Хід уроку
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ.
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
Викладач проводить вступну бесіду, для з’ясування розуміння студентами доби бароко іі особливостей.
1.Що таке «бароко»?
(від порт. barroco і далі ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму(течія в європейському мистецтві та архітектурі 16 століття, що відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою та людиною). Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи).
2. Які хронологічні рамки існування даного художнього стилю?
(Кінець XVI – кінець XVIII століття).
3. Яка європейська країна вважається батьківщиною бароко?
(Італія).
4. З уроків літератури й історії пригадайте, чим характеризується стиль бароко? (Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).
5. Які риси йому притаманні?
( Визначальні риси бароко:
- посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;
- мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;
- тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;
- прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;
- трагічна напруженість і трагічне світосприймання;
- настрої песимізму, скепсису, розчарування).
ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.
Ви вже знайомі з різними стилями і напрямами у мистецтві. Одним із найцікавіших стилів у мистецтві є бароко. Сьогодні ми з вами дізнаємося, чим характеризувався стиль бароко в Україні, якими є його особливості, чому його називають українським, або «козацьким» бароко. Тема сьогоднішньої лекції «Образотворче мистецтво, музична і театральна культура України XVII-XVIII ст. ».
План
Образотворче мистецтво.
А) Стиль бароко в українському мистецтві козацько-гетьманської доби.
Б) Архітектура та скульптура.
В) Живопис. Мистецтво гравюри.
2. Музична культура.
А)Думи та історичні пісні. Мистецтво кобзарів і лірників. Церковний спів.
Б)Церковний спів. Партесний та хоровий концерт.
В)Збірка «Сад божественних пісень» Г.Сковороди.
3.Театральна культура.
А) Шкільний театр. Вертеп.
Б)Театр на Запорізькій Січі.
Образотворче мистецтво.
А) Стиль бароко в українському мистецтві козацько-гетьманської доби.
Викладач формування уявлень учнів про розвиток бароко в українському мистецтві козацько-гетьманської доби за допомогою конспективної розповіді, що супроводжується демонстрацією слайдів на мультимедійному проекторі.
Художня культура України за часів козацько-гетьманської доби відіграла важливу роль у становленні українського мистецтва. Саме в той час національна ідея набула особливої актуальності і знайшла відображення в різних видах мистецтва — архітектурі, живописі, скульптурі.
Українське бароко — не просто відлуння європейського мистецтва, запозичення та пристосування його художніх принципів до культури нашого народу. Це — створення унікального за своєю виразністю та національним колоритом художнього стилю, який затвердив самобутність української культури і визначив її подальший розвиток. Особливістю барокового мистецтва в Україні є поєднання європейського стилю з народними мистецькими традиціями.
Бароко в мистецтві західних та східних українських земель проявилося по-різному.
Прояви
бароко в
мистецтві західних та східних українських
земель
Західні
центри української культури (Галичина,
Волинь, Поділля)
У
центральній частині та на сході України
Розпочалося
відродження давніх міст. культурних
осередків часів Київської Русі (Києва,
Чернігова, Переяслава), та розбудова
нових (Харків, Суми). У цих регіонах
визначну роль відігравали православне
духовенство та козацька старшина.
Розвивалися
за зразком західноєвропейського
мистецтва, яке було нерозривно пов'язане
а католицькою релігією та світським
життям польської шляхти. В архітектурі,
мистецтві скульптури помітні ознаки
пізнього європейського бароко у
поєднанні з ренесансними традиціями.
Самобутність художньої культури України епохи бароко найяскравіше відобразилася в архітектурі, скульптурі, живописі та декоративно-ужитковому мистецтві. Запозичивши естетичні принципи європейського стилю (виразність, динамічність форми, ошатність та багатство декорування), українські митці надали їм яскравого національного колориту.
Українське козацьке бароко є важливою ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з найвидатніших національних шкіл цього великого художнього стилю
Б) Архітектура та скульптура.
