причин которых мы не видим и не знаем, но которые

предполагаем в неизвестных нам особенностях организма и более всего

нервной системы»1. Педагогу следует помнить, что у ребенка нет ни

врожденных пороков, ни добродетелей, но он несет в себе задатки на-

клонностей. «Руководствуясь такой мыслью, воспитатель не предастся

растлевающему фатализму и не свалит на природу того, в чем.он, может

быть, сам виноват или прямым своим влиянием, или тем, что допустил

развиться тем стремлениям, которые бы никогда не развились, если бы

он вступил своевременно в борьбу с ними и отнял у них ту пищу, ко-

торая дала им развитие. С другой стороны, руководствуясь такой мыс-

лью, воспитатель не будет считать возможным одинаковое воспитание

для всех и каждого и будет подмечать, какие наклонности образуются

в ребенке с особенной быстротой и прочностью и какие, напротив,

встречают сопротивление к своему образованию в самой природе»2.

Признание наследственных задатков делает воспитательную деятель-

ность педагога целеустремленной.

Вместе с наследственными данными в образовании человеческого ха-

рактера громадно влияние «внешних впечатлений», что открывает об-

ширное поле деятельности для воспитания. Человек становится тем, кем

он есть, благодаря влиянию всей жизни в самом широком смысле слова.

Эта жизнь влияет и на врожденные особенности человека, давая им оп-

ределенные направления в развитии. «Жизнь в широком смысле слова»

включает в себя и воспитание.

Школа, воспитатель, наставники многое определяют в становлении че-

ловека. Но они не единственные воспитатели, есть, может быть, даже

более значимые непреднамеренные воспитатели, это природный мир,

семья, общество, народ, его религия, его язык, т.е. природа и история.

В воспитании ребенка, кроме «телесной природы», важно влияние

этих воспитателей — жизненной среды и педагогов; от них во многом

зависит, хорошим или плохим, волевым или безвольным, нравственным

или безнравственным станет человек. При этом в процессе жизни человек

1 Уиамсгаш КД. Собр. соч. Т. 9. С. 424.

2 Там же. Т. 10. С 482.

410 Часть П. История воспитания, образования и педагогической мысли в России (до XX в.)

и сам активно влияет как на среду обитания, так и на собственную на-

туру, изменяя и совершенствуя их. Воспитание играет тогда большую

роль, когда отвечает интересам развития общества, служит им. «Не педа-

гогика и не педагоги, но сам народ и его великие люди прокладывают

дорогу в будущее: воспитание только идет по этой дороге и, действуя за-

одно с другими общественными силами, помогает идти по ней отдельным

личностям и новым поколениям...»1.

Ушинский советует педагогам тщательно изучать своих воспитанни-

ков, их физическую и душевную природу, обстоятельства их жизни.

В предисловии к первому тому своей «Педагогической антропологии»

он писал: «Воспитатель должен стремиться узнать человека, каков он есть

в действительности, со всеми его слабостями и во всем его величии, со

всеми его будничными, мелкими нуждами и со всеми его духовными тре-

бованиями. Воспитатель должен знать человека в семействе, в обществе,

среди народа, среди человечества и наедине со своей совестью; во всех

возрастах, во всех классах, во всех положениях, в радости и горе, в величии

и унижении, в избытке сил и в болезни, среди неограниченных надежд и

на одре смерти... Тогда только будет он в состоянии почерпать в самой

природе человека средства воспитательного влияния, — а средства эти

громадны!»

Так кратко можно охарактеризовать антропологические подходы

К.Д. Ушинского к педагогике. За прошедшие почти полтора столетия

после написания им своего труда «Человек как предмет воспитания»

науки, в частности, физиология и психология человека, продвинулись да-

леко вперед, и в этом смысле многие утверждения автора принадлежат

уже прошлому, истории. Но стержневая идея Ушинского — необходи-

мость для педагога знания предмета воспитания — человека во всех от-

ношениях остается остроактуальной и сегодня. Более того, эта идея лежит

в основе профессионально-педагогического образования в наши дни, оп-

ределяя его направление и содержание. Ведь как утверждает К.Д. Ушин-

ский, если педагогика хочет воспитывать человека во всех отношениях,

она должна узнать его также во всех, отношениях1.

