Під владою Польщі та інших держав

Після Люблінської унії українські землі перейшли до складу Польської корони і поділялися на воєводства (адміністративні одиниці): Волинське, Брацлавське, Белзьке, Київське, Подільсь­ке, Руське, з 30-х років XVII ст. — Чернігівське, де правили наділені необмеженою владою воєводи.

Державою з допомогою центрального уряду правив вели­кий князь з роду Гедимінів, при якому діяла господарська рада з числа князів, намісників, вищих урядовців та католицьких намісників. Діяв сейм, в якому брала участь шляхта.

Польський уряд не лише визискував політичне й економіч­но українське населення, а й прагнув у союзі з католицьким духовенством поневолити його і духовно, і на цьому ґрунті ак­тивніше протидіяти Московщині.

У зв'язку з цим певна частина духовенства, очолювана єпис­копом І.Потієм та К.Терлецьким, на Берестейському соборі 1596р- проголосила з'єднання православної церкви з римсь­кою зі збереженням своїх обрядових і канонічних особливостей (Берестейська унія).

Однак значна частина духовенства, братства унію не при­йняла. Одним з найпомітніших організаторів боротьби з нею був князь Острозький.

Щодо українських земель, то, як уже зазначалося, Гали­чина перебувала у складі Польщі, Буковина у 1359 р. опинила­ся у складі Молдови, а в XVI ст. потрапила разом з Молдовою під владу Туреччини; Закарпаття було у складі Угорщини.

Запорозька Січ. Гетьманщина

Важкий гніт, якого зазнавали селяни, змушував їх утікати від панів. Вони знайшли собі притулок у Середньому Подніп­ров'ї, назвавши його — Запорозька Січ, яка за формою прав­ління була республікою. Себе ж звали козаками. Січ мала вій­ськовий (38 куренів) і територіальний (5-8 паланок) поділ. Най­вищим органом влади була військова рада, яка скликалася у визначений час — 1 січня і 1 жовтня, а на вимогу війська — в інший час. У куренях і паланках діяли свої ради.

Очолював Січ кошовий отаман, наділений вищою військо­вою, адміністративною, судовою і духовною владою. Йому до­помагали військовий суддя, військовий писар, військовий осавул. Всі вони обиралися військовою радою на рік 1 січня. Курені очолювали курінні отамани, паланки — полковники.

Історики стверджують, що організація самоврядування у Запорозькій Січі була певним відродженням української дер­жавності.

Утиски народу з боку польської шляхти спричинили наро­дно-визвольну війну 1648-1654 р. У цей період Б.Хмельниць­ким було втілено ідею незалежної держави, про що свідчили: а) наявність органів державної влади; б) територіальний поділ; в) власна податкова система.

У складній ситуації, не досягнувши успіху у політиці про-турецької орієнтації, Б.Хмельницький знайшов підтримку з боку Москви. У 1654 році на Переяславській раді було укладено угоду про українсько-московський альянс, згідно з якою Україна прийняла протекторат московського царя, залишаючись і надалі окремим державним організмом, зберігаючи свій політико-соціальний устрій, власні адміністрацію, військо, фінанси.

Того ж року були підписані статті Б.Хмельницького, відомі як «Березневі статті», та видана царська жалувана грамота, які визначили правовий статус України на весь період Геть­манщини. Згідно з ними Україна, зберігаючи самостійність у внутрішньому управлінні, ввійшла до складу Росії на автономних правах, визнавала верховенство царської влади. Гетьман і старшина перебували на службі у царя.

На чолі України стояв гетьман, якого обирала військова рада і затверджував цар. Територія ділилася на полки, сотні, курені, села і міста. Україна мала своє військо — 60 000 реєс­трових козаків, свою правову і судову систему, а також праве зовнішніх зносин за винятком Польщі і Туреччини.

Царизм всіляко намагався обмежити козацьке самоврядування У 1663 р. утворено Малоросійський приказ, який був наділенні адміністративними, військовими, судовими функціями, санкціонував вибори гетьмана, контролював українську церкву.

Петро І замість Малоросійського приказу заснував Малоросійську колегію (1722 p.), завданням якої було ліквідувати давні порядки в Україні, повністю підкорити її Москві.