Для формування уявлень студентів про розвиток архітектури вчитель використовує образну розповідь, що супроводжується демонстрацією слайдів на мультимедійному проекторі. Студенти заповнюють тематичну таблицю «Українські архітектурні школи доби бароко».
В архітектурі України стиль бароко поширюється з другої половини XVII ст, І досягає свого розквіту у XVIII ст,. набувши яскраво виражених національних рис. Поряд із храмовою архітектурою зводяться цивільні будівлі: міські ратуші, колегіуми, житлові споруди й резиденції світської та духовної знаті
За стильовими особливостями українське зодчество того періоду можна поділити не дві архітектурні школи: західну Львівщина, Рівненщина, Тернопільщина, Івано-Фравківщина) і східну (Київщина, Чернігівщина, Полтавщина та Слобожанщина).
Українські архітектурні школи доби бароко |
||
Школи |
З А Х І Д Н А |
С Х І Д Н А |
Регіони |
Львівщина, Рівненщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина |
Київщина, Чернігівщина, Полтавщина та Слобожанщина |
Орієнтири |
Застосування художніх прийомів західноєвропейського мистецтва. |
Наслідувала й збагачувала традиції давньоруського кам’яного та народного дерев’яного архітектурного мистецтва. |
Характерні елементи |
Стіни, багато прикрашені різьбленими карнизами, пілястрами, вишуканою ліпниною та скульптурними фігурами. Головний вхід зазвичай прикрашався фронтоном і колонами по боках. |
Сформувався особливий стиль «козацьке бароко» гранчасті об'єми будівель, ярусне розташування бань із перехватом, творче переосмислення ордерної системи, фарбування стін та дахів у білий, блакитний чи зелений кольори, золотіння куполів, декорування ліпниною, переважно рослинного характеру. На Київщині та Чернігівщині з'явилися хрещаті храми: вони будувалися не за хрестово-купольною композицією внутрішнього простору, а за зовнішнім планом, що мав вигляд хреста.
|
Приклади споруд |
м.Львів: -Львівський єзуїтський костел Петра і Павла (арх. Дж. Бріано); - Домініканський костел (арх. Я. де Вітт, К. Фесинджер); - Собор святого Юра (арх. В. Меретин, К. Фесинджер). Почаївська лавра:
|
м.Ніжин: - Миколаївський собор у Ніжині (арх. Г. Устинов). м.Харків: - Покровський собор. м Чернігів: - Єкатерининська церква. с.Сорочинці (Полтавщина): - Преображенська церква. Київ:
|
Для ознайомлення студентів з шедевром архітектурного мистецтва –Андріївською церквою викладач використовує стислу характеристику що супроводжується демонстрацією слайдів на мультимедійному проекторі.
Перлиною серед українських міст епохи бароко вважається Київ. До найвизначніших пам’яток цієї доби можна віднести Андріївську церкву, яку часто називають лебединою піснею видатного майстра вітчизняної архітектури Б. Растреллі. Височіє вона на одній із круч Старокиївської гори, із її тераси чудово видно Поділ, задніпровські далі, нові житлові масиви.
Архітектор:
Проект споруди у 1748 р. розробив Б. Растреллі.
Будівельні роботи велися упродовж:
1749 —1754 рр. під керівництвом відомого московського зодчого Івана Мічуріна.
Замовлення:
Побудовано Андріївську церкву на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни.
Характеристика об'єкта:
- Висота церкви з хрестом — 46 м (зі стилобатом — 60 м);
-довжина — 30 м;
- ширина — 23 м.
Екстер'єр храму:
-Однокупольний храм з п'ятиглавим завершенням має форму хреста (31,5-22,7 м), в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями коринфського ордеру;
-до храму з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи;
- вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з 8 кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви;
- навколо церкви — балюстрада, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра.
