Загальний страйк 1926 р.

Причини і передумови страйку
Зниження конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку внаслідок фінансової реформи і відновлення золотого стандарту фунта стерлінга у 1925 р.	Бажання промисловців і підприємців зменшити собівартість продукції, накладні витрати за рахунок робітників, зниження заробітної плати, подовження робочого дня.

Улітку 1925 р. власники шахт, погрожуючи закриттям підприємства і звільненням всіх працюючих (локаутом), поставили ультимативні вимоги гірникам: погодитися на зниження зарплати і збільшення робочого Дня. Федерація гірників відповіла відмовою. її підтримали спілки залізничників, транспортників і машинобудівників. Перед об'єднаним фронтом робітників вуглепромисловцям довелося відступити. Уряд зобов'язався протягом дев'яти місяців виплачувати власникам шахт субсидію для забезпечення попереднього рівня зарплати гірників. День перемоги робітників, які зірвали локаут, дістав назву «червоної п'ятниці». Після закінчення дев'ятимісячного строку, оскільки гірники знову відхилили вимоги власників шахт, останні оголосили локаут. Уряд ввів у країні надзвичайний стан. Рішучість робітників вести боротьбу змусила Генеральну раду (керівний орган профспілки) оголосити загальний страйк, який почався 4 травня 1926 р.

Загальний страйк 4-12 травня 1926 р. Кількість його учасників (разом із родинами) становила майже 18 млн осіб, тобто понад 40 % усього населення країни. Робітники виявили висо­кий ентузіазм, стійкість і самовідданість. Повсюди створювалися страйко­ві комітети.

Наслідки і результати страйку
Гірники продовжили страйкувати на одинці й програли (грудень 1926 р.)	Скорочення заробітної плати гір­ників. Подовження робочого дня	Прийняття закону про трудові конфлікти (1927 р.), який забороняв загальні страйки і обмежував права профспілок під час страйків

Матеріал до роз'яснення структурно-логічної схеми.

Доступившись до влади, кабінет консерваторів узяв курс на повернення Англії ролі фінансового центру світу. Уряд приділяв багато уваги зміцненню фунта стерлінга. У 1925 р. було відновлено золотий стандарт фунта на рівні його довоєнного співвідношення з доларом. Такі дії уряду мали двоякі наслід­ки: з одного боку була зміцнена банківська система, фунт в основному повер­нув свої позиції на фінансовому ринку, але, з іншого боку, перед англійською промисловістю постала проблема втрати конкурентоспроможності її товарів. У вирішенні цієї проблеми англійські промисловці пішли найбільш простим шляхом: перекладання всіх виробничих витрат на робітників. Тобто на­магалися зменшити собівартість продукції не за рахунок заміни застарілого обладнання, а шляхом скорочення заробітної плати робітників.

Улітку 1925 р. власники шахт погрожуючи закриттям підприємства і звіль­ненням всіх працюючих (локаутом), поставили ультимативні вимоги гірникам: зниження зарплати і збільшення робочого дня. Федерація гірників відповіла підмовою. її підтримали спілки залізничників, транспортників і машинобудів­ників. Перед об'єднаним фронтом робітників вуглепромисловцям довелося від­ступити. Уряд зобов'язався протягом дев'яти місяців виплачувати власникам шахт субсидію для забезпечення попереднього рівня зарплати гірників. День перемоги робітників, які зірвали локаут, дістав назву «червоної п'ятниці».

Після закінчення дев'ятимісячного строку, оскільки гірники знову від­хилили вимоги власників шахт, останні оголосили локаут. Уряд запровадив у країні надзвичайний стан. Рішучість робітників вести боротьбу змусила Генеральну раду (керівний орган профспілки) оголосити загальний страйк, який почався 4 травня 1926 р. Кількість його учасників (разом із родинами) становила близько 18 млн осіб, тобто понад 40 % усього населення країни. Робітники виявили високий ентузіазм, стійкість і самовідданість. Повсюди створювалися страйкові комітети.

Боротьба англійських робітників викликала хвилю пролетарської солідар­ності в усьому світі. У деяких країнах почалося збирання коштів на користь страйкуючих. Проте Генеральна рада відмовилася передати страйкарям кош­ти, зібрані в СРСР. Лише згодом вони були використані Федерацією гірників для підтримки страйкуючих шахтарів.

Армія, поліція, державний апарат, пропагандистська машина, штрейк­брехери – усі сили і засоби використовувалися для придушення страйку. 12 травня керівництво Генеральної ради заявило про припинення загального страйку. Але не всі робітники погодились із цим рішенням. Гірники продов­жували страйкувати протягом семи місяців. Тиск з боку вуглепромисловців і уряду, а також голод і злидні змусили шахтарів відступити. У грудні 1926 р. вони повернулися на роботу. Зарплата гірників знизилася, а робочий день збільшився. Щоб уникнути в подальшому подібних конфліктів, парламент прийняв закон про конфлікти в промисловості й про профспілки, за якими заборонялись загальні страйки і пікетування.

Страйк 1926 р. виявився єдиним серйозним соціальним конфліктом у краї­нах Заходу в період стабілізації. У травні 1927 р. британський уряд в односторонньому порядку розірвав дипломатичні відносини з СРСР.