107. Ідеї книги «Батьківська педагогіка» В. Сухомлинського

сухомлинський батьківський педагогіка виховання

Читаючи «Батьківську педагогіку», можна дізнатися, чому в благополучній, матеріально забезпеченій сім'ї інколи виростає малий негідник, ледар, егоїст, з чужими нам поглядами й аморальною поведінкою. Де, коли, в чому допустилися батьки не поправної помилки у вихованні своїх дітей? Прикро помиляються ті батьки, які вважають, що лише матеріальний достаток дає їхнім дітям найбільшу радість і щастя. На повчальних прикладах В.О. Сухомлинський переконливо показує, до яких сумних, а інколи й трагічних наслідків призводить гіпертрофія матеріального достатку в деяких сім'ях. «Ми добилися чимало в поліпшенні матеріального добробуту радянського народу, – вказував На XXV з'їзді КПРС Л.І. Брежнєв. – Ми будемо й далі послідовно розв'язувати це завдання. Необхідно, однак, щоб зростання матеріальних можливостей постійно супроводжувалося підвищенням ідейно-морального і культурного рівня людей. Інакше ми можемо мати рецидиви міщанської, дрібнобуржуазної психології».

Особливу увагу приділяв В.О. Сухомлинський трудовому вихованню дітей як у сім'ї, так і в школі, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людей праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства.

У школі було запроваджено чітко продуману систему виховання дітей, створені належні умови для формування трудових традицій, які переросли в культ праці.

Василь Олександрович писав, що не гра в працю, а справжнє трудове життя – з потом, втомою, мозолями, радістю досягнутої мети – ось щастя людини.

Водночас він відзначав, що марне витрачання часу, байдикування, ледарство проникає нині навіть у життя сільських дітей, та деякі батьки вважають, вказував В.О. Сухомлинський, що їхні діти повинні тільки гратися, забавляться, розважатися, н праця – це обов'язок дорослих. Дітей перетворили у бездушних споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють, звідки радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки переконані в тому, що найбільше щастя дитинства – безтурботність, втіха, радісне життя.

У деяких сім'ях діти аж до підліткового, а то и юнацького віку не знають особливих турбот, серйозної праці, не мають постійних трудових обов'язків і доручень, а свій вільний від навчання час проводять у розвагах, іграх, а то й бешкетуванні. Деякі батьки вважають, що бажання працювати, любов до праці приходить до людини з віком само собою. Вони заявлять: ми її свій час набідувалися, зазнали стільки горя, то хай хоч наші діти будуть щасливими, ростуть безтурботними, тішаться радощами дитинства.

Сухомлинський підводить читача до головної думки: чи знають наші діти, якою ціною здобута їхня радість, розуміють вони, в чому справжні радість і щастя людини, ті батьки, які вважають, що лише матеріальний достаток дає їхнім дітям найбільшу радість і щастя. На повчальних прикладах В.О. Сухомлинський переконливо показує, до яких сумних, а інколи й трагічних наслідків призводить гіпертрофія матеріального достатку в деяких сім'ях. Прогаяне в дитинстві важко надолужити в підлітковому чи юнацькому віці, важко виховати любов і звичку до праці, подолати лінощі, неорганізованість. «Якщо підліток нудьгує від бездіяльності, то це страшне горе для суспільства,– пише В.О. Сухомлинський. Адже справа навіть не в тому, що діти не створюють матеріальних благ, не примножують людського багатства – праця облагороджує людину, формує характер, волю, найважливіші риси і якості особистості, вона містить у собі величезні виховні можливості».

В праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. «Працю у нас піднесено на рівень найвищих моральних цінностей,– говорив В.В. Щербицький. – Саме в праці найповніше виявляється гідність радянської людини. Наше суспільство оцінює кожного громадянина насамперед за його вкладом у загальнонародну справу. Це – найсправедливіша і найгуманніша оцінка». Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціальних і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодженості дій і вчинків тощо.

Саме усвідомлення дитиною того факту, що вона створює і примножує матеріальні або духовні цінності для суспільства, для добра і блага інших людей, формує в неї громадянську гордість і патріотичні почуття, бережливе ставлення до соціалістичної власності.

Потреба в праці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише при наявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, без примусу і покарань, самостійній і творчій, корисній як для особистості, так і для, суспільства.

Через усі педагогічні праці В.О. Сухомлинський проводить основну ідею – ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці на благо суспільства.

Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благо людей – це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей. Радості споживання благ, марнотратству, безтурботності В.О. Сухомлинський протиставляє радість творення матеріальних і духовних цінностей – радість праці. Справжня радість – радість творення добра для інших. Бо в чому ж найвищий сенс, життя? В красі творчої праці, в праці на благо людства, в праці, що нагадує мистецтво і дає найбільше задоволення. Людина, закохана в працю, прагне до майстерності й досконалості, й стає свого роду поетом і художником.