Інтер'єр:
- іконостас — триярусна монументальна споруда з м'якими криволінійними обрисами;
- скульптура — голівки херувимів, постаті ангелів, трифігурну групу «Розп'яття», що завершує іконостас;
- полотна «Вибір віри князем Володимиром» (невідомого автора) і «Проповідь апостола Андрія скіфам» (бл. 1847 р., укр. художника П. Т. Бориспольця); живопис у вівтарній частині церкви на зворотній стіні іконостаса створили художники І. Роменський й І. Чайковський.
Для ознайомлення студентів з шедеврами архітектурного мистецтва різних регіонів України викладач використовує образну розповідь, що супроводжується демонстрацією слайдів на мультимедійному проекторі.
Ще однією перлиною Києва є Маріїнський палац. Його було зведено у 1750—1755 рр. за зразком палацу, який проектував також Б. Растреллі для гетьмана К. Розумовського, а керування спорудженням палацу було доручено І. Мічуріну. Головний фасад Марийського палацу, звернений до Марийського парку, було закладено ще у 1874 р. Архітектура палацу вражає-своєю пишністю та колірним рішенням. Використані кольори у фарбуванні палацу є типовими для російського : бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Усе це надає споруді піднесеної святковості й урочистості. Сьогодні ця історична споруда презентує нашу країну в світі як державна резиденція. її називають Президентським палацом.
Собор Святого Юра — головний греко-католицький собор Львова. На його території тривалий час знаходилась резиденція митрополитів Української греко-католицької церкви. Перший храм стояв на горі, яку пізніше назвали Святоюрською. Православну дерев'яну церкву й оборонний монастир було збудовано ще за князівства Льва Даниловича (бл. 1280). Після знищення обох споруд польським королем Казимиром III (1340) на цьому місці у 1363—1437 рр. спорудили новий православний храм, кам'яну триапсидну церкву-базиліку у візантійському стилі. Святоюрський Собор — класичний взірець архітектури періоду бароко. Будівництво було розпочато у 1744 р. за проектом Богдана Меретина, а після нього роботами керував С. Фесингер (до 1764). На фасаді — скульптури роботи І. Пінзеля, а інтер'єр прикрашають твори інших скульпторів — С. Фесингера та М. Філевича, художників Л. Долинського і Ю. Радивилівського.
Почаївська Свято-Успенська Лавра — одна з найбільших святинь православ'я, історія якої починається з XIII ст., коли, за повір'ям, тут з'явилася Діва Марія і залишила на камені відбиток своєї стопи, звідки й до сьогодні б'є джерело, що вважається чудотворним. У 1597 р. шляхтянка Анна Гойська передала монастирю Чудотворну ікону Божої Матері. Крім Успенського Собору, архітектурний комплекс Почаївської Лаври складають келії (1771—1780) та забудови пізніших часів:Архієрейський дім (1825), дзвіниця заввишки 65 м (1861—1869), надбрамний корпус (1835), Троїцький Собор (1906—1912, арх. О. Щусєв). У печерній церкві знаходяться нетлінні мощі преподобних Іова Желізо та Амфілохія Почаївського.
Собор у Козельці на Чернігівщині (1748), споруджений на замовлення Н. Розумовської, є прикладом п'ятизрубного та п'ятибанного архітектурного вирішення. Авторство козелецького Собору приписують петербурзькому архітекторові Андрієві Квасову, але український характер пам'ятника свідчить про можливе авторство українського архітектора Івана Григоровича-Барського, який був творцем козелецької дзвіниці.
За зразком Ніжинського Собору (1668—1670) за планом архітектора Йоганна Баптіста було споруджено Троїцький Собор у Чернігові (1679—1695). Він стрункий за пропорціями, динамічний за грою мас. Три яруси хорів у ньому своїми балюстрадами висувалися як балкони у внутрішній простір.
Розповідь вчителя під час якої студенти самостійно складають тези.
