3. Міжнародний менеджмент в системі міжнародного бізнесу.

ММ – це система управління міжнародного бізнесу.

Основні завдання ММ:

1. Вивчення, аналіз та оцінка зовнішнього середовища міжнародного банку в інтересах пошуку та реалізації джерел конкурентних переваг корпорації.

2. Аналіз та оцінка культурологічних особливостей країн партнерів при виборі стратегії, тактики та оперативних рішень щодо фінансування та розвитку корпорації.

3. Оцінка і вибір організаційно-правових норм

Складові ММ:

1. Базова складова – загальний менеджмент.

2. Культурологічна складова – національні моделі менеджменту матеріальних країн, в яких були засновані ті чи інші корпорації.

Порівняльний менеджмент – це галузь знань, яка виявляє і вивчає особливості національних моделей менеджменту, пов’язаних з соціально-культурною поведінкою, стереотипами націй, а отже і самостійним управлінням міжнародних корпорацій.

Базові відмінності ММ від національного – зміст і специфіка зовнішнього середовища і ринку:

• Різний рівень розвитку країн (купівельна спроможність населення, вартість робочої сили);

• Особливості культури, традицій та національних стереотипів.

Це впливає на:

1. Цілі та стратегії діяльності.

2. Підходи до управління персоналом.

Перспективи розвитку ММ:

1. Атомістична перспектива – іноземний менеджмент – оптимальна організація окремих видів діяльності певного підприємства, пов’язана з мінімізацією витрат на адаптацію підприємства за кордон.

2. Холістична перспектива – менеджмент транснаціональних корпорацій – оптимізація вітчизняних і іноземних видів діяльності.

4. Транснаціональні корпорації як об’єкт міжнародного менеджменту

За визначенням ЮНКТАД, Транснаціональна корпорація (Transnational Corporation, Multinational Enterprise, Multinational Company, Multinational Corporation) — підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох і більше країнах та здійснює проведення взаємозв'язаної політики та спільної стратегії завдяки одному чи кільком центрам прийняття рішень.

Як видно з цього визначення, критерієм приналежності до міжнародної корпорації є наявність двох або більше країн, в яких вона здійснює свій бізнес. Однак існує і багато інших характеристик транснаціональних корпорацій. Серед них — наявність власників у різних країнах, міжнародний склад працівників, у тому числі менеджерів, міжнародне мислення вищого керівництва, джерела прибутку в різних країнах, міжнародна структура активів, продаж на закордонних ринках і т. ін.

Слід звернути увагу на наявність у літературі різних термінів, що вживаються стосовно міжнародних підприємств, які віддзеркалюють деякі особливості їх функціонування. Досить поширеною є позиція К. Барлетта та С. Гошала щодо міжнародних, мультинаціональних, глобальних і транснаціональних організацій.

Міжнародна організація — це координоване об'єднання, в якому материнська компанія передає до закордонних ринків знання, компетенцію і досвід.

Мультинаціональна організація — децентралізоване об'єднан­ня активів і відповідальностей, які дозволяють враховувати міс­цеві відмінності в процесі здійснення зарубіжних операцій.

Глобальна організація — централізований бізнес, в якому переважна більшість активів і рішень є об'єктом централізованого Керівництва.

Транснаціональна організація характеризується як інтегрована мережа, в якій ефективність збалансована з локальною відповідальністю з метою досягнення глобальної конкурентоспроможності і гнучкості організації шляхом корпоративного навчання та інновацій.

У курсі «Міжнародний менеджмент» ці терміни, за винятком глобальної організації, вважаються синонімами, адже у всіх міжнародних корпораціях загальним є рух товарів, послуг, капіталу, технологій, інформацій, менеджменту між національними еконо­міками. Самі корпорації утворюють у своїй сукупності систему багатонаціональних компаній.

Організація бізнесу в міжнародних корпораціях ґрунтується на спеціалізації окремих відділень і материнської компанії на певних видах продукції чи видів діяльності. Існує дві моделі спеціалізації: горизонтальна і вертикальна інтеграція.

Горизонтальна інтеграція означає таку взаємодію відділень міжнародної корпорації, за якої виготовлення і реалізація певної продукції на міжнародних ринки закріплюється за відповідними відділеннями з урахуванням усіх витрат.

Внутрішньокорпоративне переміщення ресурсів організується з метою ефективного забезпечення повного асортименту товарів компанії на ринку кожної країни. Процес вертикальної інтеграції базується на спеціалізації окремих відділень за стадіями технологічного процесу й зосередженні виготовлення кінцевої продукції в незначній кількості філій, які поставляють її на світові ринки. Природа міжнародних корпорацій значною мірою віддзеркалюється теорією інтерналізації, обгрунтованою Пітером Баті та Марком Кассоном.

Теорія інтерналізації міжнародних корпорацій полягає в тому, що ринки проміжних продуктів і напівфабрикатів менш досконалі, ніж ринки кінцевої продукції, тому виготовлення проміжної продукції доцільно зосередити всередині компанії, розміщуючи замовлення між окремими відділеннями як у країні походження, так і за кордоном.

Інтерналізація означає процес перетворення зовнішніх ринкових зв'язків у внутрішні (централізовано корпоративні) за умов більшої досконалості останніх.

Згодом теорія інтерналізації була розвинута в працях Дж. Ф. Хеннарта, К. Н. Пітеліса, Р. Садена.

Теорія інтерналізації містить такі основні положення:

• ринки неспроможні ефективно розміщувати фактори товарів і послуг відповідно до природних і встановлених урядами зовнішніх (неринкових) ефектів;

• ринки та фірми — це альтернативні (саморегулюючі та адміністративні) способи організації обміну товарів і послуг;

• обмін доцільно інтерналізувати всередині фірми, якщо витрати на ці операції менші, ніж на операції на ринку;

• у міжнародній корпорації процес інтерналізації охоплює міжнаціональний обмін товарів і послуг, насамперед проміжних продуктів шляхом створення спеціальних інструментів міжнародного менеджменту, зокрема 5.