У трудовому вихованні молоді особлива роль належить сім'ї. Роль сімейних трудових традицій, виховання потомствених хліборобських, робітничих династій – це педагогічні проблеми, що чекають на своїх дослідників. В.О. Сухомлинському належить величезна заслуга в постановці й науковій розробці цих питань у нових умовах (нариси «Нехай ввійде в серце твого сина краса праці», «Праця і хліб»).

У такому плані говорить В.О. Сухомлинський і про навчання як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людством, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях – запорука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «школою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому автор «Батьківської Педагогіки» дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулянки, бесіди, читання книжок, спільна праця.

Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і почуття, мати дослідницький характер. Водночас розвиток і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О. Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і – це особливо тривожить – втрачають чутливість до правди, справедливості».

В.О Сухомлинський на яскравих прикладах показує, яке значення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і інтересів, має психологічний клімат соціального середовища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інтелектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання знайде читач у статті «Вашій дитині через рік іти до ніколи» та ін.

Величезного значення надавав В.О. Сухомлинський вихованню дітей засобами природи, безпосередньому спілкуванню їх з природою. Природа стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно перетворює і примножує її багатства, оберігає її скарби.

Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття, облагороджується душа. «Прогулянки дітей у ліс, на луг, річку, колгоспне поле – це не розвага, пише В.О. Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дитина пізнає світ, вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідомлювати складні різноманітні її явища, доцільність законів її розвитку». Уроки мислення серед природи, що їх майстерно проводив Василь Олександрович, переконливо показують неоціненну роль таких уроків у духовному розвитку особистості, і ми впевнені, що в майбутньому вони неодмінно стануть складовою частиною виховної роботи в усіх школах. А які оригінальні його подорожі в природу в пошуках емоційно-естетичного звучання слова, подорожі до джерел думки і почуттів. «Переді мною відкрилася дивовижно багата, невичерпна за красою грань педагогічної майстерності – уміння вчити дітей думати», – пише В.О. Сухомлинський.

Особливе значення має виховання засобами природи в ранньому дитинстві, коли душа дитини надзвичайно вразлива, чутлива, ніжна. Перші уроки розвитку духовної культури слід проводити не в чотирьох стінах, перед класною дошкою, а серед невичерпного багатства природи, неповторної її краси. Такі уроки допоможуть виховати в дитини любов до природи, захоплення красою і гармонією, бережливе ставлення до неї На яскравих прикладах В.О. Сухомлинський показує, як у дітей зароджуються благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, доглядають молодняк на колгоспній фермі, вирощують квіти і плодові дерева, закладають сади і виноградники, доглядають столітні дуби.

Читач знайде також цікаві приклади і поради для батьків, як треба використовувати багатства природи у виховних цілях, що треба робити, щоб у нашому суспільстві не було бездушних, жорстоких до природи людей. Бо й справді, чим можна пояснити браконьєрство, нещадне знищення, плюндрування природи, забруднення природного середовища як не недоліками нашого виховання.

Якщо дитина в дошкільному віці знищує квіти і дерева, знущається над тваринами, то в зрілому віці вона стане справжнім варваром по відношенню до природи, черствою, бездушною людиною. «Від бездушності до жорстокості – лише один крок», – пише В.О. Сухомлинський.

Почуття влади людини над природою – це передусім збереження і примноження її багатств і краси.

Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сімейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував обивательство, неуцтво, примітивізм. У Павлиській школі було створено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогічних знань серед населення, батьків і навіть старшокласників.

В.О. Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої школи мінімум педагогічних знань, зокрема з галузі «Батьківської педагогіки», виховувати майбутніх батьків, морально готувати їх до великої відповідальної батьківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству.

Морально не підготовлені до народження і виховання дітей батьки є великим нещастям для суспільства. Слід відзначити, що останнім часом стало досить помітним таке явище – невідповідність між фізіологічною готовністю до народження дітей і морально-психологічною зрілістю молодих батьків та усвідомленням їх батьківської місії і ролі, величезної відповідальності перед суспільством за виховання своїх дітей. Велике горе приходить тоді, коли такі дорослі діти приводять на світ дітей – біда і суспільству, і дітям. Частина з таких батьків не обізнана з елементарними правилами виховання дітей у сім'ї. Сімейні конфлікти, ненормальні відносини тощо призводять до розлучення молодих пар і як результат – важкі діти, трагедія для дітей і батьків. Діти, які виростають у таких неблагополучних сім'ях, як правило, стають важкими у вихованні, бо погіршуються умови їхнього морального розвитку в сім'ї, їм не вистачає батьківської турботи, тепла і ласки. Життя дітей у деяких сім'ях, пише В.О. Сухомлинський, безпросвітна каторга і мука. «Важкі діти» – це передусім результат неправильного виховання, вад сімейного життя, несприятливого психологічного клімату і ненормальних стосунків у сім'ї.

