• Принцип непорушності державних кордонів

Названий принцип є одним з нових принципів сучасного МП. У розгорнутому вигляді він закріплений у Заключному акті НБСЄ від 1 серпня 1975 р. В ньому констатується, що “країни-учасниці розглядають як непорушні всі кордони один одного, так і кордони всіх країн у Європі, і тому вони будуть утримуватися тепер і в майбутньому від любих посягань на ці кордони” Це означає, що країни, які підписали Заключний акт відмовляються від будь-яких територіальних домагань на території Європи.

Історична ідея правового оформлення непорушності кордонів як принципу випливає із двосторонніх міжнародних договорів, передусім європейських держав.

Вперше принцип непорушності кордонів знайшов відображення у Договорі СРСР і ФРН від 12 серпня 1970 р., у відповідності з яким дві стороні заявили, що “не мають будь-яких територіальних претензій до будь кого і не будуть висувати таких претензій у майбутньому” і що “розглядають як непорушні зараз і в майбутньому кордони всіх держав в Європі”. Потім подібне ж зобов’язання було закріплено в Договорах поміж ФРН та ПНР, ЧССР, НДР, у радянсько-французькому документі від 30 лист.1971 р. під назвою “Принципи співробітництва поміж СРСР і Францією”, у Декларації від 26 січня 1972 р. країн – учасниць ОВД, у Радянсько-американському комюніке від 30 травня 1972 р. і в ряді інших документів, прийнятих до Наради у Хельсінкі.

У контексті хельсінського Заключного акту принцип непорушності кордонів означає взаємну відмову держав Європи, а також США і Канади від політичного зазіхання на державні кордони, тобто від односторонніх дій або вимог, спрямованих на зміну юридичного оформлення або фактичного положення кордонів. Це, по суті, відмова від територіальних претензій. Цим самим європейські країни, а також США та Канада засвідчили своє визнання існуючих кордонів у Європі.

9 жовтня 1992 р. країни – учасники СНД заключили Угоду про співробітництво держав – учасниць Співдружності по забезпеченню стабільного положення на їх зовнішніх кордонах.

На даний час у міжнародних документах стосовно питання, що розглядається використовується три терміна: “недоторканість кордонів”, “непорушність кордонів”, “недоторканість і непорушність кордонів”.

Як бачимо, діють два принципи з різним правовим змістом: принцип непорушності кордонів і принцип недоторканості кордонів. Останній входить у нормативну систему загального МП, маючи універсальний характер, незалежно від наявності спеціальних угод з даного питання поміж конкретними державами, оскільки безпосередньо витікає з інших загальновизнаних принципів МП, які містяться у Статуті ООН та Декларації принципів МП 1970 р., а перший носить регіональний характер.

Принцип непорушності державних кордонів означає зобов’язання держав поважати встановлені у відповідності з МП кордони кожної іноземної держави.

• Принцип територіальної цілісності держав

Принцип територіальної цілісності держав зводиться до заборони насильницького захоплення або зміни належності іноземних територій, а також до заборони протиправного використання іноземних територій або заподіяння їм значних збитків.

Сучасному тлумаченню цього принципу МП передувала певна історія його становлення. У період, коли в міжнародних відносинах панувало право війни, однією з причин численних війн було прагнення до придбання нових територій. І тільки Французька буржуазна революція вперше проголосила відмову від завоювання територій. Однак положення декрету для міжнародно-правової практики залишалося декларацією принципів національної доктрини одного суб’єкта МП.

Першим багатостороннім міжнародним договором, у якому був закріплений принцип територіальної цілісності держав, є Статут Ліги Націй. У його ст. 10 всі члени Ліги Націй зобов’язувалися “шанувати і зберігати проти всякого зовнішнього нападу територіальну цілісність і існуючу політичну незалежність усіх членів Ліги”.

Першим універсальним документом, що нормативно закріпив принцип територіальної цілісності держав, є Статут ООН. У п.4 ст.2 Статуту зазначається, що “всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим способом, несумісним із Цілями Об’єднаних Націй”. Але в даному випадку територіальна недоторканість (як і політична незалежність) формально не названа в якості принципу міжнародного права. Вона є лишень об’єктом принципу утримання від загрози силою чи її застосування. Але саме з прийняттям Статуту ООН вважається загальновизнаним наявність у МП принципу територіальної недоторканості.

Подальшого розвитку нормативний зміст цього принципу набув у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. і, особливо у Заключному акті НБСЄ 1975 р. Зокрема у ст. ІV Декларації принципів, яка була включена в Заключний акт Наради, говориться про повагу до “територіальної цілісності” “політичної незалежності”, “єдності будь-якої країни-учасниці”.

У цих міжнародних документах закріплені положення, що становлять основний зміст принципу територіальної цілісності держав. Це:

• повага територіальної цілісності кожної держави;

• зобов’язання утримуватися від будь-яких дій, несумісних із цілями і принципами Статуту ООН;

• не допускати дій проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави;

• зобов’язання утримуватися від того, щоб перетворювати територію одна одної на об’єкт воєнної окупації, або інших прямих чи непрямих заходів застосування сили на порушення міжнародного права;

• ніяка окупація або придбання такого роду не визнаються законними.

В останній час частіше використовується комплексна формула – принцип цілісності і недоторканості державної території.