Українська скульптура до середини XVIII розвивалася переважно в західних областях, де провідну роль відігравала львівська школа. Скульптурне мистецтво України зазнало великого впливу західноєвропейської барокової естетики. Проте твори українських скульпторів відрізняються яскравою самобутністю: вони позбавлені манірності й надмірної вигадливості в позах і рухах, натомість їм властиві щирий драматизмі яскрава емоційність. Відомими скульпторами були Я. Оброцький, О. Стефанський. Та найвидатнішим українським скульптором епохи бароко ввжається Й. Пінзель, якого по праву називають Галицьким Мікеланджело.
У Центральній та Східній Україні скульптура представлена переважно декоративними ліпними елементами, що щедро прикрашають храмові та цивільні будівлі. Окрім того, повсюдного поширення набуває в Україні геральдика, тож елементом пластичного декору архітектурних споруд стають рельєфні зображення гербів козацької старшини та гетьманів.
Особливого розквіту в епоху бароко досягло різьблення храмових іконостасів.
Українські барокові іконостаси відрізняються пишним декоруванням, різноманіттям в оформленні карнизів та обрамлень ікон, застосуванням ажурного різьблення, основу якого складають рослинні мотиви: квіти, соняхи, грона винограду. Вирізані з дерева іконостаси майстри золотили, що в поєднанні з яскравими творами іконопису створювало ефект урочистості й святковості. Чудові зразки барокового різьблення іконостасів можна побачити в Андріївській церкві Києва, церкві святої П’ятниці у Львові та інших храмах і монастирях України.
Запропонований варіант тез:
1. Західні області – осередок розвитку української скульптури до XVIII ст.
2. На відміну від західного бароко, твори українських митців наділені щирістю та драматизмом. 3. Найвідоміші скульптори тієї пори: Я. Оброцький, П. Белостоцький, Й. Пінзель.
4. Центральна та східна Україна – осередок розвитку декоративної скульптури як злиття західноєвропейського бароко та народного мистецтва.
5. Національний різновид скультури – різьблення іконостасів.
6. Золочені іконостаси у поєднанні із творами іконопису створюють урочисту атмосферу у найвеличніших соборах України: Андріївській церкві Києва, церкві святої П’ятниці у Львові та інших.
В) Живопис. Мистецтво гравюри.
Розповідь вчителя, що супроводжується демонстрацією слайдів на мультимедійній дошці, студенти самостійно складають таблицю «Види мистецтва живопису в Україні XVII — XVIII ст».
Види мистецтва живопису в Україні XVII — XVIII ст |
||
Іконопис |
Портретний живопис |
Народна картина |
Іконопис
Ікони українського бароко сповнені святкового, піднесеного настрою, яскравих кольорів, барвистих квіткових візерунків. Богоматір завжди малювали у пишному одязі з привітним, ласкавим обличчям.
Культ Божої Матері як покровительки українського народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів до сьогодні. В Україні церкви, присвячені Покрові, почали з'являтися ще у XV ст. Свято Покрови Пресвятої Богородиці було й залишається для українців днем виявлення великої любові та вдячності до Діви Марії, радісного звеличення її безперервного заступництва. Українські князі, козаки й гетьмани радо обирали Пречисту Діву Марію своєю покровителькою. Наші славні запорожці мали на Січі церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці.Із цією святинею пов'язано багато їхніх перемог, тому це свято й стало символом козацької слави. Саме на Покрови козаки обирали нового отамана, адже вірили, що це свято охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею. Щасливо повернувшись із походу, поспішали до неї зі щирою подякою. У часи всенародного лихоліття її свята ікона знаходилася у кожній українській хаті.Після зруйнування Запорізької Січі козаки, які пішли за Дунай, узяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Вони настільки вірили в силу Покрови і настільки щиро й урочисто відзначали свято, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву — козацька Покрова.
Від тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу саме Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі позолоченого різьбленого рослинного орнаменту. Образів Покрови збереглося чимало. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Наприклад, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенням Богдана Хмельницького. Ще на одному образі з-поміж козаків, які просять захисту в Богородиці, зображено останнього кошового Петра Калнишевського.