Автор дає ряд цінних порад, як запобігти цьому суспільному лиху, як попередити ці негативні явища у нашому житті, наводить переконливі приклади розумного підходу до таких складних суспільних проблем, як любов, шлюб, сім'я і виховання дітей.

Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі – виховання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багатства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогічних знань і умінь. «Своїх вихованців – юнаків і дівчат ми вчимо, моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє – за своїх дітей».

В.О. Сухомлинський вважає, що потрібна школа мудрості майбутніх батьків, що молодь треба цілеспрямовано й своєчасна готувати до цієї відповідальної громадянської місії. У своїй практичній педагогічній діяльності Василь Олександрович ішов двома шляхами: облагородження почуттів, поведінки юнаків, і дівчат у системі виховної роботи в школі, а також впровадження спеціальної педагогічної освіти і виховання молоді, моральна підготовка до сімейного життя (нарис «Виховання майбутніх матерів і батьків»).

В.О. Сухомлинський був не тільки великим знавцем батьківської педагогіки, досвідченим пропагандистом педагогічних знань, він сам був прекрасним сім'янином, батьком дітей, що дістали зразкове сімейне виховання, освіту, громадянську зрілість.

В.О. Сухомлинський вважав, що, яким би успішним не було виховання, впливу самого авторитету батьків і дорослих, позитивного прикладу і т. п. для формування всебічно розвиненої особистості не досить. Виховання має доповнюватися самовихованням, тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне вироблення потрібних ціннісних морально-вольових чи інтелектуальних рис і якостей особистості і ліквідацію негативних. І це дуже важлива справа. Адже ніякі розмови, приклади, заохочення чи покарання з боку батьків чи вихователів не допоможуть підліткові позбутися лінощів і стати працьовитою людиною, поки цих лінощів, бездіяльності не позбудеться сам учень. Скільки б ми не вмовляли дитину бути відваленою, не боятися труднощів, перешкод, вона буде боягузливою доти, поки не подолає сама в собі страх, нерішучість, скованість тощо.

Помиляються й ті батьки, які вважають, що найцінніша риса особистості – слухняність, безумовне виконання всіх вимог старших, підкорення волі наставників тощо. Така беззастережна «слухняність», сліпа підпорядкованість можуть породжувати конформізм, слабі характери, підлабузництво, слабовольність. А гіршого, ніж безхарактерність і безвольність, немає нічого. Спиратися можна лише на те, що чинить опір, писав Стендаль, лише той характер сильний, в якому дозріла самостійність, власна думка, самокритичність, незалежність власних суджень і переконань, поглядів і поведінки. Намагання всім і всюди подобатись, усім догодити, не вступати в суперечки й конфлікти, пристосовувати до всяких вимог (розумних і нерозумних) характер, почуття і волю молодої людини, сформує психологію раба.

«Виховання може бути безрезультатним,– пише В.О. Сухомлинський, – якщо молода людина з ранніх років не буде виховувати сама себе, коли виховання не буде доповнюватися самовихованням. Самовиховання розпочинається з пізнаний самого себе і здатності бачити свої достоїнства, недоліки і пади, реально оцінювати свої можливості і поведінку». Звичайно, самовиховання потребує особливої уваги з боку батьків і педагогів. Це передусім розумні поради дітям, формування корисних звичок, постійна увага до дітей і допомога у їхній навчальній роботі, правильні настанови, посильні й розумні вимоги до їх поведінки і праці. Неправильні або спотворені уявлення про правила і норми співжиття, поведінки, навчальної діяльності зводять нанівець виховні зусилля і працю як учнів, так і педагогів.

