Геронтологічні зміни серцево-судинної системи

У процесі старіння змінюється структура судинної стінки, особливо у великих артеріях. Це проявляється у вигляді склеротичних змін інтими (внутрішньої оболонки), атрофії м'язового шару, зниження еластичності. Порушується здатність судин до розширення і звуження, збільшується швидкість пульсової хвилі, змінюється форма кривої реограми.

З віком систолічний тиск має тенденцію до більшого зростання, ніж діастолічний тиск

У старості зменшується ЧСС, ударний об'єм серця.

З віком знижується хвилинний об'єм крові . З 50 років серцевий викид зменшується на 1 % у рік за рахунок зменшення систолічного об'єму і зменшення ЧСС. Постачання кисню зменшується з віком на 0,6 % у рік.

Зниження ХОК розглядають як реакцію серцево-судинної системи на знижену потребу тканин організму в кисні.

Абсолютні величини центрального об'єму крові (ЦОК) з віком не змінюються. Співвідношення ЦОК і маси циркулюючої крові збіль­шується.

З віком швидкість кровотоку зменшується.

Коронарне і мозкове постачання кров'ю залишається з віком на до­статньому рівні, але ниркове і печінкове кровопостачання значно змен­шується.

В умовах старіння організму послаблюються умовні рефлекторні впливи на серцево-судинну систему. Виявляється інертність судинних ре­акцій як результат порушень гемодинаміки.

У старості послаблюються впливи на серце окремих структур мозку, симпатичної нервової системи, блукаючого нерва. Порушується енергети­ка, ритм міокарда. Змінюється відповідь серця на катехоламіни й ацетил­холін.

Особливості органів дихання у віковому аспекті: газообмін, зміни показників зовнішнього і внутрішнього дихання, структурні і функціональні зміни, регуляція дихання.

Ембріональний розвиток органів дихання

Після запліднення яйцеклітини до імплантації зародка в слизову оболонку матки газообмін відбувається шляхом дифузії кисню та вуглекислого газу між зародком і слизовою оболонкою маткової труби, де сталося запліднен­ня. Після імплантації зародкового міхура газообмін здійснюється через ворсини хоріона завдяки їх контакту з материнською кров'ю.

Поступово відбувається формування і розвиток плаценти, яка стає головним органом зовнішнього дихання плода на весь період його розвитку. Плацента регу­лює транспорт кисню і вуглекислого газу в крові плода.

Розвиток органів дихання у плода

Наприкінці 3—4-го тижня ембріонального розвитку з'являється випинан­ня стінки передньої кишки. З нього формується гортань, трахея, бронхи і легені. На 4-му тижні формуються права і ліва легені. На 6-му тижні утво­рюються часткові бронхи, на 8—10-му тижні — сегментарні бронхи. На 16-му тижні починається стадія розвитку бронхіол, а на 24-му тижні — розвиток ацинусів. З 10-го тижня відбувається формування каркасу трахеї та бронхів. Васкуляризація легень відбувається на 26—28-му тижні.

Гортань, трахея, бронхи, ацинуси заповнені рідиною, яка вироб­ляється клітинами дихальних шляхів. Рідина має малий вміст білків, що забезпечує швидке всмоктування рідини після народження. Наприкінці внутрішньоутробного розвитку починає синтезуватися сурфактант, який вкриває стінки альвеол шаром завтовшки 0,1—0,3 мкм. Цей процес почи­нається з 7-го місяця внутрішньоутробного розвитку плода. Виробляється сурфактант альвеоцитами. Секрецію його посилюють глюкокортикостероїди, катехоламіни, простагландин Е. Сурфактант необхідний для нор­мального функціонування легень після народження.

Дихальні рухи плода реєструються з 11-го тижня вагітності. Почина­ються періодичні скорочення інспіраторних м'язів діафрагми, міжребро-вих м'язів.

Частота дихальних рухів збільшується вночі й кожного ранку. Вони зумовлені активністю дихального центру довгастого мозку. Частота дихальних рухів збільшується в стані гіперкапнії та ацидозу.

Гіпоксію плода можна діагностувати за збільшенням частоти дихаль­них рухів, оскільки з розвитком гіпоксії відбувається послаблення та при­пинення дихальних рухів через послаблення окисних процесів у нервових клітинах. Одночасно з дихальними рухами знижується тиск у грудній по­рожнині плода. Аспірації амніотичної рідини в легені не відбувається, що пояснюється малим просвітом гортані.

Дихальні рухи плода потрібні для нормального розвитку легень.

Порушення ембріогенезу призводить до природжених вад розвитку, асфіксії у новонародженого.

Для оцінки стану новонародженої дитини, яку проводять відразу після народження, визначають частоту дихання, ЧСС і колір шкіри. Визначають також ступінь асфіксії.

Для медичної сестри головною проблемою є порушення дихання у но­вонародженого.