Нові мистецькі принципи поступово поширювалися в іконописі. Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями простежувалось у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича — найвидатніших іконописців козацької доби.
Портретний живопис
Портрет лубенського полковника Григорія Гамалії, невідомий художник, кін. XVII ст.
Перехідне місце між іконописом і світським портретним живописом посідали так звані парсуни — портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Сім'ї козацької старшини, привілейоване становище яких зміцнювалося, масово замовляли свої портрети. Модним стало мати власну картинну галерею.Художникам іноді навіть замовляли картини, що зображували селян.Популярним за тих часів був ктиторський портрет — зображення меценатів храму. У вівтарній частині Успенського Собору Києво-Печерської Лаври було зображено 85 історичних осіб (серед них — портрети князів Острозьких, Вишневецьких, Сангушків, гетьманів Б. Хмельницького й І. Мазепи). Улюбленим персонажем портретистів II половини XVII — XVIII ст. був уславлений гетьман Б. Хмельницький. Важливе місце у розвитку національного художнього мистецтва посідали мистецька школа при Києво-Печерській Лаврі та Києво-Могилянська академія. Визначним мистецьким осередком був Харківський колегіумі, що фактично були справжньою академією мистецтва.
Особливою і цікавою сторінкою українського мистецтва є портретний живопис. У ньому дуже своєрідно переплелися традиційні техніки іконопису, вплив народної творчості й новітні досягнення європейської живописної культури. Усе це, поєднавшись, знайшло своє відображення у єдності високої мистецької вартості й національної неповторності. Саме в портретному живописі XVIII ст. помітними стають тенденції переходу до цілком світського живопису.Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення стародубського полковника Михайла Миклашевського початку XVIII ст. та знатного військового товариша Григорія Гамалії кінця XVII ст.
У XVIII ст. з'являється тенденція від'їзду з України талановитої молоді до Петербурга, до Академії мистецтв. Україна дала Російській імперії цілу низку талантів. Найвідоміші митці Росії того часу — українці: художники Д. Левицький (із Києва) і В. Боровиковський (із Миргорода). Загальною тенденцією розвитку образотворчого мистецтва в Україні з II половини X V I I ст. стає відхід художників від релігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Розвивалося писання портретів гетьманів, полковників, представників козацької старшини.
Народна картина
В Україні XVII—XVIII ст. багато живописних творів створювалися народними майстрами. Образи для цих творів було взято з усної народної творчості. Серед найпопулярніших образів — так званий Козак Мамай (козак-бандурист). Козаків писали олійними фарбами на полотні, стінах, кахлях, скринях, вважаючи символічне зображення козака оберегом. У народній картині козак виступає не лише як бандурист, а як людина, що над усе цінує волю.
«Козак Мамай» був утіленням вольових віковічних прагнень українців господарювати у власній хаті. Тюркською мовою «мамай» означає «ніхто, ніяк, без імені, порожнеча». Тюрки вірили, що за душу людини борються добро і зло. І знаходять цю людину за ім'ям. Якщо ж людина не має імені, злим силам вона не підвладна. Ідеалізований воїн-символ засвідчував собою миролюбність і глибинність духовного світу українців і силу духу й волі, змогу відстояти свою батьківщину.
Малювали козака Мамая завжди з кобзою-бандурою (символом співучої української душі), конем (символом волі народу) та сидячи під дубом (символом могутності). Часто на малюнках можна побачити зображення списа з прапорцем, козацького штофа й чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака: спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу — вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, у якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю. Такі народні картини малювали на полотні, на стінах будівель, віконцях, кахлях, скринях, посуді, вуликах і навіть на дверях яскравими, соковитими фарбами, часто з написом: « козак Мамай, мене не займай». Це свідчило про доброту, незалежність та веселу вдачу господарів. Картини із зображенням Мамая, що збереглися донині, відлежувалися подалі від людського ока. їх не показували широкому загалу. Перша виставка цих картин відбулася у 1929 р.