Самоутвердження молодої людини проходить у боротьбі із своїми власними вадами і недоліками, у боротьбі самого з собою. Перемога над самим собою – найбільша перемога. Щасливим, пише В.О. Сухомлинський, може бути лише той, хто є володарем своїх бажань, хто вміє володіти собою, своїми почуттями. Треба відзначити, що багатьом нашим дітям і учням саме бракує цієї дуже цінної риси – відповідності рівня бажань і домагань рівневі їх заслуг і можливостей. Разюча невідповідність власних домагань власним достоїнствам породжують паразитичний спосіб життя дітей у деяких сім'ях – дармоїдство, марнотратство, сімейні і соціальні конфлікти. Незагнуздані і неприборкані примхи, претензії, незаслужені й невиправдані вимоги молодої людини, які нерозумно задовольняються дорослими,– джерело егоїзму, міщанської психології, зарозумілості, появи спотворених характерів.

Діти в сім'ї – це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівноправні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони Можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю, поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповної цінності, приниженої гідності.

Автор відстоює право дітей активно втручатись у сімейні справи. Цікаві приклади, наведені у «Батьківській педагогіці», переконують нас у тому, що під впливом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисоціальних явищ – п'янства, крадіжок, обману, протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків, – можна змінити або позбутися цих явищ.

В.О. Сухомлинський з нових позицій порушує і дуже актуальну проблему сучасності – проблему спілкування дітей з дорослими, проблему нового соціального середовища, виховання, дітей за місцем проживання. Це не тільки розвиток ідей А.С. Макаренка про різновікові групи, це питання включення дітей у матеріальну сферу виробництва через учнівські виробничі бригади, міжшкільні виробничі об'єднання, участь дітей разом з дорослими у різноманітних громадсько-політичних справах, у виконанні народногосподарських завдань.

І головне, щоб у спільній діяльності і спілкуванні з дорослими діти почували себе рівноправний ми, не відчували приниження їхньої гідності, не ставали формальним об'єктом виховання. Бо спілкування з дорослими тільки: в тому разі матиме належний виховний вплив, коли виступатиме не як службовий обов'язок, а як веління душі й серця, які потреба духовної єдності і дружби поколінь, потреба повторення себе в дітях.

В.О. Сухомлинський мав намір написати також книжку, яка і містила б конкретні практичні поради для батьків і дорослих. У рукописах ми знаходимо початок роботи під назвою «Двісті порад батькам», «Листи до батьків», «Ми продовжуємо себе в наших дітях» та ін.

Багатьох задумів і планів не встиг довершити В.О. Сухомлинський. Перенесені важкі поранення на фронтах Великої Вітчизняної війни, хвороби підірвали здоров'я і вкоротили життя талановитому педагогові, вченому, письменникові, полум'яному™ борцеві за комуністичні ідеали, людині, яка віддала все свої! серце і розум найблагороднішій справі – комуністичному вихованню молоді.

Книга «Батьківська педагогіка» не дає готових рецептів для батьків, але кожний наведений у ній приклад, розповідь, легенда чи епізод учать нас, як треба виховувати справжню людину – борця, треба підходити до душі дитини, щоб провести її через дитинство до справжнього людського щастя.

«Дитинство,– пише автор,– найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, Яскраве, самобутнє, неповторне життя».

«Батьківська педагогіка» – не тільки пристрасна повість про виховання дітей у сім'ї, громадське виховання. Вона далеко виходить за рамки педагогічних рекомендацій і порад.

Размещено на Allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru/

109. У праці «Сто порад вчителеві», розглядаючи діяльність педагогів, В. Сухомлинський вважав, що джерелом їхньої творчої індивідуальності є книга і особиста бібліотека, призначення якої — вводити вихованців у світ книги. Він називав бібліотеку найважливішою складовою своєї педагогічної системи. Бібліотеку самого великого вихователя і педагога складав золотий фонд світової культури: художні твори найвидатніших письменників усіх народів, література про людей і людство, книжки з різних галузей природничих знань, мистецтва; посібники для самостійного вивчення мов; словники та книги іноземними мовами. Недаремно у статті «Моя педагогічна система» він писав: «Я не уявляю собі впливу на своїх вихованців без поступового введення у цей чудовий світ — світ книги».

110. Учение школьника. Сухомлинский убежден, что духовную полноту и на-

сыщенность жизни могут дать только широкое, разностороннее образо-

вание, активное стремление к знанию, радости знания, Ребенок не может

быть счастлив, если в школе ему плохо или скучно, если он не чувствует

себя достаточно способным, чтобы овладеть школьной наукой. Сделать

ребенка счастливым — значит прежде всего помочь ему учиться.

«Нет и не может быть детей, которые бы не хотели учиться с самого

начала учения. Неумение трудиться порождает нежелание, нежелание —

лень. Каждое новое звено в этой цепи пороков становится все крепче и

разрывать его все труднее. Главное средство предупреждения этих поро-

ков — учить воспитанников самостоятельно трудиться в младшем возрас-

те»1, — писал Сухомлинский.

Возникающее у детей нежелание учиться происходит от непосильнос-

ти учебной работы, а она, в свою очередь, является следствием перегрузки.

Огромный поток информации, обрушивающийся на ученика на уроках и

вне школы, не только развивает, но нередко подавляет детский ум. Сухом-

линский это очень остро чувствовал и не преставал писать о том, какими

последствиями грозит перегрузка и связанное с ней преждевременное

прерывание детскости. Разумному режиму дня, посильной умственной

нагрузке в чередовании с физической он всегда придавал первостепенное

знчение. Именно это больше всего поражало при знакомстве с его шко-

лой: у Сухомлинского дети как дети. Он не только не глушил, не сокращал,

но наоборот, раздвигал, удлинял, всячески продлевал детскость. Возможно,

в этом состоит одна из наибольших его заслуг.

Но перегрузка — это не только объем материала. «Перегрузка полу-

чается там, где умственный труд имеет односторонний характер: ученик

только заучивает», от него требуется не размышление, догадка, а лишь

запоминание учебного материала. Поэтому «устранение перегрузки зави-

сит не от механического уменьшения круга знаний, предусмотренных

программой, а от содержания, характера интеллектуальной жизни учени-

ка». Важен не объем материала, а его качество, установка не на зубрежку,

а на поиск ответа на вопрос. «Безделье на уроках, отсутствие умственного

труда там, где он должен быть, — главная причина отсутствия свободного

времени»2, главная беда школы.

' Сухомлиясшй В.А. Воспитание коммунистического отношения к труду. М, 1959. С. 3.

Сухомлинский В.А. Павлышская средняя школа М., 1969. С. 161, 256.

550 Часть III. Развитие школы и педагогики R мире в XX в.

Мышление ученика развивается тогда, когда у него появляется потреб-

ность ответить на вопрос, и вызвать ее — самое трудное дело и наиболее

верный показатель педагогического мастерства.

Нелепо стремиться на занятии к тому, чтобы умственное напряжение

держало ученика весь урок. Есть учителя, считающие своим достижением

то, что им удается создавать на уроке «обстановку постоянного умствен-

ного напряжения» детей. Чаще всего это достигается внешними фактора-

ми, играющими роль узды, удерживающей внимание ребенка: частыми

напоминаниями (слушай внимательно), резким переходом от одного вида

работы к другому, проверкой знаний сразу же после объяснения (точнее,

угрозой поставить двойку, если ученик не слушает то, что он рассказыва-

ет), заданием сразу же после уяснения какого-нибудь теоретического по-

ложения выполнить практическую работу...

Подобная целеустремленность в работе учителя прямо означает: вы-

жать из детей все, на что они способны. После таких «эффективных»

уроков ребенок уходит домой уставший. Он легко раздражается и воз-

буждается. Ему отдыхать да отдыхать, а у него домашние задания, и от

одного взгляда на сумку с книгами и тетрадями детям становится

тошно1.

Перегрузка ученика — следствие и недостаточного мастерства педаго-

га. Учитель забывает о том, что учение — это совместный труд детей и

педагога, что успех этого труда во многом определяется теми отношения-

ми, которые складываются между ним и учащимися. Единственным ис-

точником, питающим огонек пытливости, является радость успеха и

его-то и следует постепенно поддерживать. Спокойная обстановка це-

ленаправленного труда, без спешки и рывков, отсутствие раздражитель-

ности, ровные, товарищеские взаимоотношения создают душевное равно-

весие, без которого невозможно работать в школе.

«Учитель в ходе изложения должен быть щедрым на факты и ску-

пым на обобщения». Излагая факты, учитель предлагает мысленно про-

анализировать их, а ученик приходит сам к обобщающим выводам, и этот

процесс — победа и торжество ученика. Научить ученика думать —

самая важная задача учителя.

Успех в учении школьника определяет и оценка результатов его труда.

Кажется простое дело — оценка. Но нередко можно наблюдать «психоз

погони» учителя и родителей за отличными оценками, тогда несчастный

ребенок, получая тройку, чувствует себя чуть ли не преступником.

«Я оценивал умственный труд лишь тогда, когда он приносил ребенку

положительные результаты. Если ученик еще не достиг тех результатов, к

1 Смд Сухомлинскш'1 В.А. Сердце отдаю детям. С. 101.