Існує кілька варіантів сюжету картини «Козак Мамай». Придивимося до спільного в сюжеті картини, що дещо варіюється в різних списках. Козак Мамай — із кобзою, він статичний. Поруч без діла лежить зброя — рушниця, шабля, пістолі; далі — його вірний супутник кінь, який низько схилив голову. Динаміки немає, вона вже у минулому. Зачароване грою козачої кобзи рослинне і тваринне царство неначе застигло в очікуванні невідворотної небезпеки, що насувалася на стомлену своїм стихійним самоствердженням степову вольницю
1 2 3
До першої групи належать найпростіші за композицією картини із зображенням козака, який самотньо сидить на землі. Ані коня, ані дерева — характерних прикмет пізніших варіантів картини — тут немає. В одному випадку козак грає на бандурі, у другому — сидить, стиснувши пальці. Серед нових композиційних елементів на полотнах другої групи слід акцентувати увагу насамперед на дереві та коневі, збільшенні кількості речей козака, а отже, й символічності кожної із цих речей. У третьому варіанті основним елементом композиції залишається традиційна постать козака, який грає на бандурі. Позаду нього — гайдамаки, які карають панів, уніатських попів, орендарів. Поряд із цим іноді зображували й суто побутові сцени: гайдамаки варять куліш, п'ють горілку тощо.
Розповідь викладача.
У середині X V I ст. в Україні почало відновлюватися занепале книгодрукування. Під опікою церкви та князів книгодрукування швидко поширювалося всією Україною.Друкарні почали працювати у багатьох містах та при монастирях: друкарня львівського братства, дві друкарні — Федорова та Гедеона Балабана у Крилосі й Стрятині, друкарні в Острозі, Дермані, Почаєві, Чернігові, Новгороді-Сіверському і особливо — друкарня Києво-Печерської Лаври, що розгорнула широку видавничу
справу, а разом із тим сприяла розвитку мистецтва гравюри. Розквіт мистецтва української гравюри припадає на XVII — XVIII ст.
Робота з історичним словником. Студенти занотовують визначення поняття:
«Гравюра» - 1) друкований відбиток на папері (або на схожому матеріалі) з пластини («дошки»), на якій вирізьблено малюнок; 2) вид мистецтва графіки, що містить багатообразні способи ручної обробки «дощок» і друкування з них відбитків.
Розповідь викладача, що супроводжується показом слайдів на мультимедійній дошці.
……..
І.Мігура гравюра на честь гетьмана І.Мазепи …………… Л.Тарасевич сторінка Печерського патерика
Розвиток книгодрукування зумовив розвиток мистецтва гравюри. Гравюрами прикрашали релігійні видання. Пишним оздобленням відзначалися видання Лаврської друкарні. Значний внесок у цю справу зробив відомий гравер Ілля. Уражає не лише його висока майстерність, але й працездатність: понад 500 гравюр, які й донині цінуються не лише як мистецькі твори, але й як документи епохи. На багатьох із них зображено життя, побут і пам'ятки Печерського монастиря. Над оформленням книг для Лаврської друкарні працювали також Федір і Макарій (на жаль, прізвища невідомі), Л. Тарасевич, Д. Галяховський. Поряд із канонічними зображеннями вони вводили побутові сцени, портрети сучасників. Чільне місце в оздобленні лаврських видань посідають орнаментика, зразки народного мистецтва. При Лаврській друкарні працювала школа, що готувала друкарів, граверів, майстрів книги, які поширювали це високе мистецтво всією Україною. Перші світські гравюри з'явилися у 1622 р. як ілюстрації до «Віршів на жалосний погреб... гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного». Серед них — портрет гетьмана на коні, батальна сцена взяття Кафи. У Києво-Печерській друкарні працювали видатні художники і гравери — Н. Зубрицький, О. Тарасевич, Л. Тарасевич, І. Щирський.